My Calendar

Week of Сен 6th

  • Іван Рибчин: 130 років

    Іван Рибчин: 130 років

    All day
    05.09.2022

    130 років від дня народження Івана Рибчина (1892–1970), українського вченого, педагога

     

    Іван Рибчин народився 5 вересня 1892 у с. Братишів, нині село Тлумацької міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Навчався в Українській державній гімназії у Станіславові, яку закінчив з відзнакою у червні1913. У тому ж році став студентом Чернівецького університету, де вивчав філософію, психологію, педагогіку, українську мову йлітературу, класичну філологію.

    На початку Першої світової війни вступив добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, але через хворобу залишив військову службу. З 1915 навчався на філософському факультеті Віденського університету. З жовтня 1917 учителював у Станіславській гімназії. На час існування ЗУНР працював секретарем місцевої Української національноїради й редактором (разом з Р. Заклинським) щоденника «Нове життя». Переїхавши згодом до Відня,продовжив студії у Віденському університеті і захистив 1921 докторську дисертацію з філософії «Істота й дія індивідуальногой соціального змагання».

    Повернувся І. Рибчин до Галичини в січні 1922. Викладав у Станіславській українській державній гімназії, а з 1924 – у Другій державній гімназії з польською мовою навчання, де працював до 1939. Водночас викладав у дівочій гімназії та ліцеї сестер Василіанок. Брав участь у громадському житті краю: входив до керівництва товариств «Просвіта», «Рідна школа», був також членом Учительської громади у Львові, очолюючи протягом десяти років (1923-1933) її місцеву філію у Станіславові. Разом з іншими членами громади працював над завершенням будівництва вакаційної оселі «Маковиця» у Ямній. Виступав із доповідями з історії філософії, історії України та української літератури у читальнях «Просвіти».

    Після вересня 1939 працював в інспектораті народної освіти, директором української середньої школи №11, а з осені 1940 – завідувачем польської середньої школи №8. Під час німецької окупації обіймав посаду шкільного інспектора. Улітку 1944 переїхав з родиною до Австрії; у 1945 перейшов до британського цензурного відділу в Грацу, викладаючи водночас в Інституті для перекладачів при Інституті славістики Університету в Грацу. Там 1949 захистив габілітаційну працю «Соціопсихічна динаміка українського козацтва», за яку йому було присвоєно звання доцента історії й соціології східних слов'ян Грацького університету. У 1950 виїхав до Австралії, де вчителював у сіднейських школах.

    І. Рибчин – дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) в Австралії, у 1962-1970 очолював крайову управу Товариства в Австралії. За час його головування поширено діяльність НТШ: постали два нові осередки – в Мельбурні й Аделаїді. І. Рибчин – автор багатьох наукових праць, зокрема: «Геопсихічні реакції та їх вплив на формування вдачі українця» (Мюнхен, 1966), «Динаміка українського козацтва» (1970). У праці «Геопсихічні реакції і вдача українця», ґрунтуючись на ідеях західноєвропейських етнологів і психологів, І. Рибчин говорить про чотири відмінні між собою чинники впливу географічного простору на формування психіки українців: «вплив низинно-степового довкілля»; «вплив смуги лісостепових височин»; «вплив смуги лісистих північних і північно-західних низовин»; «вплив гірського довкілля». З цією працею І. Рибчина можна ознайомитися за посиланням: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/6769/file.pdf

    Помер Іван Рибчин 17 січня 1970 в Сіднеї.

  • Іван Микитенко: 125 років

    Іван Микитенко: 125 років

    All day
    06.09.2022

    Сьогодні — 6 вересня — виповнюється 125 років з дня народження письменника та драматурга Івана Микитенка (1897–1937).

    Народився Іван Микитенко 6 вересня 1897 року в родині селянина-середняка, що проживала у містечку Рівному Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Після закінчення двокласної школи вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища. У грудні 1914 pоку його, сімнадцятилітнього помічника лікаря, відправили на фронт.

    Повернувся з фронту через три роки з обмороженими ногами. Одужавши, боровся з тифом у селах і писав вірші. Пізніше навчався в Одеському та Харківському медичних інститутах, активно публікувався в пресі: писав вірші, фейлетони, нариси, оповідання, статті.

