150 років від дня народження Костянтини Малицької (1872–1947), української письменниці, педагогині
«Боротьба за виховання національної еліти – боротьба за майбутнє народу, а майбутнє має лише той народ, який розвиватиметься на своєму ґрунті. Вся система шкільної освіти повинна бути пройнята національним духом». Ці слова належать Костянтині Малицькій, яка народилася 30 травня 1872 в селі Кропивник (нині – Калуський район Івано-Франківської області).
У 1889 майбутня педагогиня і письменниця закінчила Станиславівську державну гімназію і продовжила навчання дівчина у Львівській державній семінарії. У 1892 отримала диплом народної вчительки і повернулась на Станиславівщину, у Галич, де пропрацювала вчителькою 11 років. Потім учителювала у п’ятикласній школі села Лужани неподалік Чернівців, де познайомилася з редакторами газети «Буковина» Я. Веселовським і журналу «Промінь» І. Герасимовичем, який запропонував їй увійти до складу редколегії, приятелювала з Є. Ярошинською, та О. Кобилянською.
Літературну діяльність розпочала у 1896 першими віршами у журналі «Дзвінок». Потім її твори публікувались у виданнях «Світ дитини», «Молода Україна», «Нова хата», «Промінь», «Учитель», «Рідна школа» та ін. Авторка збірок віршів та оповідань «Малі герої» (1899), «З трагедії дитячих душ» (1907), драматичних сценок «Під нову зорю» (1906), «В лісі» (1913), «Вінок на могилу Шевченка» (1914), «Козацькі діти» (1914), «Русалка Дністрова» (1914). Використовувала псевдоніми Віра Лебедова, Стефан Горський, Віра Кропивницька, Чайка Дністрова. Перлиною творчості К. Малицької став вірш «Чом, чом, земле моя» (1904).
З 1906 і до початку Першої світової війни редагувала журнал «Дзвінок», працювала в педагогічних товариствах «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю» та активно співпрацювала з «Просвітою». Педагогічну працю поєднувала з участю в жіночому русі. За її активної участі в 1908 на основі об’єднання «Клубу русинок» та «Кружка українок» було створено нове товариство «Жіноча громада».
Після захоплення Галичини російськими військами її арештували і у травні 1915 відправили в Красноярськ, а звідти – по Єнисею в Тунгуський край. Згодом вона писала: «Єдиною нашою провиною було, що ми „мазепинці”, і не вітали російської армії хлібом-сіллю». Покарання відбувала в поселенні Пінчуга над Ангарою. Після Лютневої революції 1917 К. Малицькій вдалося вирватися з глушини, якийсь час вона проживалав Єнисейську, потім у Красноярську, де організувала школу ім. Івана Котляревського, була в ній першою вчителькою та директоркою. У 1921 стараннями К. Малицької та її учнів школа дала в Красноярську перший український Шевченківський концерт. Того ж року вона змогла повернутися до Львова, де енергійно взялася до роботи в школі ім. Т. Шевченка, яку згодом очолила. З 1930 до 1939 К. Малицька – член редакції журналу «Нова хата».
В цей час К. Малицька захопилася кооперативним рухом, створила крамниці для фінансової допомоги освітянам, працювала в психотехнічній
секції, яка запровадила в школах тестування, анкетування. У 1934
за її безпосередньої участі було підготовлено понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації їхньої уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі.
З 1944 працювала у Львівській бібліотеці АН УРСР (нині –
Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника), де укладала бібліографію української дитячої літератури.
У січні 1947, повертаючись з роботи, вона впала і зламала ногу, довго
пролежала на холодній землі й захворіла. Померла К. Малицька 17 березня 1947, похована на Личаківському цвинтарі поряд з могилою матері.
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках» 150 років від дня народження Костянтини Малицької відзначається на державному рівні.
