І період. Перший друкований буквар
Буквар Івана Федорова (1574, Львів) поділявся на 2 частини: абетку та елементи граматики. У другій – тексти виховного характеру для читання і заучування напам’ять, що стало безумовним новаторством в українській педагогіці 16 ст. І. Федоров вперше намагався запровадити в навчання початкової грамоти елементи граматики, зокрема зразки відмінювання дієслів в теперішньому часі. Таким чином Буквар Федорова вийшов за межі звичайної абетки й користувався великим попитом серед українців.
ІІ період. Букварі початку ХХ ст. (до Першої світової війни)
Початок ХХ ст. в історії України – час національного відродження. Тоді вперше в історії української культури преса та видавнича діяльність набули стрімкого розвитку. Більшість українських букварів початку ХХ ст. мали чітку національну спрямованість, були якісно укладені з методичного погляду та значною мірою відповідали інтересам української дитини. Зразком такого підручника є «Український буквар. По підручнику О. Потебні» Софії Русової (1917, Полтава).
ІІІ період. Букварі міжвоєнного періоду (1920-1930-ті роки)
Період 1920-1930-х років в історії української освіти позначений ідеологічним тиском, змінами в освіті та методиці викладання, які насаджувала радянська влада. Букварів тоді видавали небагато. Їх художнє оформлення було простим, з чорно-білими ілюстраціями або й без них. Однак навіть в умовах тоталітарного режиму українські педагоги намагалися укладати якісні підручники для молодших школярів. Цінним виданням цього періоду є «Буквар» (1934, Харків) Василя Помагайби. В підручнику багато кольорових ілюстрацій до текстів, що тоді було рідкістю.
ІV період. Букварі повоєнного періоду (1945-1970-ті)
Цей період характеризується жорстким ідеологічним контролем з боку влади, спрямованим на поширення комуністичних ідей і радянських цінностей, систематичні спроби денаціоналізації українських дітей. Букварі стають більшими за обсягом, починають видаватися великими тиражами, на їх сторінках з’являються кольорові ілюстрації, покращується методичний апарат. Характерним для підручників цього часу була велика кількість перевидань. Наприклад, «Буквар» Надії Гов’ядовської (Київ, 1960) упродовж 15 років видавали 13 разів (понад 6,5 мільйонів примірників). Також у цей період використовували «Буквар» Лідії Деполович, який з 1938 до 1956 р. видавали 19 разів (понад 12,5 мільйонів примірників).
V період (1980 ‒ 1990-ті)
Від початку 1990-х років, з відновленням незалежності України, починають створювати букварі, в основу яких покладено ідею формування особистості на засадах національних та загальнолюдських цінностей. Підручники вміщують найкращі зразки української дитячої літератури. Тексти для читання насичені національними символами, а самі видання щедро ілюстровані. У колекції Педагогічного музею представлені сучасні українські букварі авторства Миколи Вашуленка та Надії Скрипченко.
VI Особливі букварі
Букварі для дітей з особливими освітніми потребами з’явилися в Україні в 1930-х роках. Важливо, що вже тоді українські вчені-педагоги розробляли методики навчання, що є попередниками концепцій інклюзивної освіти.
«Буквар для шкіл глухонімих дітей» (Київ, 1933) ‒ буквар для навчання дітей з вадами слуху і мовлення; мав велику кількість ілюстрацій та вчив жестовій мові.
