Педагогічний музей України

Національної академії педагогічних наук України

  • Головна
  • Виставки
    • Борис Грінченко: 160
    • Костянтин Ушинський: 200
    • Сковорода: 300
    • Віртуальні виставки
      • Тематичні виставки
      • Ювілеї педагогів
      • Ювілеї навчальних закладів
      • Ювілеї книжкових та періодичних видань
      • Інтерактивна виставка «Шляхами шкільного краєзнавства»
      • Київ Сухомлинського
      • Виставки 2011-2014
  • Новини
  • Фонди
    • Фотобанк
      • Фотобанк — 2025
      • Фотобанк — 2024
      • Фотобанк — 2023
      • Фотобанк — 2022
      • Фотобанк — 2021
    • Доступні фонди
      • Казки з фронту
      • Сухомлинський серед зірок
  • Публікації
  • Музейна педагогіка
    • Електронна бібліотека
    • Освітні програми музеїв
    • Навчальні програми для гуртків
    • Матеріали конференцій, семінарів
    • Шкільні музеї
    • Меморіальні музеї при навчальних закладах України
    • Музейні експедиції
  • Музеї педагогів
  • Про музей
    • Звернення директора
    • Історія музею
    • Ідея створення
  • Контакти
  • English

My Calendar

30.09.2022

View as List
  • Month
  • Week
  • Day
  • Previous
  • Today
  • Next

Categories

  •   Педагогічний календар
  • All Categories
Print View
  • Popular
  • Recent
  • Random
  • «Школа – моє життя»

    Posted on 27 Вересня, 2014 Posted by admin
  • V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

    Posted on 24 Листопада, 2016 Posted by Валентина Єфімова
  • «Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

    Posted on 7 Липня, 2014 Posted by admin
  • КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

    Posted on 17 Листопада, 2012 Posted by admin
  • Каталог музеїв при навчальних закладах України

    Posted on 17 Листопада, 2012 Posted by admin
  • Методичні діалоги: Ірина Скакальська про музейну педагогіку та локальну історію як ресурс освіти

    Posted on 28 Червня, 2025 Posted by admin
  • Педагогічний музей України на читаннях пам’яті академіка Семена Гончаренка

    Posted on 28 Червня, 2025 Posted by admin
  • Європейський вектор: співпраця Педагогічного музею України та Посольства Угорщини

    Posted on 23 Червня, 2025 Posted by admin
  • Шкільні музеї у Любашівському ліцеї №2

    Posted on 23 Червня, 2025 Posted by Валентина Єфімова
  • Час готуватися до наступного фестивалю «Арсенал ідей. Різні разом»

    Posted on 23 Червня, 2025 Posted by Валентина Єфімова
  • Музей у госпіталі

    Posted on 5 Березня, 2017 Posted by Валентина Єфімова
  • Гостьова онлайн-лекція Олександра Міхна

    Posted on 27 Травня, 2022 Posted by admin
  • Міні-музей одного предмета

    Posted on 7 Квітня, 2014 Posted by admin
  • У Національному музеї історії України розкажуть про ЗНО

    Posted on 9 Вересня, 2019 Posted by Валентина Єфімова
  • Дитячі святки: різдвяні традиції та забави

    Posted on 16 Січня, 2023 Posted by Валентина Єфімова

Events in Вересень 2022

  • Previous
  • Today
  • Next
MПонеділок TВівторок WСереда TЧетвер FП’ятниця SСубота SНеділя
2929.08.2022●(1 event)

All day: Ернст Мейман: 160 років

All day
29.08.2022

Ернст Фрідріх Вільгельм Мейман  — німецький педагог і психолог, один із засновників експериментальної педагогіки, народився 29 серпня 1862 року в місті Уердіген, Німеччина.

Навчався в університетах Тюбінгена, Берліна, Галле, Бонна. У 1893-1894 – асистент Вільгельма Вундта у Лейпцигу. З 1897 – професор філософії та психології в Цюріху, Кенігсберзі, Мюнстері, Лейпцигу, Гамбурзі. Один із засновників журналу "Архів загальної психології" (1903) та "Журналу експериментальної педагогіки" (1905).

