Музика завжди відігравала і продовжує відігравати надзвичайно важливу роль у житті суспільства. Щоб глибше пізнати її історію та насолоджуватися творами видатних композиторів і виконавців, створювалися і функціонують музичні музеї. Вони присвячені збиранню, збереженню, вивченню, експонуванню та популяризації пам’яток музичної культури. Перші музичні музеї почали з’являтися в Європі наприкінці XVI століття на основі приватних колекцій придворних музикантів і театрів. У колекціях зберігалися рукописи музичних творів, тексти оперних партій і п’єс, а також рідкісні музичні інструменти, створені видатними європейськими майстрами.
У світі історично склалися дві великі групи таких профільно-музичних музеїв: колекційні – експонують предмети різних часів, культур і творчих шкіл та меморіальні – презентують спадщину видатних музичних діячів світу, до прикладу музеї – В.Моцарта в Зальцбурзі, І.Баха в Ейзенах, Л.Бетховена в Бонні, Соломії Крушельницької у Львові. Сучасні українські музичні музеї здебільшого функціонують при театрах, консерваторіях, музичних фахових коледжах та школах. В їхніх експозиціях представлені не лише колекції музичних інструментів, а й особисті архіви і рукописи композиторів й виконавців, декорації, костюми до музичних вистав, фонотеки, тощо [1].
Одним з провідних напрямів діяльності Педагогічного музею України є дослідження і популяризація кращого досвіду педагогічних колективів та окремих педагогів. Тож ми звернулись до питання діяльності музеїв при музичних школах, оскільки багато українських музикантів здійснили величезний внесок в розвиток освіти та музичного мистецтва, сприяючи розвитку національної системи професійної музичної освіти в Україні. Адже музична освіта та виховання дітей і підлітків – це пріоритетний напрямок розвитку культури України. Профільним навчанням займаються мистецькі школи, зокрема музичного профілю, головне завдання яких – пошук і залучення здібних, талановитих дітей та молоді, їх розвиток та підтримка. Окремі музичні школи носять імена видатних діячів музичного мистецтва України та створили громадські музеї, присвячені цим особистостям: всі вони мали учнів, створювали свої школи композиторської та виконавчої майстерності. Такі музеї не виділені в окрему групу, недостатньо досліджені, часто мають не обліковані та маловідомі колекції.
Пропонуємо тематично-краєзнавчу розвідку у формі віртуальної виставки «Музеї видатних музикантів-педагогів у мистецьких школах України», мета якої – проаналізувати, охарактеризувати, узагальнити й презентувати унікальний досвід створення та діяльності громадських профільних музичних музеїв.
Музей Володимира Скуратовського
Дитяча музична школа № 6 імені Володимира Скуратовського
Володимир Ілліч Скуратовський (28 квітня 1963 року, Дніпропетровськ – 2 червня 2016, Дніпро) — композитор, поет, музикознавець, піаніст, педагог. Заслужений діяч мистецтв України (2016), член Національної Спілки композиторів України (2001), член Конгресу літераторів України (2006) [2]. Автор оркестрових, камерно-інструментальних, хорових та вокальних творів, двох поетичних збірок. Узагальненням багаторічного педагогічного досвіду митця стали збірка «Школа диктанту» та двотомник «Задачі з гармонії». 26 років В. Скуратовський працював у Дніпровській академії музики та дитячій музичній школі № 6. Так склалося, що і свій останній концерт він дав в улюбленій школі, а після його завершення просто зробив крок зі сцени в інший світ. Втрата була настільки глибокою, що колеги відразу запропонували назвати школу на честь видатного земляка та створити меморіальну експозицію. Цей задум було реалізовано в рамках проєкту «Бюджет участі» та 30 січня 2018 р. відкрито Інтерактивний музей його пам’яті. У 2023 р. за підтримки Українського Культурного Фонду створено також Віртуальний музей композитора. Значну частину професійного життя В. Скуратовського займало музичне просвітництво. Серед його багаточисленних авторських проєктів для різної аудиторії особливу увагу привертають програма «Дитяча філармонія» для слухачів 3-12 років та музично-педагогічний проєкт «Юна опера» для підлітків та молоді.
