(до 135-річчя від дня народження Ващенка Григорія Григоровича)
«…Виховуючи підростаюче покоління, педагог бере найактивнішу участь у творенні майбутнього свого народу…»
Григорій Ващенко
Зі здобуттям українською державою незалежності розвиток педагогічної думки України неможливо уявити без творчого доробку видатного педагога, психолога, фахівця з дидактики та національного виховання Григорія Григоровича Ващенка.
Народився Г. Ващенко 23 квітня 1878 року у с. Богданівка поблизу Прилук, в сім`ї дрібномаєтного дворянина. Здобувати освіту Григорій почав у 10-річному віці в Роменському духовному училищі, а потім – у Полтавській духовній семінарії.
У 1899 році Григорій Ващенко вступає до Московської духовної академії. Процес навчання він вдало поєднує з участю в роботі українського гуртка та написанням літературних творів.
Після закінчення академії Г. Ващенко відмовляється стати священиком, адже присвячує своє життя педагогічній діяльності. З 1903 року він працює у Полтавській єпархіальній жіночій школі, потім – у духовній школі в м. Кутаїсі. Після революції 1905 року Григорій Ващенко знову в Полтаві: викладає історію в комерційній школі. А вже через деякий час він був вимушений виїхати до м. Тихвин через бажання протистояти самодержавству. У 1911 році йому припадає можливість повернутися до України й навчати дітей у середніх школах м. Тульчин та м. Ромни.
По завершенні Лютневої революції в Росії та у роки Українських визвольних змагань Григорій Ващенко стає організатором учительських курсів та шкіл. У 1918 році Григорій Григорович здобуває посаду доцента психології у Полтавському українському університеті, де і викладає протягом року до арешту денікінцями. Після звільнення він учителює у с. Білики на Полтавщині, де йому вдається поставити процес навчання в національному дусі.
Григорію Григоровичу в 1927 році знову доводиться тікати від партійно-комсомольських органів: він переїздить до Полтави, де стає професором і керівником кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інституту, завідує аспірантурою при кафедрі педагогіки.
У цей час педагог видає підручник з дидактики «Загальні методи навчання» (Харків, 1929), головна ідея якого полягає у класифікації та характеристиці методів навчання, визначенні їх місця у процесі навчальної роботи. Монографія задумана і виконана її автором як дослідження проблеми методів навчання на різних етапах освіти (дошкільне виховання, початкова, неповна і повна середня загальноосвітня та вища професійна школа).
Вже у 1928 році в журналі «Шлях освіти» (1928, №11) Григорій Ващенко публікує свою статтю «Наслідки математичних тестів Вуді, переведених в школах Полтавської округи». Педагог аналізує рівень технічних навичок в галузі математики, що мають учні сільських та міських шкіл Полтавщини.
У фондах Педагогічного музею можна безпосередньо ознайомитися з текстами цих робіт педагога.
З початку 30-х років починається критика його праць радянською владою, 1933 року Григорія Григоровича позбавляють звання професора. Щоб уникнути арешту педагогу доводиться виїжджати до Сталінграду, де він стає професором і завідувачем кафедри педагогіки місцевого педінституту. Напередодні війни він повертається до Полтавського педагогічного інституту, відновлює там аспірантську групу.
У 1945 році Г. Ващенко залишає Україну. Його подальша педагогічна діяльність пов’язана з Українським вільним університетом (Мюнхен). Водночас Григорію Григоровичу вдається співпрацювати із спілкою української молоді за кордоном з 1948 року, згодом він стає першим почесним членом цієї організації. У 1946 році дістав посаду професора педагогіки і психології в Богословській академії, а в 1950 році був обраний її ректором. В еміграційний період Григорій Ващенко плідно працює над низкою монографій: «Виховний ідеал» (1946), «Виховання волі і характеру» (1952-1957), «Основи естетичного виховання» (1956) та багатьох інших. Праці вченого з питань виховання молоді друкувалися в газетах і журналах діаспори: «Голос молоді», «Авангард», «Шлях молоді», «Українська трибуна».