У психології Мейман одним із перших звернувся до вивчення психологічних особливостей розвитку дитини. Він досліджував естетичні уявлення дітей, розвиток їхньої пам'яті, закономірності швидкого і міцного запам'ятовування, синтезував досягнення психологів з проблемами розвитку здібностей дітей.

У педагогіці Мейман одним із перших висунув принцип саморозвитку дитини, обґрунтував значення активності дитини у навчальному процесі.

У “Лекціях з експериментальної педагогіки“, пояснюючи причини виникнення цього напрямку у педагогіці, Мейман стверджував, що вся попередня педагогіка мала абстрактний і нормативний характер і в ній не було найголовнішого – наукового обґрунтування процесу навчання і виховання. Для різносторонньої роботи з дитиною вчений вказував на необхідність цілісного синтезованого знання про неї і про способи її підготовки до життя. Таке знання, як він стверджував, можливо отримати синтезувавши дані ряду наук про людину: анатомії, фізіології, психології, патопсихології та ін. Досі не втратили свого значення дослідження Меймана прийомів заучування, "розумової гігієни", типології уявлень, навчання дітей малюванню та ін. Разом з тим, дати цілісне уявлення про розвиток дитини Мейману не вдалося. Дослідження фізичної та духовної сторін розвитку і навіть окремо взятих психічних процесів виявилися відірваними один від одного.

Ідеї вченого щодо комплексного підходу у вивченні дитини, індивідуалізації навчання, більш широкого залучення до наукових досліджень педагогів-практиків зберігають актуальність і сьогодні.

Помер Ернст Мейман 26 квітня 1915 в Гамбурзі, де і похований.

 

 

 

Read more

3030.08.2022●(1 event)

All day: Павло Глазовий: 100 років

All day
30.08.2022

Павло Глазовий ‒ український поет-гуморист, сатирик, автор художніх творів для дітей, журналіст. Його перу належить 13 збірок гумору та сатири і 8 дитячих видань. Його гумореcки вже стали класикою української літератури, а деякі з них були покладені навіть на ноти.

Павло Глазовий народився 30 серпня 1922 року у невеличкому селищі на Миколаївщині. Мав педагогічну освіту. Закінчив Новомосковську педагогічну школу на Дніпропетровщині та Київський педагогічний інститут імені О. М. Горького (нині Драгоманова). Після навчання працював головним редактором в журналі «Перець» та заступником головного редактора журналу «Мистецтво». Павло Прокопович брав участь у Другій світовій війні. Пройшовши всі лихоліття війни, поет не втратив прекрасного почуття гумору, щирості серця і душевного світла. Його твори зворушують своєю щирістю, тонким гумором і поетичною майстерністю.

Постановою Верховної Ради України № 6406 «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» ювілей Павла Глазового відзначається на державному рівні.

 

Пропонуємо вашій увазі одну з гуморесок Павла Глазового зі шкільного циклу.

«Чудний школяр»

Двох онуків дід старий
Посадив на руки
Та й розказує казки.
Слухають онуки.
Раптом меншенький спитав:
— А скажіть, дідусю,
Ви ходили в перший клас?
— Та ходив, Павлусю.
— От був номер! — малюки
Сміхом залилися, —
Як до школи ви прийшли
З бородою й лисі.  

Read more

3131.08.2022
101.09.2022
202.09.2022
303.09.2022
404.09.2022
505.09.2022●(1 event)

All day: Іван Рибчин: 130 років

All day
05.09.2022

130 років від дня народження Івана Рибчина (1892–1970), українського вченого, педагога

 

Іван Рибчин народився 5 вересня 1892 у с. Братишів, нині село Тлумацької міської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Навчався в Українській державній гімназії у Станіславові, яку закінчив з відзнакою у червні1913. У тому ж році став студентом Чернівецького університету, де вивчав філософію, психологію, педагогіку, українську мову йлітературу, класичну філологію.

На початку Першої світової війни вступив добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, але через хворобу залишив військову службу. З 1915 навчався на філософському факультеті Віденського університету. З жовтня 1917 учителював у Станіславській гімназії. На час існування ЗУНР працював секретарем місцевої Української національноїради й редактором (разом з Р. Заклинським) щоденника «Нове життя». Переїхавши згодом до Відня,продовжив студії у Віденському університеті і захистив 1921 докторську дисертацію з філософії «Істота й дія індивідуальногой соціального змагання».