«Музика, може бути, сьогодні – це головна можливість вижити та залишитися людьми в цьому важкому часі і в принципі в нашому нелегкому світі. Музика – це уособлення справжньої істинної краси, істинної духовності. Вона не підвладна часу, вона над ним, вона здатна злетіти, піднятися над миттєвістю, марністю, над спекотними дискусіями і навіть над війнами. Світ справді може бути єдиним, коли він вірить справжній музиці» (В. Скуратовський)
Дитячій музичній школі № 6 у 2017 р. присвоєно ім’я Володимира Скуратовського, нині це міський комунальний заклад культури «Дніпровська дитяча музична школа № 6 імені В.І. Скуратовського» [3].
 |
 |
 |
 |
Колекція музейної експозиції містить особисті речі композитора, нагрудний знак «Заслужений діяч мистецтв України», рукописи його музичних та поетичних творів, прижиттєві та посмертні видання його нот, поезій, подарунки учнів (серед яких – оркестр з пластилінових фігурок до 50-річчя композитора). Експозицію оформлено у вигляді Дерева, кроною якого є афіші концертів та проєктів Володимира Ілліча, світлини, копії нотних рукописів та віршів. Біографію та короткий огляд творчості розміщено на музейному стенді. Аудіо та відеоматеріали зберігаються у мультимедійному кіоску. Експозиція інтегрована в простір музичної школи та має відкритий доступ для відвідувачів.
 |
 |
 |
У програмі музею – тематичні екскурсії, уроки та майстер-класи, музично-поетичні вечори та цикл лекцій-концертів «Дні композиторів у музеї», виставки, участь в акції «Ніч в музеї». Окремим напрямом роботи музею став проєкт «Музейні мости» як форма інтеграції між мистецькими школами та музеями. З 2020 р. існує YouTube-канал, де зберігається доробок композитора; видано його твори, нещодавно вийшла книга «Володимир Скуратовський: біографія, статті, спогади».
Музей Святослава Ріхтера
Житомирська музична школа № 2 імені Святослава Ріхтера
Святослав Теофілович Ріхтер (7 (20) березня 1915, Житомир –1 серпня 1997, Москва) –піаніст та громадський діяч німецького походження. Народний артист СРСР (1961), Герой Соціалістичної Праці (1975). У 1947 р. закінчив Московську консерваторію, клас професора Генріха Нейгауза. З ініціативи Ріхтера було засновано фестивалі Музичні свята в Турені (1964) й Грудневі вечори (1980), а також музичний фестиваль у Тарусі. Піанізм Ріхтера вирізняли інтелектуальна напруга, глибинне відчуття авторського стилю, філософічність, яскрава образність, вольовий імпульс та закоханість у звук. Досконалість його техніки не знала меж. Гра відомого піаніста викликала захоплення на концертних майданчиках як на батьківщині, так і за кордоном. Ріхтер за фортеп’яно був моделлю для зображень багатьох художників, концертував у країнах СРСР, Європи й Америки й здобув визнання одного з найвидатніших піаністів світу [4].
У 2010 р. рішенням сесії Житомирської міської ради Житомирській музичній школі № 2 було присвоєно ім’я Святослава Ріхтера, у 2011 – на приміщенні відкрито меморіальну дошку. Святослав Теофілович бував у Житомирі у своїх рідних, у приміщенні місцевого музичного училища, давав імпровізовані концерти для студентів та викладачів, тут працював його дядько Микола Москальов [5].
 |
 |
 |
 |
У 2015 р., до 100-річчя від дня народження видатного земляка, саме у музичній школі було відкрито Музей Святослава Ріхтера – єдиний в Україні, в якому зібрано і розміщено матеріали про життя знаного піаніста, його особисті речі та унікальні експонати, пов’язані з його творчістю. У 2018 р. музею присвоєно звання «Народний»; завідує музеєм Юлія Каплун [6].
 |
 |
Нині тут проводять зустрічі з музикантами, викладачами мистецьких шкіл, екскурсії, бесіди, створено наукову концепцію подальшого розвитку музею. Так, 7 листопада 2024 р. в рамках щорічного мистецького заходу «Святослав Ріхтер. Обличчя генія» відбулася зустріч любителів музики, шанувальників творчості видатного піаніста ХХ ст. Святослава Ріхтера.
