Започаткований у 2021 році науково-методичний проєкт Педагогічного музею України «Методичні діалоги» спрямований на фахове обговорення актуальних питань музейної педагогіки, освітніх практик і методичних підходів у діяльності музеїв. У межах проєкту відбувається обмін досвідом між науковцями, педагогами та музейними працівниками, а також осмислення сучасних тенденцій розвитку музейної освіти.

У сучасному освітньому та музейному середовищі активно обговорюються питання розвитку природничої галузі освіти, пошуку нових цікавих об’єктів природи, екологічних проблем та змін клімату. Водночас значно менше уваги приділяється діяльності фахівців у сфері природничої музеології – науковців і практиків, які безпосередньо формують зміст і методики музейної природничої освіти. В цьому контексті ми б хотіли обговорити актуальні питання природничих освітньо-пізнавальних технологій у музейній діяльності.

Ми запросили до розмови пані Руслану Джахман, завідувачку сектору природи Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Т. Легоцького, яка одна з небагатьох українських музейників-практиків творчо й продуктивно працює у галузі природничої музейної педагогіки.

Ваші напрацювання у галузі природничої музеології свідчать про високий рівень професійної майстерності. Водночас очевидно, що його досягнення потребувало значної праці та проходження непростого професійного шляху. Розпочнімо з витоків — того середовища, яке сформувало Вас як особистість і фахівця. Що вплинуло на вибір професії, як формувалися Ваші інтереси — родина, навчання? Чому було обрано саме природознавство, а не, скажімо, історію?

Я народилася в селі Верхній Студений Міжгірського (нині Хустського) району Закарпатської області в сім’ї вчителів. Моя мама викладала математику, а батько був директором школи. За логікою батьків, я мала продовжити педагогічну династію й, можливо, стати вчителем математики, адже ця дисципліна мені добре давалася. Проте краса карпатських гір, серед яких розташоване моє село, значною мірою вплинула на формування моїх інтересів до природи. Я дедалі більше захоплювалася флорою і фауною рідного краю. Уже в старших класах я остаточно визначилася з вибором — вирішила стати біологом, хоча в дитинстві мріяла бути бібліотекаркою.

Пошуки у професії: де Ви здобували та вдосконалювали свій досвід?

У 2002 р. я закінчила біологічний факультет Ужгородського національного університету, де здобула кваліфікацію вчителя біології та хімії. Батьки очікували, що я повернуся до рідного села і працюватиму вчителем у місцевій школі. Водночас уже на п’ятому курсі навчання я розпочала професійну діяльність, влаштувавшись на посаду наукового співробітника відділу природи Закарпатського краєзнавчого музею.

Саме тут я здобула свій перший трудовий досвід і продовжую працювати дотепер. Старші колеги навчали мене основним методам музейної роботи, передаючи практичні навички та професійні підходи. У той час інтернет ще не був настільки доступним, як сьогодні, тому всю необхідну інформацію доводилося шукати в друкованих джерелах або отримувати через відвідування інших музеїв, де я вчилася вибудовувати експозиції, створювати виставки та організовувати різні музейні заходи. Найбільш складним етапом стало опанування екскурсійної діяльності, адже в музеї переважну частину експозицій становили історичні матеріали. Крім того, я за характером інтроверт і спочатку відчувала значний страх перед публічними виступами. Однак саме проведення екскурсій поступово допомогло подолати ці бар’єри, подолати невпевненість і сформувати впевненість у власних професійних силах.

Розкажіть про Ваш музейний комплекс, як формувалась його колекція в контексті особливостей природи та унікального клімату Закарпаття.

Наразі я обіймаю посаду завідувачки сектору природи Комунального закладу «Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького» Закарпатської обласної ради.

Наш музей було створено 20 червня 1945 року. Спочатку він розміщувався в будівлі жупанату (нині тут функціонує Закарпатський обласний художній музей імені Й. Бокшая). У 1947 році музей було переведено до Ужгородського замку, де він розташований і сьогодні. Його розташування в історичному серці Ужгорода стало ще однією вагомою причиною мого професійного вибору залишитися в цьому середовищі. Кожен простір тут пронизаний історією, до якої я маю можливість щодня долучатися.

Відділ природи був одним із перших структурних підрозділів музею. Його очолив фахівець високого рівня, відомий орнітолог Олександр Грабар, який створив першу експозицію «Природа Закарпаття».

Основу природничої колекції на початковому етапі становили переважно зоологічні експонати, що були передані з колишнього Земського та Природничого музею Ужгородської гімназії. Станом на перше півріччя 1946 року у фондах Народного музею Закарпатської України (таку назву музей мав від часу створення до червня 1946 року) налічувалося 5100 предметів, з яких 800 становили краєзнавчі (природничі) матеріали.