    Організовував Всеукраїнський з’їзд пролетарських письменників, як член уряду УРСР мав особисту зброю, був учасником міжнародних антифашистських конгресів в Парижі та Мадриді на захист культури. Для творчості Івана Микитенка характерна публіцистично загострена, дотепна й колоритна драматургія, присвячена злободенним проблемам суспільства (“Диктатура”, “Справа честі”, “Соло на флейті”, “Кадри”).
    Завжди підкреслював: “Треба бути виключно правдивим у своїх творах, тому що за ними будуть знайомитися з минулим наступні покоління”.

    У 1926 — 1928 pp. з'являються п'єса “Іду”, поема “Вогні”, “Брати”, “Гавриїл Кириченко — школяр” (пізніша назва — “Дитинство Гавриїла Кириченка”), “Вуркагани”. “Гавриїл Кириченко — школяр” — перший значний автобіографічний твір Івана Микитенка. У 1933 році з’являється перша книга роману “Ранок”, присвячена темі перевиховання “важких” підлітків, недавніх безпритульних.

    Загинув 4 жовтня 1937-го року в Харкові. Напередодні його виключили з партії , як “людину, яка приховувала від партії під час вступу й увесь час перебування в партії своє куркульське походження, яка надала притулок своєму брату – куркульському бандитові, яка мала зв’язки із заклятими ворогами радянського народу – троцькістами та буржуазними націоналістами, яка свідомо допомагала шкодити українській літературі”. Пішов до НКВД, щоб з’ясувати підстави цих звинувачень, після чого зник. Через два тижні його знайшли на околиці Харкова застреленим. За офіційною радянською версією – здійснив самогубство.

  • Федір Маківчук: 110 років

    Федір Маківчук: 110 років

    All day
    09.09.2022

    110 років від дня народження Федора Маківчука  (1912–1988), українського письменника, гумориста, головного редактора журналу «Перець» (1946-1986)

    Федір Маківчук народився 9 вересня 1912 в с. Кордишівці Козятинського району Вінниччини. У рідному селі закінчив чотири класи, семикласну освіту здобув у Козятині, а потім подався по науку до Бердичева, де навчався у профшколі. Одержавши фах бухгалтера, працював рахівником в Кордишівській кооперативній крамниці. З 1931 працював у пресі, спочатку відповідальним секретарем, а потім заступником редактора в Старокостянтинівській районній газеті «Комуна» на Хмельниччині. У вересні 1939 Федора Маківчука направляють до Львова — він стає відповідальним секретарем редакції газети «Вільна Україна». У 1945 закінчив Київський педагогічний інститут.

    З 1946 року – беззмінний головний редактор сатиричного журналу «Перець» і залишився йому вірний до 1986. Ще задовго до діяльності в «Перці» пройшов літературну школу Остапа Вишні. Маючи організаторські здібності, будучи й сам талановитим письменником-гумористом, він залучив до «Перця» кращих літераторів-сміхотворців і художників-карикатуристів: О.Вишню, С.Олійника, О.Чорногуза, В. Ковіньку, А. Косматенка, П. Глазового, В. Лагоду, П. Сліпчука, С. Герасимчука та ін. І гуртом вони вивели літературно-художню частину журналу без перебільшення на світовий рівень. «Перець» передплачували й читали в США, Канаді, Аргентині, Австралії і ще в багатьох країнах…

    Три з половиною мільйони примірників – тираж «Перця», який був бажаним у багатьох оселях. Для кількох поколінь українських гумористів і сатириків співробітництво з журналом і його головним редактором стало справжньою школою майстерності.  Остап Вишня так писав про Ф. Маківчука: «Вам доля дала керувати сміхом. Ви возвеличили наш сміх!».

    За півстоліття творчої роботи Ф. Маківчук написав кілька сотень фейлетонів, гуморесок і памфлетів, які з’явилися друком в періодиці, а потім оселилися у книгах: «Здоровенькі були» (1952), «І сміх, і гріх» (1957), «Замужем і вдома» (1962), «Про добре і про зле» (1963), «Чорт наштовхнув» (1964), «Любе й нелюбе» (1965), «Любов і параграф» (1966), «Галас у жабуринні» (1967), «Вінегрет з перцем» (1969), «Анфас і профіль» (1972), «Штрихи до портретів» (1977) і ін.

    Ф. Маківчук – автор критичного нарису про Остапа Вишню (1968), він упорядкував збірник його творів «Привіт! Привіт!» (1957) та разом з дружиною сатирика – його семитомник (1963-1965).

    Помер Федір Маківчук  4 грудня 1988 в Києві.

    У 2003 було засновано літературно-мистецьку премію імені Федора Маківчука.