Цей мистецький захід пройшов під назвою «Святослав Ріхтер. Концерти в Україні». Захід відкрили Людмила Кочевенко – заслужений працівник культури України, директор закладу, та Володимир Піньковський – голова Міжнародної громадської організації «Товариство німців України «Відергебурт». Юлія Каплун розповіла гостям про концертну діяльність Святослава Теофіловича на теренах його батьківщини. У виконанні викладачів школи прозвучали твори з репертуару великого Майстра, які він виконував впродовж гастролей в Україні. На сцені звучала музика Бетховена, Шопена, Шумана, Ліста, Брамса, Гершвіна… Ім’я великого Ріхтера назавжди вписано в історію світової музики [5].
Музей Бориса Лятошинського
Житомирська музична школа ім. Б.М. Лятошинського
Борис Миколайович Лятошинський (22 листопада (4 грудня) 1894, Житомир – 15 квітня 1968, Київ) – композитор, диригент і педагог, один із представників модернізму та експресіонізму в українській класичній музиці. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945), народний артист УРСР (1968), лауреат премії ім. Т.Г.Шевченка (1971). З ранніх років виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці й фортепіано. У 1913 р. переїхав до Києва та вступив до юридичного факультету Київського університету. Водночас готувався до вступу в новостворену консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р.Глієра. Творчу працю поєднував з педагогічною і музично-громадською роботою. З 1920 р. викладав музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії, а з 1922 р. – вів клас композиції. Професор. З 1944 р. і до самої смерті (1968) жив у будинку письменників Роліт, де встановлено меморіальну дошку [7].
На його батьківщині діє Житомирська музична школа ім. Б.М.Лятошинського – один із найстаріших музичних навчальних закладів України [8], що має славну, більш ніж столітню історію. У 1905 р. у Житомирі були відкриті музичні класи відділення Музичного товариства. У 1921 р. школа була передана до відомства Волинського губернського відділу професійної освіти, у 1930 навчальний заклад отримав назву «Волинський музичний технікум», при якому був дитячий відділ. І лише 1 вересня 1933 р. було відкрито музичну школу з класами фортепіано, скрипки, народних інструментів. Із 1957 р. школа переїхала на вулицю Михайлівську. На жаль, історичний будинок не зберігся. У 1968 р. школі було присвоєно ім’я Б.М. Лятошинського.
 |
 |
 |
 |
З 2013 р. при школі працює Народний музей Бориса Лятошинського. Його провідними завданнями є створення документально підтвердженого життєпису композитора, уточнення фактів біографії та творчості й ознайомлення з ними широкого загалу. Авторами експозицій є директор Житомирської музичної школи №1 ім. Б.М.Лятошинського Валентина Чудовська, працівники обласного краєзнавчого музею Ірина Копоть та Людмила Журавська. Музей Бориса Лятошинського поки що єдиний в Україні. Серед експонатів – особисті речі митця, передані його нащадками. Окремий стенд – про польські корені Лятошинського. Експозиція містить матеріали про життя і творчість митця та його родину. Музей веде широку просвітницьку та наукову роботу, що дало можливість розширити тематику та хронологічні межі експозиції, в якій представлені історія школи з 1905 р; матеріали щодо видатних її випускників, які здобули світове визнання (виставка «Золоті імена»). Експозиція музею цікава як для науковців, які займаються історією та культурою Великої Волині, так і для широкого кола відвідувачів. Музей проводить спеціальні екскурсії для дітей [9].
