9 серпня 2022 року виповнюється 130 років від дня народження Сави Христофоровича Чавдарова (1892-1962) — видатного українського вченого, педагога, методиста початкової і середньої освіти, директора Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, автора підручників з української мови.

Народився Сава Христофорович Чавдаров 9 серпня 1892 року у селі Бешалма в Молдові, у сім’ї вчителя. Освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського університету. За п’ятдесят років науково-педагогічної діяльності Сава Чавдаров пройшов шлях від звичайного вчителя до відомого вченого.  Вчителював у сільських школах на Київщині, викладаючи українську мову і суспільствознавство. Згодом викладав у вищих навчальних закладах педагогіку, історію педагогіки, методику української мови. Так, у 1930-тих роках Сава Чавдаров працює викладачем Київського інституту народної освіти (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Під час Другої світової війни вчений — у вимушеній еміграції. Працює завідувачем кафедри педагогіки Сухумського педагогічного інституту у Грузії. Після звільнення Києва від нацистів викладав в Київському університеті ім. Тараса Шевченка. Майже 20 років завідував кафедрою педагогіки цього університету.            Плідною на наукові здобутки була діяльність вченого, пов’язана з  Українським науково-дослідним інститутом педагогіки – УНДІПом. У різні роки Сава Христофорович завідував в інституті відділом мови і літератури, відділом педагогіки, виконував обов’язки директора з наукової роботи. А з 1945 по 1956 роки Сава Чавдаров очолював Науково-дослідний інститут педагогіки Української РСР. Вчений був особисто знайомий із Василем Сухомлинським. І саме будучи очільником Інституту педагогіки, неодноразово консультував Василя Сухомлинського в написанні дисертації. Сава Чавдаров, як вимогливий учений, мудра і добра людина, друг і порадник, дав видатному педагогу напутні побажання в науку.

Коло наукових інтересів Сави Христофоровича було різноплановим. Вчений досліджував проблеми загальної педагогіки, історії педагогіки, дидактики, лінгводидактики, методики викладання української мови, теорії виховання. Чавдаров багато зусиль доклав для вдосконалення методики викладання української мови в школах. Він – автор низки методичних посібників для вчителів з методики викладання української мови в початковій та середній школі. Сава Чавдаров є автором численних шкільних підручників з української мови, більшість із яких витримали до 30 перевидань.

Вагомим внеском Чавдарова в педагогічну науку і пракитику став перший в Україні посібник «Педагогіка» для педагогічних і вчительських інститутів. Книга була укладена співробітниками відділу педагогіки УНДІПу за загальною редакцією Сави Христофоровича. У підручнику було подано відомості з історії дидактики, обґрунтовано завдання освіти, проаналізовано поняття “загальна освіта”, “політехнічна освіта” тощо.

Низку розвідок Сава Чавдаров присвятив дослідженню педагогічної спадщини Костянтина Ушинського, Антона Макаренка, педагогічним ідеям у творчості Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка. У фондах Педагогічного музею зберігається видання «Байки харківські» Григорія Сковороди за 1946 рік з передмовою Сави Чавдарова. З виходом у світ праці Чавдарова «Педагогічні ідеї Тараса Григоровича Шевченка» (1953) пов’язується заснування педагогічної Шевченкіани в Україні.

У фондах Педагогічного музею України зберігається понад 100 праць вченого та персональний комплекс матеріалів Сави Чавдарова. У комплексі матеріалів педагога містяться фотографії, листи, вітальні адреси, особисті документи та портрет вченого виконаний олівцем. На сайті Педагогічного музею у розділі «Ювілеї педагогів» діє віртуальна виставка, присвячена Саві Чавдарову.

 Постановою Верховної Ради України № 6406 «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» ювілей Сави Чавдарова відзначається на державному рівні.

175 років від дня народження Вільгельма Рейна (Wilhelm Rein; 1847–1929), німецького педагога 

Народився 10 серпня 1847 в м. Айзенах. Навчався в Гейдельберзі, Лейпцигу та Єні. З 1871 викладав у педагогічних семінаріях, кілька років учителював, а у 1876-1886 був директором школи в Айзенасі. У 1886 призначений професором педагогіки в університеті Єни, де й прожив до кінця життя. У 1918-1919 – ректор Єнського університету. З 1907 по 1923 рік був президентом «Асоціації наукової педагогіки». Пропагуючи свої ідеї, багато мандрував, переважно Скандинавією, Англією та Угорщиною.

Рейн прагнув узгодити ідеї Й. Гербарта з новими напрямами у педагогіці. За принципами Гербарта розробив цілісну методику навчального процесу у народній школі Німеччини наприкінці 19 століття. Наприкінці 1870-х – на початку 1880-х рр. спільно з викладачами учительської семінарії в Айзенаху створив серію з 8 посібників, у яких проаналізовано практичні питання навчання з усього курсу 8-річної народної школи, включаючи поурочні розробки. Ця серія здобула широку популярність і була перекладена кількома іноземними мовами.

Пропагував ідею єдиної школи. За Рейном, загальною для всіх дітей має бути лише початкова ланка – народна школа; після неї діти із сімей із низькими доходами мали вступати переважно до початкових професійних шкіл, діти із середніх верств – до реальних шкіл, а потім до середніх спеціальних навчальних закладів; діти заможних батьків – у гімназії та звідти до вищих навчальних закладів. В. Рейн вважав обов’язковим етапом виховання та навчання юнаків службу в армії.

Багаторічна викладацька діяльність Рейна сприяла підготовці значної кількості вчителів народних шкіл та їх методичному забезпеченню.

Помер 19 лютого 1929 в Єні.