My Calendar

Педагогічний музей України

My Calendar

11.10.2024

Events in Сентябрь 2022

11.10.2024

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Повернуте ім’я вчителя

Круглий стіл «Газета як джерело вивчення епістолярної спадщини В. Сухомлинського»

Семінар «Музейний проєкт: як втілювати ідеї»

Новий квест для дітей «Втрачена булава Сагайдачного»

Конкурс на кращий «Урок в музеї»

«Графічна майстерня Леопольда Левицького» розпочинає роботу в музеї художника у Львові

Поговоримо про одне з «найсмачніших» народних свят – Колодія або ж Масницю

Український дитячий форум

Майстер-Клас До Міжнародного Дня Птахів

Презентація видання «Після Соціалістичного Модернізму»

All day: Ернст Мейман: 160 років

All day: Павло Глазовий: 100 років

All day: Іван Рибчин: 130 років

All day: Іван Микитенко: 125 років

All day: Федір Маківчук: 110 років

All day: Андрій Зільберштейн: 125 років

Національної академії педагогічних наук України

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Повернуте ім’я вчителя
Posted on 9 октября, 2024 Posted by admin
Круглий стіл «Газета як джерело вивчення епістолярної спадщини В. Сухомлинського»
Posted on 8 октября, 2024 Posted by admin
Семінар «Музейний проєкт: як втілювати ідеї»
Posted on 7 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Новий квест для дітей «Втрачена булава Сагайдачного»
Posted on 7 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Конкурс на кращий «Урок в музеї»
Posted on 7 октября, 2024 Posted by Валентина Єфімова

«Графічна майстерня Леопольда Левицького» розпочинає роботу в музеї художника у Львові
Posted on 29 марта, 2015 Posted by admin
Поговоримо про одне з «найсмачніших» народних свят – Колодія або ж Масницю
Posted on 19 марта, 2024 Posted by Валентина Єфімова
Український дитячий форум
Posted on 3 ноября, 2011 Posted by admin
Майстер-Клас До Міжнародного Дня Птахів
Posted on 6 апреля, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Презентація видання «Після Соціалістичного Модернізму»
Posted on 19 сентября, 2022 Posted by Валентина Єфімова

5 All day: Іван Рибчин: 130 років All day 05.09.2022 130 років від дня народження Івана Рибчина (1892–1970), українського вченого, педагога Іван Рибчин народився 5 вересня 1892 у с. Братишів, нині село Тлумацької міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Навчався в Українській державній гімназії у Станіславові, яку закінчив з відзнакою у червні1913. У тому ж році став студентом Чернівецького університету, де вивчав філософію, психологію, педагогіку, українську мову йлітературу, класичну філологію. На початку Першої світової війни вступив добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, але через хворобу залишив військову службу. З 1915 навчався на філософському факультеті Віденського університету. З жовтня 1917 учителював у Станіславській гімназії. На час існування ЗУНР працював секретарем місцевої Української національноїради й редактором (разом з Р. Заклинським) щоденника «Нове життя». Переїхавши згодом до Відня,продовжив студії у Віденському університеті і захистив 1921 докторську дисертацію з філософії «Істота й дія індивідуальногой соціального змагання». Повернувся І. Рибчин до Галичини в січні 1922. Викладав у Станіславській українській державній гімназії, а з 1924 – у Другій державній гімназії з польською мовою навчання, де працював до 1939. Водночас викладав у дівочій гімназії та ліцеї сестер Василіанок. Брав участь у громадському житті краю: входив до керівництва товариств «Просвіта», «Рідна школа», був також членом Учительської громади у Львові, очолюючи протягом десяти років (1923-1933) її місцеву філію у Станіславові. Разом з іншими членами громади працював над завершенням будівництва вакаційної оселі «Маковиця» у Ямній. Виступав із доповідями з історії філософії, історії України та української літератури у читальнях «Просвіти». Після вересня 1939 працював в інспектораті народної освіти, директором української середньої школи №11, а з осені 1940 – завідувачем польської середньої школи №8. Під час німецької окупації обіймав посаду шкільного інспектора. Улітку 1944 переїхав з родиною до Австрії; у 1945 перейшов до британського цензурного відділу в Грацу, викладаючи водночас в Інституті для перекладачів при Інституті славістики Університету в Грацу. Там 1949 захистив габілітаційну працю «Соціопсихічна динаміка українського козацтва», за яку йому було присвоєно звання доцента історії й соціології східних слов'ян Грацького університету. У 1950 виїхав до Австралії, де вчителював у сіднейських школах. І. Рибчин – дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) в Австралії, у 1962-1970 очолював крайову управу Товариства в Австралії. За час його головування поширено діяльність НТШ: постали два нові осередки – в Мельбурні й Аделаїді. І. Рибчин – автор багатьох наукових праць, зокрема: «Геопсихічні реакції та їх вплив на формування вдачі українця» (Мюнхен, 1966), «Динаміка українського козацтва» (1970). У праці «Геопсихічні реакції і вдача українця», ґрунтуючись на ідеях західноєвропейських етнологів і психологів, І. Рибчин говорить про чотири відмінні між собою чинники впливу географічного простору на формування психіки українців: «вплив низинно-степового довкілля»; «вплив смуги лісостепових височин»; «вплив смуги лісистих північних і північно-західних низовин»; «вплив гірського довкілля». З цією працею І. Рибчина можна ознайомитися за посиланням: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/6769/file.pdf Помер Іван Рибчин 17 січня 1970 в Сіднеї. Read more