Станом на початок 2026 р. в музеї взято на облік понад 170000 музейних предметів основного фонду зберігання, з них – понад 7000 природничих. До природничих належать експонати таких груп: «Геологія», «Палеонтологія», «Ботаніка», «Зоологія». Це мінерали, гірські породи, палеонтологічні знахідки, зразки гербарію, опудала тварин тощо. Переважна більшість цих експонатів була зібрана упродовж минулого століття на території Закарпатської області. Нині природнича колекція, на жаль, поповнюється значно повільніше, ніж у попередні періоди, що посилює відповідальність за її збереження, наукове опрацювання та передання наступним поколінням.

Музей має унікальний досвід залучення дітей, учнівської і студентської молоді до різних форм комунікації як у музеї, так і в навколишньому середовищі на природі (замок, парк). Розкажіть про найбільш популярні та вдалі формати.

У нашому музеї багато уваги приділяють екологічній освіті. Працюючи з дитячою аудиторією, я відмітила, що учні мають дуже низький рівень знань про природу рідного краю. Не завжди вони можуть впізнати найбільш поширені рослини та тварини своєї місцевості. Тому, окрім тематичної екскурсії «Природа Закарпаття», ми почали розробляти тематичні заходи й залучати молодь до музею.

Це такі інтерактивні програми для школярів та студентів: тематичні уроки, майстер-класи, квести, тощо. У музеї відзначають багато екологічних свят: «День водно-болотних угідь», «День довкілля в Україні», «Всесвітній День Землі», «Всесвітній день мігруючих птахів», «Всесвітній день тварин»…

Однією з ефективних форм поширення екологічних знань є майстер-класи на природничу тематику, які регулярно проводять в ужгородському замку. При цьому дитина отримує не тільки знання, а й сама пробує щось зробити. Вона працює індивідуально і створює для себе певний виріб, або в групі, коли декілька учнів разом виготовляють, наприклад, годівнички, будиночки для птахів чи кажанів. Улюбленим майстер-класом є створення ароматних композицій із морською сіллю, засушеними рослинами та ефірними оліями у скляних банках. Він подобається як дітям, так і дорослим.

Ми використовуємо також замковий парк. Тут можна гратися в екологічні ігри, відчувати природу на запах, на дотик, доторкатися до дерев, вчитися відрізняти між собою різні види флори й фауни, спостерігати за птахами, малювати та проводити квести.

Особливо це набуло актуальності під час пандемії коронавірусу, щоб уникати скупчень дітей у приміщенні. Тоді наукові співробітники сектору природи проводили багато заходів у різних локаціях Ужгорода: в ботанічному саду, на річці, на міському озері та в парках. Це найефективніший спосіб досліджувати природу безпосередньо в природному середовищі. Ця практика продовжується й зараз.

Найбільш вдалими форматами роботи з дітьми наразі є квести. Це завжди подобається дітям, тому що тут проявляється азарт: кожен хоче бути першим, хоч в результаті перемагає дружба, можна бігати від локації до локації й усі знають, що наприкінці вони отримають якийсь приз. Під час квестів ми вивчаємо птахів, досліджуємо природу замкової гори, шукаємо кажанів у підземеллі… Ми намаємось аби діти отримали нові знання, позитивні емоції й щоб у них обов’язково було бажання повернутися до музею ще.

Чи є на території Закарпаття музеї природничого профілю у школах, позашкільних закладах? Як можна з ними вибудувати співпрацю в контексті алгоритму «музей-школа-вчитель-учень»?

На Закарпатті не дуже багато музеїв природничого профілю у школах та позашкільних закладах. Мені лише про декілька відомо і, на жаль, я не знаю в якому стані вони зараз. У шкільних музеях, так само як і в краєзнавчому музеї, можна було б проводити різноманітні активності на екологічну тематику. Це могла б бути чудова наочна база. Не у всіх є можливість відвідати обласний музей, а от у своєму районі, на мою думку, вчителю легше було б привести учнів до музею і самостійно провести там заняття чи замовити екскурсію. Як,  наприклад, це практикують у Музеї екології гір та природокористування в Українських Карпатах при Карпатському біосферному заповідникові.

Тема збереження природного балансу та впливу змін клімату сьогодні є надзвичайно актуальною, адже ці процеси так чи інакше стосуються всіх країн і суспільств. Як Ви вважаєте, чому ці питання все ще недостатньо популярні серед сучасної української молоді? Чи бере молодь участь у транскордонних, європейських проєктах? Яким чином музей залучає можливості для реалізації природоохоронних та екологічних ініціатив?

Для того щоб знати про проблеми зміни клімату, на мій погляд, потрібно передусім знати природу свого краю, середовища, яке оточує безпосередньо людину. Зміни клімату помічають майже всі, але мало хто задумається над тим, що конкретно він може зробити для того, щоб на них вплинути. Всі ми знаємо, що наша планета потерпає від пластику, але не готові від нього відмовитися і не завжди бажаємо зменшити кількість поліетиленових пакетів у побуті. У музеї ми привчаємо наших маленьких відвідувачів до культури споживання, вчимо сортувати сміття, повторно використовувати відходи й показуємо реальні предмети, зокрема сувенірну продукцію музею, виготовлену із використаного скла.