Також у Житомирі було відкрито пам’ятник композитору на вулиці Бориса Лятошинського, на місці будинку, де він народився і жив в різні роки дитинства та юності.
З новин школи і музею: «Здійснили сьогодні сумісну екскурсію Liatoshynsky Foundation та Національна філармонія України на батьківщину нашого БМ. З чудовими і неймовірно відданими своїй справі директоркою Житомирської музичної школи імені Б.М. Лятошинського Валентиною Чудовською та директоркою Народного музею Бориса Лятошинського пані Іриною Копоть родина композитора дружить давно і результативно. Сьогодні знову спілкувалися, надихалися і планували» [8].
Музей Юлій Мейтуса
Музична школа №2 імені Юлій Мейтуса міста Кропивницького
Юлій Сергійович Мейтус (28 січня 1903, Єлисаветград – 2 квітня 1997, Київ) –композитор єврейського походження. Народний артист УРСР (1973). Лавреат Шевченківської премії (1996). У 1919 р. закінчив музичну школу по класу фортепіано у Генріха Нейгауза. 1924 р. створив один із перших в СРСР джаз-бендів. Закінчив Харківський музично-драматичний інститут по класу композиції С.Богатирьова у 1931 р. З 1926 р. співпрацював зі славетним театром «Березіль» Леся Курбаса, для якого створив музику до 13-ти вистав. У 1944 р. приїхав до столиці України. Юлія Мейтуса вважають фундатором модерної української опери, він є автором 17 різноманітних за жанрами опер. Значне місце у його творчості посідає вокальна музика: автор близько 300 романсів на слова Л. Українки, І. Франка, Т. Шевченка, В. Сосюри, А. Малишка, П. Тичини, Д. Павличка та ін. Багато інструментальних та хорових творів написав для дітей [10].
Музей, присвячений життю і творчості музиканта та громадського діяча Юлія Мейтуса, розташований у Кропивницькому – у будівлі міської музичної школи №2 (музичний фаховий коледж). Після смерті композитора школі присвоєно його ім’я. Біля входу до будівлі стоїть пам’ятник Генріху Нейгаузу [11].
Процес увічнення пам’яті видатного земляка Ю. Мейтуса – один із найтриваліших творчих проектів музичної школи №2. З ініціативи директора школи З.Б. Макієвського розпочалася робота зі створення музею, який на сьогодні має більше 1000 експонатів. З 1984 р. бере початок і встановлення дружніх стосунків з родиною Юлія Сергійовича, яка передала школі більше 200 перших експонатів, серед яких були рукописи, афіші, фотодокументи, клавіри, листи, нотні збірки, книги та особисті речі композитора [12].
 |
 |
У 1984 р. на базі школи було відкрито Народний меморіальний музей Ю.С.Мейтуса, де розміщено афіші авторських концертів композитора, фото із заходів та конкурсів, присвячених Ю.Мейтусу, а також його особисті речі – копії листів, авторських збірок поетів і композиторів. Окрему цінність представляє робочий куточок композитора: письмовий стіл, стільці, настінна лампа, телефон, якими він користувався протягом останніх сорока років життя. Ці експонати у 2005 р. в музей передала родина Юлія Мейтуса [13].
 |
 |
У 2003 р. в на фасаді приміщенні музичної школи №1 ім. Г.Г. Нейгауза міста Кропивницького (будинок родини Мейтусів) було розміщено меморіальну дошку Юлію Мейтусу.