6 All day: Іван Микитенко: 125 років All day 06.09.2022 Сьогодні — 6 вересня — виповнюється 125 років з дня народження письменника та драматурга Івана Микитенка (1897–1937). Народився Іван Микитенко 6 вересня 1897 року в родині селянина-середняка, що проживала у містечку Рівному Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Після закінчення двокласної школи вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища. У грудні 1914 pоку його, сімнадцятилітнього помічника лікаря, відправили на фронт. Повернувся з фронту через три роки з обмороженими ногами. Одужавши, боровся з тифом у селах і писав вірші. Пізніше навчався в Одеському та Харківському медичних інститутах, активно публікувався в пресі: писав вірші, фейлетони, нариси, оповідання, статті. Організовував Всеукраїнський з’їзд пролетарських письменників, як член уряду УРСР мав особисту зброю, був учасником міжнародних антифашистських конгресів в Парижі та Мадриді на захист культури. Для творчості Івана Микитенка характерна публіцистично загострена, дотепна й колоритна драматургія, присвячена злободенним проблемам суспільства (“Диктатура”, “Справа честі”, “Соло на флейті”, “Кадри”). Завжди підкреслював: “Треба бути виключно правдивим у своїх творах, тому що за ними будуть знайомитися з минулим наступні покоління”. У 1926 — 1928 pp. з'являються п'єса “Іду”, поема “Вогні”, “Брати”, “Гавриїл Кириченко — школяр” (пізніша назва — “Дитинство Гавриїла Кириченка”), “Вуркагани”. “Гавриїл Кириченко — школяр” — перший значний автобіографічний твір Івана Микитенка. У 1933 році з’являється перша книга роману “Ранок”, присвячена темі перевиховання “важких” підлітків, недавніх безпритульних. Загинув 4 жовтня 1937-го року в Харкові. Напередодні його виключили з партії , як “людину, яка приховувала від партії під час вступу й увесь час перебування в партії своє куркульське походження, яка надала притулок своєму брату – куркульському бандитові, яка мала зв’язки із заклятими ворогами радянського народу – троцькістами та буржуазними націоналістами, яка свідомо допомагала шкодити українській літературі”. Пішов до НКВД, щоб з’ясувати підстави цих звинувачень, після чого зник. Через два тижні його знайшли на околиці Харкова застреленим. За офіційною радянською версією – здійснив самогубство. Read more

9 All day: Федір Маківчук: 110 років All day 09.09.2022 110 років від дня народження Федора Маківчука (1912–1988), українського письменника, гумориста, головного редактора журналу «Перець» (1946-1986) Федір Маківчук народився 9 вересня 1912 в с. Кордишівці Козятинського району Вінниччини. У рідному селі закінчив чотири класи, семикласну освіту здобув у Козятині, а потім подався по науку до Бердичева, де навчався у профшколі. Одержавши фах бухгалтера, працював рахівником в Кордишівській кооперативній крамниці. З 1931 працював у пресі, спочатку відповідальним секретарем, а потім заступником редактора в Старокостянтинівській районній газеті «Комуна» на Хмельниччині. У вересні 1939 Федора Маківчука направляють до Львова — він стає відповідальним секретарем редакції газети «Вільна Україна». У 1945 закінчив Київський педагогічний інститут. З 1946 року – беззмінний головний редактор сатиричного журналу «Перець» і залишився йому вірний до 1986. Ще задовго до діяльності в «Перці» пройшов літературну школу Остапа Вишні. Маючи організаторські здібності, будучи й сам талановитим письменником-гумористом, він залучив до «Перця» кращих літераторів-сміхотворців і художників-карикатуристів: О.Вишню, С.Олійника, О.Чорногуза, В. Ковіньку, А. Косматенка, П. Глазового, В. Лагоду, П. Сліпчука, С. Герасимчука та ін. І гуртом вони вивели літературно-художню частину журналу без перебільшення на світовий рівень. «Перець» передплачували й читали в США, Канаді, Аргентині, Австралії і ще в багатьох країнах… Три з половиною мільйони примірників – тираж «Перця», який був бажаним у багатьох оселях. Для кількох поколінь українських гумористів і сатириків співробітництво з журналом і його головним редактором стало справжньою школою майстерності. Остап Вишня так писав про Ф. Маківчука: «Вам доля дала керувати сміхом. Ви возвеличили наш сміх!». За півстоліття творчої роботи Ф. Маківчук написав кілька сотень фейлетонів, гуморесок і памфлетів, які з’явилися друком в періодиці, а потім оселилися у книгах: «Здоровенькі були» (1952), «І сміх, і гріх» (1957), «Замужем і вдома» (1962), «Про добре і про зле» (1963), «Чорт наштовхнув» (1964), «Любе й нелюбе» (1965), «Любов і параграф» (1966), «Галас у жабуринні» (1967), «Вінегрет з перцем» (1969), «Анфас і профіль» (1972), «Штрихи до портретів» (1977) і ін. Ф. Маківчук – автор критичного нарису про Остапа Вишню (1968), він упорядкував збірник його творів «Привіт! Привіт!» (1957) та разом з дружиною сатирика – його семитомник (1963-1965). Помер Федір Маківчук 4 грудня 1988 в Києві. У 2003 було засновано літературно-мистецьку премію імені Федора Маківчука. Read more