Повернувся І. Рибчин до Галичини в січні 1922. Викладав у Станіславській українській державній гімназії, а з 1924 – у Другій державній гімназії з польською мовою навчання, де працював до 1939. Водночас викладав у дівочій гімназії та ліцеї сестер Василіанок. Брав участь у громадському житті краю: входив до керівництва товариств «Просвіта», «Рідна школа», був також членом Учительської громади у Львові, очолюючи протягом десяти років (1923-1933) її місцеву філію у Станіславові. Разом з іншими членами громади працював над завершенням будівництва вакаційної оселі «Маковиця» у Ямній. Виступав із доповідями з історії філософії, історії України та української літератури у читальнях «Просвіти».

Після вересня 1939 працював в інспектораті народної освіти, директором української середньої школи №11, а з осені 1940 – завідувачем польської середньої школи №8. Під час німецької окупації обіймав посаду шкільного інспектора. Улітку 1944 переїхав з родиною до Австрії; у 1945 перейшов до британського цензурного відділу в Грацу, викладаючи водночас в Інституті для перекладачів при Інституті славістики Університету в Грацу. Там 1949 захистив габілітаційну працю «Соціопсихічна динаміка українського козацтва», за яку йому було присвоєно звання доцента історії й соціології східних слов'ян Грацького університету. У 1950 виїхав до Австралії, де вчителював у сіднейських школах.

І. Рибчин – дійсний член Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) в Австралії, у 1962-1970 очолював крайову управу Товариства в Австралії. За час його головування поширено діяльність НТШ: постали два нові осередки – в Мельбурні й Аделаїді. І. Рибчин – автор багатьох наукових праць, зокрема: «Геопсихічні реакції та їх вплив на формування вдачі українця» (Мюнхен, 1966), «Динаміка українського козацтва» (1970). У праці «Геопсихічні реакції і вдача українця», ґрунтуючись на ідеях західноєвропейських етнологів і психологів, І. Рибчин говорить про чотири відмінні між собою чинники впливу географічного простору на формування психіки українців: «вплив низинно-степового довкілля»; «вплив смуги лісостепових височин»; «вплив смуги лісистих північних і північно-західних низовин»; «вплив гірського довкілля». З цією працею І. Рибчина можна ознайомитися за посиланням: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/6769/file.pdf

Помер Іван Рибчин 17 січня 1970 в Сіднеї.

Read more

606.09.2022●(1 event)

All day: Іван Микитенко: 125 років

All day
06.09.2022

Сьогодні — 6 вересня — виповнюється 125 років з дня народження письменника та драматурга Івана Микитенка (1897–1937).

Народився Іван Микитенко 6 вересня 1897 року в родині селянина-середняка, що проживала у містечку Рівному Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Після закінчення двокласної школи вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища. У грудні 1914 pоку його, сімнадцятилітнього помічника лікаря, відправили на фронт.

Повернувся з фронту через три роки з обмороженими ногами. Одужавши, боровся з тифом у селах і писав вірші. Пізніше навчався в Одеському та Харківському медичних інститутах, активно публікувався в пресі: писав вірші, фейлетони, нариси, оповідання, статті.

Організовував Всеукраїнський з’їзд пролетарських письменників, як член уряду УРСР мав особисту зброю, був учасником міжнародних антифашистських конгресів в Парижі та Мадриді на захист культури. Для творчості Івана Микитенка характерна публіцистично загострена, дотепна й колоритна драматургія, присвячена злободенним проблемам суспільства (“Диктатура”, “Справа честі”, “Соло на флейті”, “Кадри”).
Завжди підкреслював: “Треба бути виключно правдивим у своїх творах, тому що за ними будуть знайомитися з минулим наступні покоління”.

У 1926 — 1928 pp. з'являються п'єса “Іду”, поема “Вогні”, “Брати”, “Гавриїл Кириченко — школяр” (пізніша назва — “Дитинство Гавриїла Кириченка”), “Вуркагани”. “Гавриїл Кириченко — школяр” — перший значний автобіографічний твір Івана Микитенка. У 1933 році з’являється перша книга роману “Ранок”, присвячена темі перевиховання “важких” підлітків, недавніх безпритульних.