Всі наші заходи проводяться з метою навчити дітей пізнати природу свого краю, щоб вони знали що в нас є унікальним і як їхні дії можуть вплинути на навколишнє середовище. Під час повномасштабного вторгнення з природою Закарпаття ми знайомили внутрішньопереміщених осіб, які знаходили прихисток на Закарпатті.

Ми співпрацюємо з ГО «Інститут еколого-релігійних студій», яка в рамках своїх міжнародних проєктів організовує дуже багато екопросвітницьких заходів і долучають до них молодь.

У музеї презентували пересувні виставки, присвячені таким вразливим тваринам як плазуни та кажани, організовували показ екологічної вистави «Пригоди Кожика і Летика» Закарпатського обласного академічного театру ляльок, майстер-класи з виготовлення будинків для кажанів та багато спільних заходів. Безпосередньо наш музей наразі не бере участь у природоохоронних міжнародних проєктах, але я знаю що біологічний факультет УжНУ та інші громадські організації нашого краю дуже активно долучають молодь до різних міжнародних проєктів щодо дослідження навколишнього середовища та як впливають на нього зміни клімату.

Можливо, Ви презентуєте колегам декілька своїх методичних напрацювань чи публікацій.

Своїм досвідом я ділюся під час конференцій, семінарів для вчителів та педагогів позашкільної освіти. Поки що не маю друкованих методичних рекомендацій, однак щороку проводжу заняття для студентів біологічного факультету Ужгородського національного університету і можу надати практичні поради щодо організації екологічних квестів для дітей.

Передусім варто дослідити територію, на якій ви працюєте, щоб краще розуміти, які види рослин і тварин там поширені. Навіть якщо не всі об’єкти можна одразу ідентифікувати, їх доцільно фотографувати та за потреби уточнювати інформацію у фахівців. Сьогодні це значно спрощується завдяки спеціалізованим онлайн-спільнотам і професійним групам у соціальних мережах.

Далі слід визначити найцікавіші природні об’єкти, на які варто звернути увагу дітей, і підготувати для них короткі інформаційні матеріали. Для завдань квесту можна використовувати природні матеріали, фотографії, пазли та інші дидактичні елементи.

Водночас важливо дотримуватися балансу складності завдань відповідно до віку учасників. Оптимальною є кількість 6–7 завдань, які забезпечують динаміку гри, але не перевантажують дітей.

Важливо поєднувати різні методи пошуку правильної відповіді: складання слова з літер, співвіднесення зображень або предметів, визначення дерев, кущів тощо. Такий підхід урізноманітнює завдання та підвищує зацікавленість учасників.

Водночас не варто перевантажувати дітей великою кількістю інформації. Наприклад, немає потреби охоплювати всі види дерев або рослин, що зростають на подвір’ї чи в населеному пункті. Доцільніше обрати обмежену кількість найбільш поширених видів і саме навколо них вибудовувати квестову логіку.

Такий підхід сприяє кращому засвоєнню матеріалу, оскільки діти легше запам’ятовують менший, але добре структурований обсяг інформації.

Важливим результатом таких форм роботи є також розвиток командної взаємодії та формування позитивних, тривалих емоційних вражень. Я особисто отримую постійно схвальні відгуки від учителів щодо наших освітніх заходів. Якщо педагоги надалі повторюють і закріплюють набуті знання під час занять у музеї, це значною мірою сприяє кращому засвоєнню матеріалу учнями. Як приклад можу навести орнітологічні екскурсії біля річки Уж в центрі міста. Тут завжди скупчуються птахи, серед яких є й мартини звичайні. Завжди пояснюю учням, що вони використовують російську назву, коли мартинів називають чайками, та пояснюю, що наша українська чайка має інший вигляд. Під час прогулянок учителі повторюють з ними назви птахів і діти їх вже чітко розрізняють.

Традиція, жива комунікація дітей з природою, інновація та цифровізація – як, на Ваш погляд, поєднати їх у діяльності сучасного музею?

Під час наших заходів ми досліджуємо традиції та культуру нашого краю. До прикладу, на заходах про птахів діти згадують пісні, прислів’я, народні прикмети, які з ними пов’язані й при цьому спостерігаємо за ними в природі.

Заняття з дітьми безпосередньо в природі дають найкращий результат, і ми намагаємося всі знання брати лише з того, що бачимо навколо. Ми не  обмежуємо користування ґаджетами, діти самі забувають про них. Але в наш час мобільні телефони – це, звісно, дуже корисна річ, тому що є багато застосунків для визначення флори й фауни.

Вони є надзвичайно корисними, оскільки дозволяють отримати додаткову інформацію та урізноманітнити подачу матеріалу. Під час проведення занять ми активно використовуємо різноманітні презентації, відеоматеріали та інші візуальні ресурси. Усе це органічно поєднується в музейній практиці за умови вмілого та методично обґрунтованого використання

 

Розмову підготуваал  Лариса Гайда, провідна наукова співробітниця Педагогічного музею України