Навчання в школі має бути спрямоване

 на розкриття талантів кожного

Іван Ткаченко

Ткаченко Іван Гурович народився 6 лютого 1919 в с. Цибулеве Кіровоградської обл. в селянській родині. По закінченню семирічної школи (1933) навчався на робітфаці, потім у Кіровоградському педагогічному інституті ім.О.С. Пушкіна за спеціальністю «вчитель математики і фізики». В 17-літньому віці розпочав педагогічну діяльність: з 1936 працював у Богданівській вечірній школі. Окрім математики, викладав російську й німецьку мови. Діти та батьки одразу полюбили вчителя, говорили про нього так: «Справедливий чоловік, щедре в нього серце…»

З 1944 призначений директором Богданівської середньої школи, яку очолював упродовж майже 40 років. Іван Гурович  працював творчо й вимагав такогож ставлення до роботи у своїх колег. Учителі з учнями виготовляли наочне приладдя, таблиці, схеми. У цій школі панувала висока культура педагогічного управління й самоуправління, глибока наукова думка, плідно функціонували навчальні лабораторії й різнопрофільні майстерні, навчально-дослідні ділянки, теплиці, сади, діяли учнівські виробничі бригади, наукові товариства, різноманітні технічні гуртки. Поступово в ході творчого пошуку в школі визначився основний напрям виробничого навчання – підготовка механізаторів широкого профілю. За часів керівництва Богданівською школою І. Ткаченка вона стала справжньою науковою лабораторією, до якої їхали за досвідом вчителі не тільки з України, а й із-за кордону.

Справді новаторським є внесок Івана Гуровича в розробку актуальних проблем управління школою. Мету управлінської діяльності він вбачав у цілеспрямованому вихованні учителя-дослідника.

Як педагог-практик, І. Ткаченко постійно стежив за новинами в галузі педагогіки і психології. Вивчав досвід А. Макаренка, налагоджував ділові зв’язки з багатьма передовимим педагогами (В.Сухомлинський, Г.Нестеренко, М. Ставчинський та ін.), науковими установами країни. Так, В.Сухомлинський називав І.Ткаченка справді народним учителем. У цьому контексті О.В. Сухомлинська зазначає: «Творча й особиста дружба об’єднувала його й Івана Гуровича, який віднайшовши свій шлях у педагогіці, звіряв свої ідеї з поглядами Василя Олександровича, радився з ним, щиро радів його успіхам та підставляв своє чоловіче плече, підтримував, коли на павлишського директора обрушився шквал незаслуженої критики. Іван Гурович продовжував бути одним із найбільш відданих прибічників Василя Олександровича після його передчасної смерті».

З 1945 педагог стає одним із наукових кореспондентів Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. У його науковому доробку 8 книг (з яких 3 мнографії), 80 наукових статей у педагогічних журалах, збірниках, близько 200 наукових статей у центральних, республіканських, обласних, районних газетах. Його праці присвячені проблемам навчання й виховання молоді. зокрема трудового.

Не вживаючи поняття продуктивне навчання, Іван Гурович у 50-70 рр. ХХ ст. практично розробив основи теорії та запровадив у практику продуктивне навчання, яке в Європі почало розвиватися лише в 90-х роках минулого століття. Підтвердженням цьому є те,  що навчально-виховний процес в Богданівській СШ №1 характеризується:

— самостійною навчальною діяльністю учнів, пов’язаною з реальною працею в майстернях, на навчально-дослідній ділянці, в учнівській бригаді, орієнтовано на реальний, суспільно значущий кінцевий продукт;

— переосмислювалася роль педагога, він перестав бути посередником у передачі абстрактних знань, а ставав консультантом, «тренером», наставником, який підтримував учнів у досягненні органічого поєднання навчання з продуктивною працею.

В контексті модернізаційних змін у національній системі освіти і виховання освітня діяльність і педагогічна спадщина І. Ткаченка набувають особливого значення, адже він як педагог-новатор став творцем педагогічної системи, яка перебуває в органічній взаємодії з педагогічною системою В. Сухомлинського.