Загинув 4 жовтня 1937-го року в Харкові. Напередодні його виключили з партії , як “людину, яка приховувала від партії під час вступу й увесь час перебування в партії своє куркульське походження, яка надала притулок своєму брату – куркульському бандитові, яка мала зв’язки із заклятими ворогами радянського народу – троцькістами та буржуазними націоналістами, яка свідомо допомагала шкодити українській літературі”. Пішов до НКВД, щоб з’ясувати підстави цих звинувачень, після чого зник. Через два тижні його знайшли на околиці Харкова застреленим. За офіційною радянською версією – здійснив самогубство.

Read more

707.09.2022
808.09.2022
909.09.2022●(1 event)

All day: Федір Маківчук: 110 років

All day
09.09.2022

110 років від дня народження Федора Маківчука  (1912–1988), українського письменника, гумориста, головного редактора журналу «Перець» (1946-1986)

Федір Маківчук народився 9 вересня 1912 в с. Кордишівці Козятинського району Вінниччини. У рідному селі закінчив чотири класи, семикласну освіту здобув у Козятині, а потім подався по науку до Бердичева, де навчався у профшколі. Одержавши фах бухгалтера, працював рахівником в Кордишівській кооперативній крамниці. З 1931 працював у пресі, спочатку відповідальним секретарем, а потім заступником редактора в Старокостянтинівській районній газеті «Комуна» на Хмельниччині. У вересні 1939 Федора Маківчука направляють до Львова — він стає відповідальним секретарем редакції газети «Вільна Україна». У 1945 закінчив Київський педагогічний інститут.

З 1946 року – беззмінний головний редактор сатиричного журналу «Перець» і залишився йому вірний до 1986. Ще задовго до діяльності в «Перці» пройшов літературну школу Остапа Вишні. Маючи організаторські здібності, будучи й сам талановитим письменником-гумористом, він залучив до «Перця» кращих літераторів-сміхотворців і художників-карикатуристів: О.Вишню, С.Олійника, О.Чорногуза, В. Ковіньку, А. Косматенка, П. Глазового, В. Лагоду, П. Сліпчука, С. Герасимчука та ін. І гуртом вони вивели літературно-художню частину журналу без перебільшення на світовий рівень. «Перець» передплачували й читали в США, Канаді, Аргентині, Австралії і ще в багатьох країнах…

Три з половиною мільйони примірників – тираж «Перця», який був бажаним у багатьох оселях. Для кількох поколінь українських гумористів і сатириків співробітництво з журналом і його головним редактором стало справжньою школою майстерності.  Остап Вишня так писав про Ф. Маківчука: «Вам доля дала керувати сміхом. Ви возвеличили наш сміх!».

За півстоліття творчої роботи Ф. Маківчук написав кілька сотень фейлетонів, гуморесок і памфлетів, які з’явилися друком в періодиці, а потім оселилися у книгах: «Здоровенькі були» (1952), «І сміх, і гріх» (1957), «Замужем і вдома» (1962), «Про добре і про зле» (1963), «Чорт наштовхнув» (1964), «Любе й нелюбе» (1965), «Любов і параграф» (1966), «Галас у жабуринні» (1967), «Вінегрет з перцем» (1969), «Анфас і профіль» (1972), «Штрихи до портретів» (1977) і ін.

Ф. Маківчук – автор критичного нарису про Остапа Вишню (1968), він упорядкував збірник його творів «Привіт! Привіт!» (1957) та разом з дружиною сатирика – його семитомник (1963-1965).

Помер Федір Маківчук  4 грудня 1988 в Києві.

У 2003 було засновано літературно-мистецьку премію імені Федора Маківчука.

Read more

1010.09.2022
1111.09.2022
1212.09.2022
1313.09.2022
1414.09.2022
1515.09.2022
1616.09.2022
1717.09.2022
1818.09.2022
1919.09.2022
2020.09.2022
2121.09.2022
2222.09.2022
2323.09.2022
2424.09.2022●(1 event)

All day: Андрій Зільберштейн: 125 років

All day
24.09.2022

125 років від дня народження Андрія Зільберштейна (1897–1984), українського педагога

Андрій Ілліч Зільберштейн народився 24 вересня 1897 в Москві. Пізніше батьки переїхали до Харкова, де відбувалося його становлення як педагога та вченого. Навчався в Харківському реальному училищі №1, яке закінчив 1914. Того ж року розпочинає навчання у Петроградському психоневрологічному інституті. У 1920-1923 Андрій Зільберштейн здобував освіту на промисловому факультеті Харківського інституту народного господарства. У 1924-1926 навчався на правовому факультеті цього ж інституту, одержав спеціальність юриста-криміналіста. Водночас був слухачем двох курсів математичного відділення в Харківському інституті народної освіти.

