(до 155-річчя від дня народження (1859 — 1939))

До кола видатних українських педагогів, наукових діячів кінця XIX — початку XX століття належить Михайло Іванович Демков.

Тривалий час забута, його багата, широкомасштабна й так необхідна для розвитку сучасної освіти науково-педагогічна спадщина, нарешті повертається в українську педагогіку.

Народився М. І. Демков на хуторі Скринному Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Прилуцький район Чернігівської області) у дворянській сім’ї. Як більшість дітей дворян, початкову освіту здобував удома.

Після навчання у Київському університеті викладав природознавство і фізику в Чернігівській жіночій гімназії та Глухівському учительському інституті.

З 1890- х рр. в часописі  «Русская школа», «Вестник воспитания», » Педагогическом зборнике» та багатьох інших журналах друкуються його статті з теорії педагогіки , дидактики , методики.

М.І. Демков — автор першого в Росії підручника з педагогіки для інститутів, семінарій і педагогічних класів жіночих гімназій. У своїх працях М.І. Демков розробляє історію педагогіки як відносно самостійну наукову дисципліну.

Одним зі складників педагогічної діяльності М. Демкова була популяризація педагогічних знань. З цією метою він написав посібники «Начальная педагогика для учащихся в народних школах и для грамотних крестьян» (1913), «Начальная география для народних школ» (1913) та ін

М.І. Демков залишив багату наукову спадщину — понад 80 публікацій, серед них книги з педагогіки та її історії.

У колекції музею знаходяться такі періодичні видання з працями М.І. Демкова:

Щомісячний журнал «Гимназія» №10-11 (1894):

В статті «Что нужно для успеховъ русской науки» М. Демков відзначає, що розвиток  науки йде з деякими труднощами: нестача матеріальних засобів, байдужість офіційних осіб до наукової роботи.

Вчений наголошу: «Если мы не задумаемся надъ важностью задачи — создание русской науки, не изучимъ ее основательно, то національныя теченія, вкусы и склонности, встречая сильное сопротивленіе со стороны иностранного вліянія, отъ избытка борьбы много потеряютъ въ своей силе и крепости».

Водночас М. Демков відзначає, що влада прагне використовувати науку для вирішення багатьох економічних, соціально – культурних завдань, які стояли перед суспільством. Важливою формою організації науки, підтримуваної урядом, були вчені комітети, які стали з’являтися в системі адміністративного управління. Серйозний внесок у розвиток науки робили наукові товариства, що існували, як правило, при університетах.

Загально педагогічний журнал « Русская школа», №7-8(1892)

У своїй статті «О задачахъ русской педагогики» М. Демков відзначає, що педагогіка «должна черпать свои основы из народной жизни»; не існує людей взагалі, а є представник конкретних цивілізацій, країн і народів. Завдання педагога полягає не в тому, «чтобы выработать одну неизменную для всех народов и времен схему народного образования, а в том, чтобы идти рука об руку с жизнью, существенные педагогические требования, обусловленные общими свойствами человеческой природы, постоянно видоизменять, применяя к данному народу, месту и времени». Незважаючи на схожість педагогічних основ всіх європейських народів, акцентував педагог, «у каждого из них своя национальная система воспитания и свои особые средства для достижения цели».

Провідну роль у формуванні національної свідомості учнів

М. Демков відводив церкві та релігійному вихованню, радив звернути увагу на поєднання навчання з виробленням в учнів керівних життєвих принципів, зазнаючи, що «без этих принципов грамотность есть весьма опасное, обоюдоострое орудие».

Ганна Малюга