Заслужена вчителька України Л. Мініна, згадуючи роки спільної праці з І.Ткаченком, наголошувала, що Іван Гурович переконливо доводив, що виховати дитину можна тільки в процесі напруженої, творчої, цікавої, усвідомленої роботи. Тільки докладаючи зусиль, долаючи труднощі й саму себе, людина може розкритися повністю, отримати задоволення, відчути себе щасливою. І це стосується не тільки фізичної  праці, а й розумової.

У 1962 І.Ткаченко було присвоєно звання Заслуженого вчителя Української РСР, у 1971 – Героя Соціалістичної Праці, а також нагороджено медалями «За трудову відзнаку», А.С.Макаренка та ін.

З 1970 І.Г.Ткаченко був керівником школи передового досвіду директорів шкіл області, брав активну участь у районних, обласних, республіканських, всесоюзних педагогічних читаннях і річних зборах Академії педагогічних наук СРСР.

З 21 вересня 1972 Іван Гурович працював страшим викладачем кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна.

І.Ткаченко користувався великою повагою і авторитетом серед освітян не тільки області, а й усієї України та республік тодішнього СРСР. Автор книги «Щедре серце» О.Моторний називає його «чудовим майстром педагогічної справи, людиною щедрого серця».

Помер Іван Гурович 27 липня 1994. Але після себе він залишив справжню наукову лаболаторію – Богданівську середню школу.

У фондах Педагогічного музею України зберігаються матеріали, пов’язані з життям та діяльністю Івана Ткаченка – комплекс матеріалів (документи, фото), книги, а також деякі статті про вченого у фаховій педагогічній періодиці, загальна кількість матеріалів становить близько 250 одиниць зберігання.

Праці І.Ткаченка:

1. Ткаченко І.Г. Ростимо молодих хліборобів / І.Г.Ткаченко – Київ: Знання, 1967. – 44 с.
2. Ткаченко І.Г. Трудове виховання старшокласників / І.Г. Ткаченко – Київ: Радянська школа, 1971. – 142 с.
3. Ткаченко І.Г. Богданівська середня школа ім. В.І.Леніна / І.Г. Ткаченко – Київ: Радянська школа, 1975. – 274 с.

Ткаченко І.Г. На порозі самостійного життя. Рукопис

Статті:

1. Ткаченко І. Г. Моральне виховання учнів в учнівській виробничій бригаді / Продуктивна праця учнів у сільській школі. – 1962. – 28 с.
2. Ткаченко І.Г. Планування та організація праці в учнівській виробничій бригаді / Трудове навчання. – 1978. – 21 с.
3. Ткаченко І.Г. Советская школа – детище Октября // Народное образование. 1977. №7. С. 24-26.
4. Ткаченко І.Г. Психолого-педагогічні підсумки трирічного експеременту // Початкова школа. 1972. №2. С. 70-77.
5. Ткаченко І.Г. Школа-сельскому хозяйству // Народное образование. 1972. — №3. С. 63-67.

Про І. Ткаченка:

1. Педагогічна спадщина І. Г.Ткаченка в контексті модернізації шкільної системи освіти. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції (21-22 травня 2004 року). – Кіровоград, 2005. — 270 с.
2. Спогади про І. Г.Ткаченка. До 85-річчя від дня народження: — Кіровоград, 2004. – 132 с.
3. І. Г.Ткаченко: Людина, педагог, науковець (з досвіду роботи відділу освіти знам’янської районної державної адміністрації). До 85-річчя від дня народження: – Кіровоград, 2004. – 22с.
4. Іванко А. Б. Освітня діяльність та педагогічна спадщина І. Г.Ткаченка: — Кіровоград, 2004. – 188 с.
5. Розенберг А. Я. Рассказы о передовом опыте // Советская педагогика. 1976. — №9. С. 140-142.
6. Кривонос И., Шиповский С. Монография об одной из лучших школ Украины // Народное образование. 1976.  № 8. С. 92-94.
7. Ткаченко И.Г. (Фото) Герой Социалистического Труда, заслуженный учитель УРСР, директор Богдановской школы // Народное образование. 1975. №8. С. 2.

Підготувала наук. співроб.

Полюхович Тетяна