Микола Іванович Костомаров народився 4 (16) травня 1817 р. у слободі Юрасовка Острогозького повіту Воронезької губернії. Після навчання у приватних пансіонах Москви й Воронежа та закінчення гімназії у 1833 р. юнак вступив   на історико-філологічний відділ Харківського університету. Ознайомлення із збірниками народних пісень М. Максимовича, І. Сахарова,      П. Лукашевича, “Запорожской стариной” І. Срезневського, працею О. Бодянського “О народной поэзии славянских племен” викликало у Миколи Костомарова бажання якомога глибше вивчити український народ, його історію, звичаї, побут, усну поетичну творчість, удосконалити знання української мови. З цією метою він розпочав етнографічні екскурсії по селах Харківщини, записував українські  пісні.      Безпосереднє перебування в атмосфері тогочасного українського фольклорного й літературного процесу, спілкування з П. Гулаком-Артемовським, А. Метлинським, Г. Квіткою-Основ’яненком, а особливо з І. Срезневським та членами його романтичного літературного гуртка, викликали в нього бажання писати українською мовою. Як письменник М. Костомаров синтезував у своїй творчості історію, фольклор і романтичну поезію. На початку 1838 р. він написав драматичні твори “Сава Чалий”; протягом 1839-1841 pp. вийшли у світ його віршові збірки “Украинские баллады”, “Ветка” та історична трагедія “Переяславська ніч”. Ці твори привертали увагу студентства та творчої інтелігенції новизною проблематики у вивченні історії Південної та Західної Росії.   У  1841 році він подав на захист магістерську дисертацію “О причинах и характере унии в Западной России”. Однак після тривалого розгляду в Харкові й Москві міністр народної освіти С. Уваров відхилив її і наказав знищити весь тираж. Друга його магістерська дисертація “Об историческом значении русской  народной  поэзии” була успішно захищена  в січні 1844 р.

У цій праці головним предметом дослідження стала українська  народна словесність. Після  закінчення університету деякий час М. Костомаров служив юнкером у Кінбурнському драгунському полку, що стояв в Острогозьку, але скоро був від служби звільнений.

Інтерес  М. Костомарова до визвольної боротьби українського народу під проводом Б. Хмельницького став поштовхом переїзду його на роботу ближче до місця цих подій — у Київський учбовий округ. У вересні 1844 р. він став викладачем історії у Рівненській гімназії. Микола Іванович у цей час відвідував місця історичних подій, де записував  перекази,  народні  пісні  й  легенди.  У 1845 р. М. Костомарова пере-
ведено до Києва на посаду вчителя історії Першої київської гімназії, а в  червні 1846 р. він був обраний ад’юнкт-професором кафедри російської історії Київського університету. В грудні 1845- січні 1846 pp. Микола Іванович брав активну участь в організації Кирило-Мефодіївського товариства, написав його статут. Програмні засади товариства, крім “Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”, були викладені М. Костомаровим в “Книгах буття українського народу” та у відозвах “До братів-українців”, “До братів-росіян”, “До братів-поляків”.  Братство внаслідок доносу наприкінці березня 1847 р. було викрите, М. Костомарова разом із  Т. Шевченком  та  іншими  членами  товариства   заарештовано.  Після  річного
ув’язнення в Петропавловській  фортеці  Микола Іванович був засланий під нагляд поліції у м. Саратов із забороною викладати у навчальних закладах. У квітні 1859 р. Костомаров був запрошений очолити кафедру російської історії в  Петербурзькому університеті як екстраординарний професор. Лекції його користувалися величезною популярністю і завжди збирали широку аудиторію слухачів. У викладацькій роботі М. Костомаров ставив перед собою два головних завдання: висувати в історичному житті на перший план пізнання народу  в усіх неповторних виявах його життя та популяризувати ідею федерації як вільного об’єднання народів на рівноправних взаємовигідних засадах. Ці настанови, крім лекцій, були розгорнені ним у ряді наукових праць 60-70-х років ХІХ ст: “Начало Руси” (1860), “Две русские народности|” (1861), “Черты народной южнорусской истории” (1861), “Мысли о федеративном начале в древней Руси” (1861).

У Петербурзі  Костомаров  мав  можливість  зустрічатися   з  Т.Шевченком, М.Чернишевським,

П. Кулішем. Разом з В. Білозерським і П. Кулішем він брав активну участь в організації першого українського журналу “Основа”, виробленні принципів університетської реформи,  заснуванні вільного університету, підтримці вимог жінок працювати в артілях, редагував перше посмертне видання творів
Т. Шевченка.  М. Костомаров активно виступав як літературний критик, вів багаторічну полеміку з реакційними колами про українську мову й літературу, цікавився роботою журналу “Киевская старина”. У 1862 p. вчений розпочав видання серії популярних книжок для народного читання, яке було  припинено у зв’язку з Валуєвським указом 1863 року. У 1864 р. М.Костомаров був обраний професором Харківського університету, але як “українофіл” до викладання не був допущений. У 1875 р. по смерті матері до М.Костомарова в Петербург переїхала
А. Л. Крагельська, яка протягом останнього десятиріччя стала дбайливою помічницею свого чоловіка. Незважаючи на погіршення власного  стану здоров’я у 1885 р. вчений закінчив видання 12 томів “Актов Южной и Западной России”. Помер Микола Іванович Костомаров 18 квітня 1885 pоку, похований на Волковому цвинтарі у м. С-Петербург. Право на видання своїх творів учений заповів «Літературному фонду», особисту бібліотеку просив передати Київському університету, а власні кошти витратити на будівництво школи в його рідній слободі Юрасівка. Його творчий доробок — близько 300 фундаментальних історичних досліджень, критичних і полемічних статей. До сьогодні збереглася садиба Костомарова  під Прилуками в селі Дідівці, де він працював останні десять років.  Громадськість Чернігівщині, культурні діячі намагаються реставрувати будинок і відкрити на його базі меморіальний музей. Педагогічний музей України популяризуючи вітчизняну педагогіку, приділяє значну увагу проведенню виставок, які присвячені видатним науковцям та педагогам. У фондах музею можна ознайомитсь з примірниками  першого українського журналу “Основа” (1862), в організації якого активну участь брав М. Костомаров.