Events in Декабрь 2023
-
Омелян Терлецький: 150 років
Омелян Терлецький: 150 років
All day
02.12.2023Терлецький Омелян Антонович
український педагог, громадський діяч та історик
Омелян Антонович Терлецький народився 2 грудня 1873 у с. Крамарівка, (пол. Kramarzówka), Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, (нині гміна Прухник Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, Польща). Був сином священика, який помер 1886, залишивши вдову із п’ятьма дітьми. Навчався в гімназіях міст Ярослав і Стрий. 1897 закінчив філософський виділ Львівського університету, де студіював географію та історію, був учнем Михайла Грушевського.
У 1898-1912 працював у Тернополі учителем вищої реальної школи та української гімназії (навчав географії, історії, музики та співів). Брав активну участь у діяльності українських громадських організацій Тернополя, зокрема став співорганізатором і диригентом товариства «Боян» (1901-12). Титул професора одержав від австрійського уряду у 1902. В 1911 став першим директором Чортківської гімназії українського товариства «Рідна школа» (нині – Чортківський ліцей №1 «Рідна Школа» імені Маркіяна Шашкевича).
Під час Першої світової війни О. Терлецького було мобілізовано до австрійської армії, а згодом, по лінії Союзу визволення України, переведено в табори для військовополонених українців в Раштадті та Вецлярі, де він працював диригентом хору й оркестру, опікувався Товариством імені М. Лисенка, читав лекції, досліджував становище українських військовополонених.
Членом НТШ з 1921, довголітній член Головної Управи «Рідної Школи» (1923-24 і 1926-27 її голова) та Учительської Громади (голова 1923-24 і 1926-28), активний член головного Відділу товариства «Просвіта».
Викладав у Академічній гімназії (1918-28) і ІІІ гімназії (1928-29) у Львові. У 1929-33 – емерит, а згодом директор приватної гімназії «Рідної школи» у Львові.
У 1939-41 і 1944-46 працював у Львівському відділі Інституту історії України АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника та у Львівському університеті на посаді доцента. Досліджував аграрні відносини і національний рух у Галичині в 1-й пол. ХІХ ст. Наприкінці 1940-х, як представник «школи Грушевського», зазнав переслідувань, був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», згодом – усунений від роботи спочатку в АН УРСР (1946) та у Львівському університеті (1948).
Представник державницького напряму в українській історіографії. Досліджував проблеми історії середньовіччя, козаччини. Автор наукових і науково-популярних праць, друкованих у «Записках Наукового товариства імені Шевченка» та окремими виданнями.
Серед основних праць: «Політичні події на Галицькій Русі в 1340» (1896), «Козаки на Білій Русі 1654-1656» (1897), «Історія української громади в Раштаті 1915-1918», «Історія Української державности» (т. 1-2. 1923-24), «Вплив природи на історію України» (1930), «Україна заборолом культури й цивілізації перед степовиками» (1930), «Гетьманська Україна і Запорозька Січ» (1935).
Омелян Терлецький – типовий представник нової української інтелігенції в Галичині, яка на зламі ХІХ-ХХ ст. відзначалася активною громадянською позицією та широкомасштабною культурно-просвітницькою діяльністю в національному русі краю. Учений виступав на захист української ідентичності з розгорнутими науковими публікаціями. Його геополітичні ідеї актуальні й сьогодні, їх можна вважати інтелектуальним надбанням української науки.
Помер 13 лютого 1958 у Львові, похований у родинній гробниці, на 57 полі Личаківського цвинтаря.
В архіві Львівського університету зберігся документ – Автобіографія Омеляна Терлецького: https://archive.lnu.edu.ua/avtobiohrafiya-omelyana-terletskoho/
-
Петро Горецький: 135 років
Петро Горецький: 135 років
All day
06.12.2023Петро Горецький (1888-1972), український мовознавець, лексикограф, педагог
Петро Йосипович Горецький народився 6 грудня 1888 в селі Мутині Кролевецького району Сумської області в селянській родині. Закінчив Глухівську гімназію (1908). Після закінчення слов’яно-російського відділу історико-філологічного факультету Київського університету (1914) П. Горецький розпочав педагогічну роботу як викладач вишів Києва; у 1920–1928 викладав на Педагогічних курсах ім. Б. Грінченка. З 1919 й до виходу на пенсію у 1963 працював на різних посадах в установах Академії наук УРСР – Інституті української наукової мови, Інституті мовознавства.
Перша друкована праця П. Горецького з’являється у 1921. Пізніше вчений публікує наукові розвідки про термінологію, правопис, норми літературної мови. 1926, у співавторстві з І. Шалею, видає підручник для вищої школи — «Українська мова. Практично-теоретичний курс», який витримав 8 видань.
Вагомий внесок П. Горецького в галузі української лексикографії, яка стала улюбленою справою його життя. Дебютувавши як лексикограф ще 1928 виданням «Словника термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування», Петро Йосипович протягом кількох десятиліть активно виступав як теоретик і практик словникової справи в Україні.
Серед наукової спадщини вченого на особливу увагу заслуговує його багаторічна праця – монографія «Історія української лексикографії» (1963), присвячена історії лексикографії XVI —ХVІІІ ст., українським словникам ХІХ — початку ХХ ст. і розвиткові української лексикографії після 1917. Автор праць з історії української літературної мови, лексикографії й діалектології («Про полтавсько-київський діалект як основу української національної мови», 1953).
Помер Петро Горецький у Києві 16 серпня 1972 р.