Фрідріх Адольф Вільгельм Дістервег (нім. Friedrich Adolph Wilhelm Diesterweg, 29 жовтня 1790 – 7 липня 1866) – німецький педагог, послідовник Песталоцці.
Навчався у Герборнському та Тюбінгенському університетах; здобув ступінь доктора філософії. У різні часи працював домашнім учителем, викладав у середніх школах Вормса, Франкфурта-на-Майнi, у 1819-1847 рр. був директором учительських семінарій у Мерсi та Берліні (викладав там педагогіку, математику, німецьку мову).
З 1827 р. і до кінця свого життя видавав журнал «Рейнські листки для виховання і навчання», у якому надрукував понад 400 своїх статей. У своїх працях особливу увагу приділяв проблемам народної школи, гаряче наполягав на припиненні опіки церкви над школою і здійсненні контролю над нею не священиком, а фахівцем-педагогом. У 1847 р. був звільнений із посади директора Берлінської семінарії, а в 1850 р. вимушений був піти у відставку.
Дістервега ще за життя називали «вчителем німецьких учителів». Він прагнув до об’єднання німецького вчительства, у 1848 р. був обраний головою «Всезагальної вчительської спілки» і залишався ним до кінця свого життя.
З 1851 р. поряд із «Рейнськими листками» видавав журнал «Педагогічний щорічник».
Дістервег розробив дидактику розвивального навчання, сформулювавши її основні вимоги у вигляді 33 законів і правил. Він висунув ряд вимог, що стосуються наочного навчання, встановлення зв’язку між спорідненими навчальними предметами, систематичності викладання, міцності засвоєння знань, виховання характеру навчання.
Дістервег – автор понад 20 підручників і посібників з математики, німецької мови, природознавства, географії, астрономії. Найбільш відома його робота для вчителів — «Керівництво до освіти німецьких вчителів» (1835).
Праці А. Дістервега та дослідження його спадщини у фондах Педагогічного музею України (електронні копії у pdf-форматі):
Підготував Володимир Шевченко,
провідний науковий співробітник
Педагогічного музею України
