Отто Саломон (Otto Salomon; 1849–1907),

шведський педагог, автор шведської (“Нееської”) системи трудового навчання

Отто Саломон народився 1 листопада 1849 в Гетеборзі, у заможній єврейській родині. Після закінчення середньої школи (1868) навчався в Стокгольмському технологічному інституті та у сільськогосподарському інституті Ултуни, однак навчання не завершив. Педагогічну діяльність розпочав у м. Неес, приблизно за 30 км від Гетеборга, де його дядько, підприємець Август Абрахамсон, мав великий маєток. У 1872 вони разом заснували професійну школу для хлопчиків, у 1874 – для дівчат, а у 1875 – навчальний центр для вчителів.

О. Саломон є засновником системи ручної праці – «слойд» (термін походить від давнього скандинавського слова «slöjd», що означає «реміснича робота» або «ручне мистецтво»). Ідея Саломона полягала в тому, щоб зробити фізичну роботу елементом загального навчання. Він розрізняв теоретичну освіту та формувальну освіту. Перша – це набуття знань і вмінь через вивчення певного шкільного предмета. Друга пов'язана з розвитком розумових і фізичних здібностей: «Виховання розуму не полягає в захаращуванні його великою кількістю фактів. Освіта, культура розуму – це те, що залишається, коли забув те, чого навчився в школі».

З 1880 по 1907 рік 4000 вчителів Швеції та ще 1500 з 40 інших країн відвідували семінари, організовані Саломоном у Неесі. Щоденна програма складалася з 6–7 годин ручної праці та 1–2 годин теоретичних занять і дискусій, причому теоретичну частину Саломон вважав найважливішою. Вона стосувалася історії освіти та методів навчання ручного і ремісничого мистецтва, а також психології, моралі, гігієни тощо. Решту дня займали народні танці, ігри та пісні, жваві вечірки та екскурсії. Чергування навчання і відпочинку, поєднане з красою природи та гостинністю, створювало особливий клімат, який називали «духом Неесу».

Дві найвідоміші педагогічні праці Саломона – «Довідник з навчальної столярної справи» (1890) та «Теорія навчального слойду» (1891) – дають повну панораму викладання ручної праці у Швеції: «З соціальної точки зору, якщо ми хочемо покласти край антагонізму між різними класами..., важливо, щоб усі поважали та цінували роботу інших людей, і щоб усі усвідомлювали, що праця, інтелектуальна чи ручна, є джерелом гідності для всіх тих, хто робить її розумно і правильно».

Гідна подиву завзятість, з якою А. Абрахамсон та О. Саломон працювали, щоб зробити «нееську» систему навчання відомою в інших країнах. Вони обоє володіли німецькою, англійською та французькою мовами і щорічно їздили за кордон на один-два місяці. За підтримки шведських посольств майже у всіх європейських країнах вони запрошували науковців, політиків та шкільних вчителів відвідати Неес. На кожній із найбільших світових виставок Неес мав свій стенд. Сам Отто Саломон вів величезне листування: він обмінювався тисячами листів із послідовниками своєї системи на кожному континенті. І ця невтомна популяризація дала вражаючі результати: представники понад 100 країн брали участь у семінарі в Неесі у 1907 році, в рік смерті Саломона.

Отто Саломон помер 3 листопада 1907 року в Неесі.

Олександр Міхно,

директор Педагогічного музею України

Сергій Максютін (1914-1997)

 Сергій Григорович Максютін – відомий педагог, Заслужений вчитель УРСР -народився 7 листопада 1914 у селі Братське Миколаївської області. Педагогічну діяльність розпочав у 1931 (у неповних 17 років) учителем Кривопушинської семирічки на Миколаївщині. До 1940 закінчив Кіровоградський педагогічний технікум, а потім інститут. Працював інспектором шкіл Кіровоградського району.

Учасник Другої світової війни. На фронт пішов добровольцем. У 1942  закінчив офіцерські курси; командир стрілецької роти. У 1943 брав участь у форсування Дніпра при визволенні Правобережжя України. Отримав тяжке поранення і звільнився в запас. За виконання завдань особливої значимості нагороджений державними відзнаками: орденами Леніна, Великої Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Трудового Червоного Прапора, знаком Пошани та десятьма медалями.

