Микола Іванович Костомаров народився 16 травня 1817 р. у слободі Юрасовка Острогозького повіту Воронезької губернії. Після навчання у приватних пансіонах Москви й Воронежа та закінчення гімназії у 1833 р. юнак вступив на історико-філологічний відділ Харківського університету. Ознайомлення із збірниками народних пісень М. Максимовича, І. Сахарова, П. Лукашевича, “Запорожской стариной” І. Срезневського, працею О. Бодянського “О народной поэзии славянских племен” викликало у Миколи Костомарова бажання якомога глибше вивчити історію, звичаї, побут українського народу, удосконалити знання української мови. З цією метою він розпочав етнографічні екскурсії по селах Харківщини, записував українські пісні. Безпосереднє перебування в атмосфері тогочасного українського фольклорного й літературного процесу, спілкування з П. Гулаком-Артемовським, А. Метлинським, Г. Квіткою-Основ’яненком, а особливо з І. Срезневським викликали в Костомарова бажання писати українською мовою. На початку 1838 р. він написав драматичні твори “Сава Чалий”; протягом 1839-1841 pp. вийшли у світ його віршові збірки “Украинские баллады”, “Ветка” та історична трагедія “Переяславська ніч”. У 1841 р. М. Костомаров подав на захист магістерську дисертацію “О причинах и характере унии в Западной России”. Однак після тривалого розгляду в Харкові й Москві міністр народної освіти С. Уваров відхилив її і наказав знищити весь тираж. Друга його магістерська дисертація “Об историческом значении русской народной поэзии” була успішно захищена в 1844 р.
Будинок Рівненської гімназії
У вересні 1844 р. Микола Іванович став викладачем історії Рівненської гімназії. У 1845 р. М. Костомарова переведено до Києва на посаду вчителя історії Першої київської гімназії, а в червні 1846 р. він був обраний ад’юнкт-професором кафедри російської історії Київського університету. В грудні 1845- січні 1846 pp. Микола Іванович брав активну участь в організації Кирило-Мефодіївського товариства, написав його статут. Програмні засади товариства, крім “Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”, були викладені М. Костомаровим в “Книгах буття українського народу” та у відозвах “До братів-українців”, “До братів-росіян”, “До братів-поляків”. Братство внаслідок доносу наприкінці березня 1847 р. було викрите, М. Костомарова разом із Т. Шевченком та іншими членами товариства заарештовано. Після річногоув’язнення в Петропавловській фортеці Микола Іванович був засланий під нагляд поліції у м. Саратов із забороною викладати у навчальних закладах.
У квітні 1859 р. Костомаров був запрошений очолити кафедру російської історії в Петербурзькому університеті як екстраординарний професор. Лекції його користувалися величезною популярністю і завжди збирали широку аудиторію слухачів. У викладацькій роботі М. Костомаров ставив перед собою два головних завдання: висувати в історичному житті на перший план пізнання народу в усіх неповторних виявах його життя та популяризувати ідею федерації як вільного об’єднання народів на рівноправних взаємовигідних засадах. Ці настанови, крім лекцій, були розгорнені ним у ряді наукових праць 60-70-х років ХІХ ст: “Начало Руси” (1860), “Две русские народности|” (1861), “Черты народной южнорусской истории” (1861), “Мысли о федеративном начале в древней Руси” (1861). У Петербурзі Костомаров мав можливість зустрічатися з Т.Шевченком, М.Чернишевським, П. Кулішем. Разом з В. Білозерським і П. Кулішем він брав активну участь в організації першого українського журналу “Основа”, виробленні принципів університетської реформи, заснуванні вільного університету, підтримці вимог жінок працювати в артілях, редагував перше посмертне видання творів. 
Садиба М. Костомарова в с. Дідівці
Т. Шевченка. М. Костомаров активно виступав як літературний критик, вів багаторічну полеміку з реакційними колами про українську мову й літературу, цікавився роботою журналу “Киевская старина”. У 1862 p. вчений розпочав видання серії популярних книжок для народного читання, яке було припинено у зв’язку з Валуєвським указом 1863 року. У 1864 р. М. Костомаров був обраний професором Харківського університету, але як “українофіл” до викладання не був допущений. Незважаючи на погіршення стану здоров’я, у 1885 р. вчений закінчив видання 12 томів “Актов Южной и Западной России”. Загалом творчий доробок вченого — це близько 300 фундаментальних історичних досліджень, критичних і полемічних статей.
Помер Микола Іванович Костомаров 18 квітня 1885 pоку, похований на Волковому цвинтарі у м. Санкт-Петербург. До сьогодні збереглася садиба Костомарова в селі Дідівці Прилуцького району на Чернігівщині, де він працював останні десять років. Нині там діє музей Кирило-Мефодіївського товариства.
У фондах Педагогічного музею зберігається окремі праці вченого та примірники першого українського журналу “Основа” (1862), в якому друкувавася та в організації якого брав участь Микола Костомаров.
Праці М. І. Костомарова, що зберігаються у фондах Педагогічного музею України:
1. Исторические монографии и изследования Николая Костомарова. — Т. ІІІ. – Москва : Тип. М.О. Вольфа, 1880. – 401 с.
2. Костомаров М. І. Дві облоги Львова. Переяславська угода. – Кн. 9-10. – Львів : Просвіта, 1905. – 64 с.
3. Костомаров Н. И. Дополнение к правде москвичам о Руси // Основа. – 1862 — № 1. – С. 58-62.
4. Костомаров Н. И. Іудеям // Основа. – 1862 — № 1. – С. 38-58.
Підготувала Вікторія Бондаренко,
старший науковий співробітник музею.