24 All day: Андрій Зільберштейн: 125 років All day 24.09.2022 125 років від дня народження Андрія Зільберштейна (1897–1984), українського педагога Андрій Ілліч Зільберштейн народився 24 вересня 1897 в Москві. Пізніше батьки переїхали до Харкова, де відбувалося його становлення як педагога та вченого. Навчався в Харківському реальному училищі №1, яке закінчив 1914. Того ж року розпочинає навчання у Петроградському психоневрологічному інституті. У 1920-1923 Андрій Зільберштейн здобував освіту на промисловому факультеті Харківського інституту народного господарства. У 1924-1926 навчався на правовому факультеті цього ж інституту, одержав спеціальність юриста-криміналіста. Водночас був слухачем двох курсів математичного відділення в Харківському інституті народної освіти. Наукові інтереси А. Зільберштейна були широкомасштабними: педагогіка, психологія, рефлексологія, математика та ін., проте основною сферою діяльності була саме педагогіка. Ще навчаючись у вишах Харкова, він працював заступником голови пролетарського культурно-просвітницького центру, інструктором відділу цього центру, завідувачем відділу й курсів підготовки позашкільних працівників у Харківському відділі народної освіти. Далі викладав у Харківському інституті народної освіти, завідував відділом Української психоневрологічної академії, активно співпрацював з відділом історії педагогіки Українського науково-дослідного інституту педагогіки. У 1922–1934 був заступником редактора журналу «Шлях освіти». Найбільшу частину свого життя віддав Харківському державному педагогічному інституту: з 1939 по 1974 працював завідувачем кафедри педагогіки. Викладав такі курси лекцій: система народної освіти, політико-просвітницька робота, педагогіка, історія педагогіки. Праці вченого присвячені переважно дидактичним проблемам: активізація пізнавальної діяльності школярів та студентів, проблемне навчання, управління пізнавальною діяльністю учнів у процесі розв’язання ними пізнавальних завдань тощо. А. Зільберштейн увійшов в історію української педагогіки як учений-дидакт, який досліджував головним чином проблему наочності у навчанні. Його праця «Питання наочності у навчанні» (1958) відзначена премією ім. К. Ушинського. Педагог обґрунтував поняття «наочність навчання», визначив роль і значення засобів наочності у навчанні, способи використання наочності, її суть, значення, типологізував засоби наочності. Цим самим підготував ґрунт для подальшої роботи над цими питаннями іншим дослідникам. Вагомий внесок зробив у розробку проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Зокрема, він працював над визначенням шляхів та засобів стимулювання активності особистості (школярів та студентів). У полі зору наукових інтересів А. Зільберштейна були й проблеми підготовки спеціалістів у педагогічних вишах. Він виклав їх у таких працях: «Деякі психолого-педагогічні якості особистості вчителя фізкультури та їх формування в умовах вузу. Наукові основи підготовки вчителя» (1969), «Учитель, його призначення і функції в суспільстві. Посібник для студентів-заочників. Вступ до педагогіки» (1972) та ін. Змістовними є його розвідки з історії педагогіки. Зокрема, вчений глибоко вивчав розвиток системи освіти в Україні, творчу спадщину К. Ушинського, Й. Песталоцці, Г. Сковороди, А. Макаренка. Помер Андрій Зільберштейн 30 червня 1984. Read more