Музей широко популяризується, його відвідують учні та вчителі, студенти, представники міської громади та гості міста. Так, до Міжнародного дня анімації у бібліотеці імені Дмитра Чижевського відбулось захоплююче мистецьке дійство – музична імпреза та перегляд анімаційного фільму «Казковий світ Юлія Мейтуса». У програмі взяли участь викладачі та учні музичної школи № 2 ім. Юлія Мейтуса, а також вчителі та діти Лінгвістичного ліцею [11]
Музей Генріха Нейгауза
Музична школа № 1 імені Генріха Нейгауза міста Кропивницького
Генріх Густавович Нейгауз (30 березня (12 квітня) 1888, Єлисаветград – 10 жовтня 1964, Москва) – піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження. Початкову музичну освіту йому дав батько. Пізніше вступив до Віденської академії музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно. Після повернення на батьківщину склав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і в 1916 р. почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись до Єлисаветграда, працював у місцевому відділі народної освіти. У 1920 р. Г.Нейгауз – професор Київської консерваторії, а від 1922 р. починається його творча діяльність у Московській консерваторії. Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Г. Нейгауз створив школу, пов’язану з високими досягненнями піанізму. Перу Нейгауза також належать блискучі статті й нариси про музику [14].
Кіровоградська музична школа №1 є одним з перших державних музичних навчальних закладів України. Вже на початку 1930-х інтелігенція міста Єлисаветграда-Кіровограда неодноразово обговорювала питання щодо музичної освіти. У 1933 р. була відкрита державна художньо-музична студія. За рік їй було надано двоповерховий будинок у центрі міста, який колись належав родині Ю. Мейтуса, а нині є пам’яткою архітектури. Через 5 років після відкриття, у 1938 р., студія отримала статус музичної школи. У 1983 р. з нагоди 50-річчя школи їй присвоєно ім’я Генріха Нейгауза. У 1981 р. за ініціативи колективу та дирекції школи, за підтримки міського відділу культури у Кіровоградській музичній школі №1 було відкрито Меморіальний музей Генріха Нейгауза. Тоді ж школа та музей було започаткували «Тиждень музики», який присвячувався пам’яті Генріха Нейгауза та проходив у квітні. У 1988 р., в рік столітнього ювілею Г.Нейгауза, цей захід перетворився на фестиваль «Нейгаузівські музичні зустрічі» [15].
 |
 |
Музей спочатку функціонував як музейна кімната, але з поповненням зібрання виникла потреба розширити експозицію, яка складається з двох розділів: «Життєвий і творчий шлях Генріха Нейгауза» та «Видатні учні великого музичного педагога». У відділах експозиції – унікальні матеріали, більшість яких є оригіналами. Серед них – фотографії, документи сім’ї Нейгаузів, особисті речі Генріха Нейгауза, нагороди, 16 видань різними мовами світу головної теоретичної роботи Генріха Нейгауза «Про мистецтво фортепіанної гри», листи, прижиттєве погруддя, тощо. У 1990 р. музей Г. Нейгауза отримав звання Народного [17]. Засновник-організатор і директор музею – Тетяна Фурлет. Нині заклад уже традиційно провадить значну просвітницьку діяльність. Щорічно, зокрема й зусиллями творчого колективу закладу, відбуваються Нейгаузівські музичні зустрічі із запрошенням видатних музикантів-виконавців сучасності.
У рідному для Генріха Нейгауза Кропивницькому його іменем названо вулицю. На будинку, де він народився, встановлено меморіальну дошку, а в 2013 р. за ініціативи Кіровоградського музичного училища встановлено погруддя юному Генріху Нейгаузу.
Інтерактивний музей та клас Еміля Гілельса
Мистецька школа №1 імені Еміля Гілельса
Еміль Григорович Гілельс (6 (19) жовтня 1916, Одеса, Російська імперія – 14 жовтня 1985, Москва, СРСР) – піаніст, педагог. У п’ять із половиною років Еміля відвели навчатися до Якова Ткача, відомого викладача фортепіано в Одесі. У травні 1929 р. в 12-річному віці він дав свій перший публічний концерт. Восени 1930 р. вступив до Одеської консерваторії, а після її закінчення у 1935 р. навчався у Школі вищої майстерності при Московській консерваторії у класі Генріха Нейгауза. З 1945 р. викладав у Московській консерваторії, з 1952 – професор. Багато років був головою журі у номінації «фортепіано» Міжнародного конкурсу ім. П.Чайковського. Його творчість справедливо відносять до найвищих досягнень піанізму XX ст. Почесний член Лондонської Королівської Академії Музики, Музичної академії імені Ліста, Національної академії «Санта Чечілія», він завжди залишався Великим Одеситом, про що свідчить зірка Еміля Гілельса на Алеї видатних одеситів [18].