2 травня 1967 року на 90-му році життя Григорій Григорович помер, похований на цвинтарі у Мюнхені.
У фондах Педагогічного музею зберігаються монографії та періодичні видання ХХ століття, що є цінним доробком видатного педагога.
Всеукраїнське педагогічне Товариство імені Григорія Ващенко зі здобуттям Україною незалежності, починає знайомити українську громаду зі спадщиною видатного педагога. Першою з серії праць виходить друком монографія Григорія Григоровича «Виховний ідеал» (Полтава, 1994), в якій педагог дає стислий аналіз розвитку української духовності від найдавніших до сучасних часів. Саме на цій основі і будується Виховний Ідеал, що відповідає психічним, природнім властивостям української людини.
Наступною публікацією є монографія Г. Ващенка «Загальні методи навчання», що була перевидана у Києві в 1997 році.
Третій том творів Григорія Ващенка «Виховання волі та характеру» (Київ, 1999) демонструє як на практиці наставникові досягти поставленої у вихованні мети, тобто, як виховувати волю і характер у української молоді. Виховання і самовиховання, свобода волі, проблема особи та суспільства, процес виховання любові до Батьківщини, патріотизму, пошани до батьків і старших – ці та чимало інших важливих і актуальних питань ґрунтовно висвітлюються у монографії.
Монографія «Праці з педагогіки та психології» (Київ, 2000) є черговим, четвертим томом творів видатного педагога. Це видання уміщує праці Григорія Ващенка з педагогіки та психології, що стосуються проблем освіти й організації навчання, змісту, чинників та методів виховання, питань психологічної науки.
У діаспорному журналі «Голос молоді» (1951, Ч.1) міститься стаття Григорія Григоровича «На межі епох», в якій йдеться мова про зміни епох в історії людства. Педагог засуджує експлуатацію людини в СРСР, мріє про нову епоху, яка б визнавала духовні цінності, а не матеріальні. На думку педагога, посилення ролі церкви вплине на міжнародні відносини у світі.
У статті «Мета життя як стрижень характеру», яка розміщена в журналі «Авангард» (1951, Ч.2), Григорій Ващенко зосередив свою увагу на тому, що характер людини є наслідком наполегливої роботи над собою. Щоб бути гармонійною людина мусить підкорювати своїй волі всі зовнішні подразнення, враження аби вони стали елементами особистості.
Григорій Ващенко, живучи за межами Радянського Союзу, мав змогу вільно висловлювати свої думки з приводу критики комуністичного режиму. У журналі «Авангард» (1951, Ч.3) педагог публікує свою статтю «Інтернаціоналізм та націоналізм». Він вважає утопією панування марксистів-інтернаціоналістів в усьому світі, адже кожна нація має власну культуру та національний світогляд.
У статтях «Сучасні завдання освіти й виховання української молоді» та «Ідеал і мета української молоді (журнал «Шлях молоді» 1948, Ч.1, 2-3), Григорій Григорович аналізує завдання, які стоять перед українським народом, риси характеру українців та причини невдач. Він вважає, що основним завданням у вихованні української молоді є виховання волі та характеру під гаслом «Служба Богові та Батьківщині».
У фондах музею також зберігаються праці сучасних авторів, які аналізують життєвий та творчий шлях Григорія Григоровича. Стаття А. Бойко «Стяг державотворчої педагогічної думки» в газеті «Освіта» (2008, №№15-16) присвячена 130-річчю від дня народження педагога. Монографія «Г. Ващенко – педагог от Бога» (Мелітополь, 2000) містить інформація про життєвий шлях видатного педагога, зокрема уривки з автобіографії та творчі доробки Григорія Ващенка.
Усі відвідувачі Педагогічного музею України також мають змогу у фойє Київського будинку вчителя побачити бюст славетного педагога Григорія Ващенка.
Алла Чорна,
науковий співробітник
Педагогічного музею України