Тетяна Кардиналовська (1899–1993, українська перекладачка, педагогиня

Народилася 3 липня 1899 у Києві. Донька генерала Михайла Кардиналовського (1868–1917), який загинув на фронті під час 1-ої світової війни; сестра Єлизавети Кардиналовської (1900–1971), перекладачки, письменниці, художниці.

Навчалася на інженерному факультеті Київського політехнічного інституту. Працювала в українській періодичній пресі, зокрема у редакції газет «Червоний шлях», «Селянська правда», «Вісті».

Дружина першого голови Ради міністрів УНР Всеволода Голубовича  (1885–1939). 1924 р. вийшла вдруге заміж за письменника Сергія Пилипенка (1891–1934). Обидва її чоловіки були репресовані. В 1920 і сама Т. Кардиналовська побувала в тюремному ув'язненні, була звільнена після голодування.

1943 вивезена на примусові роботи до Австрії. Після 2-ї світової війни перебувала у таборах біженців в Італії, Англії. Від 1948 – у США. Викладала українську мову у Гарвардському університеті.На цей період припадають найважливіші її твори: оповідання про репресії «Втрачена радість» і «Весільна подорож» та книга спогадів «Невідступне минуле».

Померла 27 червня 1993  в Енн-Арбор (Мічиган, США).

Пропонуємо ознайомитися з дописом Ірен Роздобудько «Тетяна Кардиналовська: Українська мадонна початку ХХ сторіччя» (газета «День», № №49, 1997):

«Під час громадянської війни сільський проповідник умовляв її їздити з ним селами: "Вам нічого не треба буде робити. Просто стійте поруч. Нехай люди бачать ваше обличчя!".

Тетяна Пилипенко-Кардиналовська прожила кілька життів. У першому - романтична панянка зі старовинної сім'ї українських інтелігентів, у другому - юна дружина прем'єр-міністра Центральної Ради Всеволода Голубовича, третє - пов'язане з ім'ям письменника Сергія Пилипенка. У четвертому - вона вигнанниця, дружина репресованого. І, нарешті, емігрантка, діти якої принесли користь і славу не тільки Америці, а й Україні.

Ім'я цієї жінки менш відоме, ніж імена двох її чоловіків. Проте її доля (та й творча діяльність) заслуговує на увагу романіста. Тетяна родом з аристократичної родини генерала царської армії та талановитої піаністки-аматорки. 1917 року їй минуло 16 років. Так сталося, що в неї закохався Всеволод Голубович. Тетяна згадує: "Я була приголомшена... Ми вінчалися в церкві Київського кадетського корпусу. Гостей на весіллі було небагато: президент Центральної Ради Грушевський, ще деякі члени уряду. Праворуч від мене сидів Симон Петлюра й дуже люб'язно зі мною розмовляв". Ось така була компанія! Однак що могла тоді розуміти вчорашня гімназистка? Вона вчилася водити автомобіль, мріяла про нове пальто і страшенно ніяковіла, коли до неї зверталися, як до дорослої.

Казка тривала недовго. В Україні запанували більшовики, і члени уряду або емігрували, або опинилися у в'язницях. Голубовича заарештували. Майже на рік кинули до харківської в'язниці і його молодесеньку дружину. Вона була чи не першою жінкою, яка на знак протесту оголосила голодівку.

З-під арешту Тетяну звільнили, але - ні друзів, ні знайомих у місті в неї не було. Переночувала на вокзалі, а вранці пішла шукати роботу. Освічених людей на той час було обмаль, і її одразу взяли на посаду реєстратора в Раднаркомі.

І життя почалося знову: робота в газетах, перекладацька діяльність. Тетяна Кардиналовська переклала з англійської близько 34 книг. Її прийняли у своє коло найкращі тогочасні письменники - Остап Вишня, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний, Володимир Сосюра. Був серед них і Сергій Пилипенко. Покохалися. Одружилися. Прожили щасливо з десяток років у харківському будинку літераторів "Слово". Першу доньку назвали за ініціалами своїх імен - "С" і "Т" - Естою. Другій - дали теж неймовірне, як на ті часи, ім'я - Міртала. Проте Есту все ж таки довелося перейменувати на Асю...

Узимку 33-го до будинку письменників дедалі частіше стали під'їжджати "чорні круки". Один з них забрав і Сергія Пилипенка. А його родину було вислано в російську глибинку, без права жити у великих містах.

Під час німецької окупації фашисти розподілили Асю на примусові роботи до Австрії. Аби не втратити доньку, Тетяна разом із малою Мірталою вирушила слідом. А далі починається нова історія цієї родини: блукання Австрією, Італією, Англією, нарешті - еміграція до США, де три беззахисні жінки теж не втратили себе. Ася Сергіївна нині професор Мічиганського університету, викладає стилістику російської мови, читає курс поетики та історії розвитку драматургії, перекладає твори українських письменників. Їй належить підручник української мови для американських дипломатів, який уже тричі перевидавався в Торонто.

Міртала Сергіївна - всесвітньо відома скульпторка та поетеса. Свої найкращі скульптури вона подарувала Україні»