У 1960 закінчив географічний факультет Одеського університету. Багаторічний директор Созонівської середньої школи Кіровоградського району (1945-78). Створив у Созонівці зразкову школу подовженого дня. У 1956 удостоєний звання Заслуженого учителя школи УРСР. У 1978 досвід роботи очолюваної ним школи було вивчено Академією педагогічних наук та схвалено колегією Міністерства освіти УРСР. Суть досвіду: забезпечення оригінального підходу до організації навчально-виховного процесу в школі продовженого дня, раціональне чергування розумової, фізичної праці і відпочинку учнів, турбота про збереження і зміцнення їх здоров'я, забезпечення всебічного розвитку школярів, формування творчої особистості, удосконалення співпраці з підрозділами обласної сільськогосподарської дослідної станції, з батьками і громадськістю.

Сергій Григорович автор 18 книжок, навчальних та методичних посібників, 140 статей. У 1974 його діяльність була відзначена Дипломом переможця Всесоюзного конкурсу вчительських доповідей.

Після виходу на пенсію С. Максютін продовжував працювати в Кіровоградському обласному інституті удосконалення вчителів, керуючи обласною науково-педагогічною лабораторією з актуальних проблем дальшого розвитку і вдосконалення шкіл та груп продовженого (повного) дня. З 1980 – заступник голови обласного відділення Педагогічного товариства України.

Помер 31 жовтня 1997, похований у с. Созонівка Кропивницького району Кіровоградської області.

Про життя і діяльність С Максютіна видано дві книги: А. Саржевський «І день, і рік, і все життя...» (2004) та Б. Хандрос «Школа радості»» (1980).

На приміщенні Созонівського ліцею розміщено меморіальну дошку.

Текст : Лариса Гайда

Костянтин Пяртлі (1899-1986), економіко-географ, педагог

Народився 15 листопада 1899 в м. Могилів-Подільський на Вінничині. 1902 закінчив двокласне міське початкове училище. У 1907–10 працював телеграфістом у рідному місті, потім – у Києві. Здав екстерном екзамен на атестат зрілості (1916) й вступив до Київського університету на природничо-філологічний факультет, який закінчив  1921. У 1920-23 працював інструктором в Українлісі і водночас навчався в Київському сільгоспінституті на лісовому факультеті, якого так і не закінчив.

У 1923 почав педагогічну діяльність у середній школі № 46 Києва. 1926 вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО) на факультет профосвіти і закінчив його повний курс у 1927 з кваліфікацією викладача історичних наук. 1927 здав екстерном екзамен за курс економічного факультету КІНО.

1934 очолив новостворений відділ методики географії в Українському науково дослідному інституті педагогіки. З 1935 – у Київському університеті. 1939 захистив дисертацію, присвячену дослідженню економіки Японії й здобув науковий ступінь кандидата географічних наук. 1941 затверджений у вченому званні доцента по кафедрі економічної географії.

В роки Другої світової війни – лектор на фронті, прочитав у різних частинах 1-го Білоруського фронту близько 1500 на політичні теми. Призначений на посаду підполковника-консультанта в Центральну військову комендатуру Берліна з реорганізації вищих навчальних закладів радянської зони окупації Німеччини.

В 1946–47 – доцент кафедри економічної географії в Київському університеті. В 1947-61 – директор Науково-дослідного інституту географії при університеті. У 1954–56 – декан географічного факультету. З 1959 на пенсії.

Читав курси «Теоретична економіка», «Економічна географія зарубіжних країн». Наукові інтереси: методологія економічної географії, теорія економіки, історія економічної географії, розміщення продуктивних сил. Опублікував понад 40 наукових праць, зокрема: «Нариси з методології і методики економічної географії капіталістичних країн» (1941); «Розміщення чорної металургії УРСР», (1949); «Історизм в трактуванні географічного середовища в економічній географії» (1949) та ін.

Помер 1986 в Києві.