 |
 |
Основними завданням Мистецької школи №1 імені Е.Г. Гілельса Одеси є пошук і залучення здібних, талановитих дітей та молоді, розвиток їх обдарованості. У Великій залі школи щорічно проходять різноманітні міжнародні, всеукраїнські, обласні конкурси та фестивалі, майстер-класи з провідними музикантами, творчі зустрічі та концерти [19, 20]. У 2017 р. Дитячій музичній школі №1 було присвоєно ім’я видатного піаніста початку XX ст. Еміля Гілельса.
 |
 |
У 2019 р. було відкрито Інтерактивний музей та клас імені Еміля Григоровича Гілельса. Саме тут з 1923 по 1929 рр. на музичних курсах навчався юний Еміль в одеського педагога Я.І. Ткача. Захід був приурочений до дня народження піаніста, який відзначається у школі щорічно 19 жовтня. Адміністрація і творчий колектив викладачів зібрали і підготували матеріали про життя і творчість Гілельса – історичні документи, фото, відео та аудіоматеоріали, а також інформаційні стенди, які розміщені в інтерактивному музеї [21].
Музей Михайла Вериківського
Дитячий спеціалізований мистецький навчальний заклад
«Київська дитяча школа мистецтв № 2 імені M.I. Вериківського
Михайло Іванович Вериківський (8 (20) листопада 1896, місто Кременець, нині Тернопільської області – 14 червня 1962, Київ) – композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1944), професор (1946). Закінчивши початкову школу, вступив до Кременецького двокласного міського училища і був прийнятий до архієрейського хору. Здобуття музичної освіти продовжував у Кременецькому комерційному училищі (1912-14), де навчався гри на музичних інструментах. 1914 р. вступив до Київської консерваторії. Від 1922-го викладав у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка та Київській консерваторії, у 1950-58 – науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР [22].
У 2021-2022 н. р. Київська дитяча школа мистецтв № 2 імені M.I. Вериківського відзначила свій ювілей – 90 річницю від дня створення. Навчальний заклад був започаткований у 1930 р. як Дитяча музична школа № 2, яка 1986 р. була реорганізована у Дитячу школу мистецтв №2. 1999 р. школі присвоєно імʼя Михайла Івановича Вериківського. Відтоді школа називається Дитячий спеціалізований мистецький навчальний заклад «Київська дитяча школа мистецтв № 2 імені M.I. Вериківського» [23, 24].
 |
 |
 |
|
На сайті школи розміщено віртуальний музей М. Вериківського, де акцентовано: «Реалізація культуротворчої функції освіти передбачає цілеспрямоване використання надбань національного мистецтва у навчанні й вихованні молодого покоління. Таким надбанням національного усвідомлення є творчість М.І. Вериківського, у школі створено його інтерактивний музей. Свої творчі здобутки Михайло Іванович виносив на широку аудиторію (оперний театр, філармонія та інші), що відповідає європейській тенденції. Слід поціновувати національну культуру, вбачати у ній могутнє джерело виховання і навчання молодого покоління. «Скрізь, де іде рух за українську музику, ми чуємо ім’я М. Вериківського» – саме ці слова Миколи Грінченка можуть бути епіграфом до творчості видатного українського композитора, диригента, педагога і музично-громадського діяча, а отже композитора європейського рівня М.І. Вериківського» [25].