Наукові інтереси А. Зільберштейна були широкомасштабними: педагогіка, психологія, рефлексологія, математика та ін., проте основною сферою діяльності була саме педагогіка. Ще навчаючись у вишах Харкова, він працював заступником голови пролетарського культурно-просвітницького центру, інструктором відділу цього центру, завідувачем відділу й курсів підготовки позашкільних працівників у Харківському відділі народної освіти. Далі викладав у Харківському інституті народної освіти, завідував відділом Української психоневрологічної академії, активно співпрацював з відділом історії педагогіки Українського науково-дослідного інституту педагогіки. У 1922–1934 був заступником редактора журналу «Шлях освіти». Найбільшу частину свого життя віддав Харківському державному педагогічному інституту: з 1939 по 1974 працював завідувачем кафедри педагогіки. Викладав такі курси лекцій: система народної освіти, політико-просвітницька робота, педагогіка, історія педагогіки.

Праці вченого присвячені переважно дидактичним проблемам: активізація пізнавальної діяльності школярів та студентів, проблемне навчання, управління пізнавальною діяльністю учнів у процесі розв’язання ними пізнавальних завдань тощо. А. Зільберштейн увійшов в історію української педагогіки як учений-дидакт, який досліджував головним чином проблему наочності у навчанні. Його праця «Питання наочності у навчанні» (1958) відзначена премією ім. К. Ушинського. Педагог обґрунтував поняття «наочність навчання», визначив роль і значення засобів наочності у навчанні, способи використання наочності, її суть, значення, типологізував засоби наочності. Цим самим підготував ґрунт для подальшої роботи над цими питаннями іншим дослідникам.

Вагомий внесок зробив у розробку проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Зокрема, він працював над визначенням шляхів та засобів стимулювання активності особистості (школярів та студентів). У полі зору наукових інтересів А. Зільберштейна були й проблеми підготовки спеціалістів у педагогічних вишах. Він виклав їх у таких працях: «Деякі психолого-педагогічні якості особистості вчителя фізкультури та їх формування в умовах вузу. Наукові основи підготовки вчителя» (1969), «Учитель, його призначення і функції в суспільстві. Посібник для студентів-заочників. Вступ до педагогіки» (1972) та ін.

Змістовними є його розвідки з історії педагогіки. Зокрема, вчений глибоко вивчав розвиток системи освіти в Україні, творчу спадщину К. Ушинського, Й. Песталоцці, Г. Сковороди, А. Макаренка.

Помер Андрій Зільберштейн  30 червня 1984.

Read more

2525.09.2022
2626.09.2022
2727.09.2022
2828.09.2022
2929.09.2022
3030.09.2022
101.10.2022
202.10.2022

Педагогічні цитати

Легко карати, важко виховувати

Хмарка

30подій_ПедагогічнийМузей_Україні 30років_незалежності_України Bиставки Анонси виставок Віртуальні виставки Заходи Педагогічного музею Конференції Конференції та семінари Мистецький арсенал Музейна педагогіка Музеї Дніпра Музеї Львова Музеї педагогів Новини Новини Педагогічного музею Освіта у музеї Освітні програми Педагогічна мапа Києва Свята у музеї Сухомлинський Сухомлинський_серед_зірок аудіофонди_педмузею вебінари виставка відео доступні_фонди_пму доступні фонди загадки круглий стіл лекції матеріали конференцій та семінарів музей для дітей музейні знахідки музей і діти музей і школа музеї Києва музеї Харкова освітні програми музеїв педагогині педагогічні читання сковорода 300 шкільний музей шкільні музеї ювілеї книжкових та періодичних видань ювілеї педагогів
Copyright © 2025 Педагогічний музей України - Національна академія педагогічних наук України.
| Yegor WordPress Theme
Back to Top
Translate »