Музей-світлиця Василя Барвінського
Тернопільська музична школа №1 імені Василя Барвінського
Василь Олександрович Барвінський (20 лютого 1888, Тернопіль – 9 червня 1963, Львів) – композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Доктор мистецтвознавства (1940), почесний доктор Українського університету в Празі (1938). Професійну музичну освіту здобув у Львівській консерваторії. Після її закінчення вступив на юридичний факультет Львівського університету (1906), але 1907 р. виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Навчався на філософському факультеті Карлового університету, де слухав лекції відомих чеських музикантів. У 1915 р. повернувся до Львова; працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Не лише вів педагогічну роботу, а й керував хором товариства «Боян», виступав з концертами. У 1937–39 рр. входив до редколегії часопису «Українська Музика» (Львів). У жовтні 1939 р. був обраний депутатом Народних Зборів Західної України, де було проголошено приєднання Західної України до СРСР. На початку 1948 р. був заарештований. Його змусили підписати документ: «Дозволяю знищити мої рукописи». І рукописи було знищено. Потім було довге заслання на 10 років у мордовські табори. Після повернення із заслання (1958) усі свої сили зосередив на відновленні з пам’яті творів, рукописи яких було знищено під час його арешту [26].
 |
 |
 |
|
Не менш цікава історія Тернопільської музичної школи №1 імені Василя Барвінського, яка була заснована в 1929 р. як філія Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка Ініціатива створення українських музичних шкіл і єдиних навчальних програм належить директорам Львівського Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка Василеві Барвінському та Станіславові Людкевичу. Таким чином Тернопільська дитяча музична школа №1 з 1939 р. й досі є правонаступницею Тернопільської дитячої музичної школи. У школі постійно проводять заходи з відновлення і вшанування забутих видатних людей Тернопілля. Тут діють світлиці видатних музикантів, активних громадських діячів, які зробили значний внесок у встановлення і розвиток закладу: світлиця В.Барвінського – організатор І. Одобецька; світлиця В.Безкоровайного – організатор С. Кушнір; світлиця І.Любчак-Крих – організатор Р. Новицька.
Музей-кабінет Тадея Ганіцького
Кам'янець-Подільська центральна дитяча музична школа імені Тадея Ганицького
Тадей Денисович Ганіцький (10 липня (22 липня) 1844, село Чемериси-Волоські Могилівського повіту Подільської губернії, нині Журавлівка Барського району Вінницької області – 12 лютого 1937, Кам’янець-Подільський) – скрипаль, педагог, диригент, композитор. 1872 р. закінчив Віденську консерваторію, 1876 – Берлінську академію музики. Від 1877 р. – скрипаль-соліст, професор консерваторії в Берліні. В 1903 р. у Кам’янці-Подільському відкрив музичну школу, 1907 р. створив Подільське музичне товариство. У 1927-30 рр. – директор і професор музичної профшколи, професор Музичного технікуму імені Миколи Лисенка в Кам’янці-Подільському. Автор симфонічних творів, творів для скрипки, обробок українських народних пісень та навчально-методичних розробок [28].
2003 р. Кам’янець-Подільській центральній дитячій музичній школі надано ім’я Тадея Ганіцького. Вона заснована українцем польського походження, скрипалем Тадеєм Ганіцьким у 1903 р. Вихований на кращих зразках європейської музичної культури ХІХ ст. Тадей Ганіцький заклав міцний фундамент справжньої професійної музичної освіти на Поділлі:
З перших років роботи в закладі діють різноманітні ансамблі, квартети та оркестр. Сьогодні музична школа носить ім’я свого засновника, на фасаді школи встановлено пам’ятну дошку та діє кабінет-музей Тадея Ганіцького [29].
Підсумки
Здійснене дослідження засвідчує надзвичайно цікавий та унікальний досвід створення в Україні меморіальних музеїв, присвячених життю й творчій діяльності виданих музикантів-педагогів. Педагогічні колективи мистецьких та музичних шкіл мають високий рівень професіоналізму, використовують зібрані колекції у навчальній роботі з обдарованими учнями, водночас залучаючи їх до процесу збереження музично-культурної спадщини народу України.
Виставку підготувала Лариса Гайда,
провідна наукова співробітниця
Педагогічного музею України
