Просвітницька інтернет-програма «Молюски»

Педагогічний музей України

Просвітницька інтернет-програма «Молюски»

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Всеукраїнська науково-практична конференція «Варіативні моделі й технології трансформації професійного розвитку фахівців в умовах відкритої освіти»

VІІ Всеукраїнські Косачівські педагогічні читання

Італійська професорка Орнелла Кальварезе долучається до проєкту «Сковорода300»

Онлайн-засідання Науково-методичної ради музею

Міжнародна літня школа з музейної педагогіки

«Музей очима дітей»

Нарада з питань огляду музеїв

Інтерактивна екскурсія «Love of my life»

«Каліграфія Луцького ґроду»

Для десятикласників Львова у кінотеатрах розпочався «Урок пам’яті»

All day: Костянтина Малицька: 150 років

All day: 120 років від дня народження Зої Гайдай (1902–1965), української оперної та камерної співачки, педагогині

All day: Зоя Гайдай: 120 років

All day: Володимир Скок: 90 років

All day: Антоній Добровольський: 150 років

All day: Марія Підтиченко: 110 років

All day: Іван Сікорський: 180м років

All day: Олександр Барвінський: 175 років

All day: Іван Фалькiвський: 260 років

All day: Наталія Ґеркен-Русова: 125 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 04.02.201604.02.2016 by admin

Просвітницька інтернет-програма «Молюски» лабораторії малакології Державного природознавчого музею НАН України – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pip-mollusca.org/

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Всеукраїнська науково-практична конференція «Варіативні моделі й технології трансформації професійного розвитку фахівців в умовах відкритої освіти»
Posted on 24 июня, 2022 Posted by admin
VІІ Всеукраїнські Косачівські педагогічні читання
Posted on 24 июня, 2022 Posted by admin
Італійська професорка Орнелла Кальварезе долучається до проєкту «Сковорода300»
Posted on 23 июня, 2022 Posted by admin
Онлайн-засідання Науково-методичної ради музею
Posted on 23 июня, 2022 Posted by admin
Міжнародна літня школа з музейної педагогіки
Posted on 22 июня, 2022 Posted by admin

«Музей очима дітей»
Posted on 1 сентября, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Нарада з питань огляду музеїв
Posted on 2 декабря, 2015 Posted by admin
Інтерактивна екскурсія «Love of my life»
Posted on 15 февраля, 2022 Posted by Валентина Єфімова
«Каліграфія Луцького ґроду»
Posted on 15 июля, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Для десятикласників Львова у кінотеатрах розпочався «Урок пам’яті»
Posted on 29 марта, 2015 Posted by admin

1 All day: 120 років від дня народження Зої Гайдай (1902–1965), української оперної та камерної співачки, педагогині 01.06.2022All day Зоя Михайлівна Гайдай народилася у Тамбові 1 червня 1902 у родині відомого фольклориста, хорового диригента, композитора та педагога Михайла Петровича Гайдая (1878-1965). Дитинство і юність майбутньої вокалістки пов’язані з Житомиром, куди сім’я переїхала, коли дівчинці виповнилося шість років. Зоя Гайдай навчалась у Житомирській Маріїнській гімназії, що вважалася першим на Волині державним середнім навчальним закладом для жінок. В цій гімназії викладав її батько. Згодом навчалася в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. Восени 1927 після закінчення навчання була прийнята на роботу до Київського театру опери та балету. І вже 11 жовтня 1928 Зоя Гайдай дебютувала в опері «Турандот». У 1930-1934 роках співачка служила примою Харківського театру опери та балету. Виступала в концертах і записувалася на радіо. З 1934 до 1955 Зоя Михайлівна знову співала солісткою Київського театру опери та балету. У 1940 вона отримала звання народної артистки УРСР, а у 1941 стала лауреаткою Сталінської премії другого ступеня. У суботу, 21 червня 1941, в Київському державному академічному театрі опери та балету імені Т.Г. Шевченка давали комічну оперу у трьох діях «Корневільські дзвони» французького композитора Робера Планкета. Зірками того вечора вокально сяяли Зоя Гайдай та її чоловік Микола Платонов. Під час Другої світової війни брала активну участь в створенні фронтових бригад артистів. В 1944 стала народною артисткою СРСР. Гастролювала в Канаді, США, Ірані, Іраку, Китаї, Пакистані. Від 1947 співачка викладала в Київській державній консерваторії (нині Національна музична академія ім. П.Чайковського). З 1963 отримала звання професора. Володіла рівним і водночас гнучким голосом широкого діапазону (лірико-колоратурне сопрано). Її називали «сонячним сопрано»… Камерна співачка – виконувала твори українських та зарубіжних композиторів, народні пісні, всього понад 50 партій в операх, серед них Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського) та інші сольні партії. Зоя Михайлівна була однією з найосвіченіших українських жінок свого часу. Працюючи над новою партією, вона вивчала відповідні історичні та етнографічні матеріали, експериментувала, відмовляючись від сталих редакцій та творчих стереотипів. Співала солістка п’ятьма мовами – українською, російською, італійською, французькою, німецькою, подеколи – китайською, а кожен концерт перетворювала на захоплюючу мандрівку в історію музики у формі незабутнього художнього спектаклю. 1955 завершила сценічну кар’єру та присвятила себе викладацькій роботі у Київській консерваторії (нині Національна музична академія ім. П.Чайковського). У 1963 отримала звання професора. Для учнів вона була не лише наставницею, а й матір’ю. Вимоглива, але справедлива, завжди вміла до кожного знайти підхід. Спочатку відмічала успіхи своїх вихованців, а потім вже говорила про помилки та про те, як їх виправити. Серед її вихованок – народна артистка України Людмила Божко; солістка Київської опери Ганна Колесник-Ратушна. Померла Зоя Гайдай 21 квітня 1965 у Києві. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках» 120 років від дня народження Зої Гайдай відзначається на державному рівні. Рішенням Київської міської ради «Про відзначення на території Києва пам'ятних дат та ювілеїв у 2022 році» 120 років від дня народження Зої Гайдай відзначається на території м. Києва Детальніше: Рудяченко О. Зоя Гайдай. Сонячне сопрано https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2698868-zoa-gajdaj-i-sonacne-soprano.html Зоя Гайдай. Повелителька аудиторій: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2698901-zoa-gajdaj-ii-povelitelka-auditorij.html Енциклопедія сучасної України: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=28193 Read more All day: Зоя Гайдай: 120 років 01.06.2022All day 120 років від дня народження Зої Гайдай (1902–1965), української оперної та камерної співачки, педагогині Зоя Михайлівна Гайдай народилася у Тамбові 1 червня 1902 у родині відомого фольклориста, хорового диригента, композитора та педагога Михайла Петровича Гайдая (1878-1965). Дитинство і юність майбутньої вокалістки пов’язані з Житомиром, куди сім’я переїхала, коли дівчинці виповнилося шість років. Зоя Гайдай навчалась у Житомирській Маріїнській гімназії, що вважалася першим на Волині державним середнім навчальним закладом для жінок. В цій гімназії викладав її батько. Згодом навчалася в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. Восени 1927 після закінчення навчання була прийнята на роботу до Київського театру опери та балету. І вже 11 жовтня 1928 Зоя Гайдай дебютувала в опері «Турандот». У 1930-1934 роках співачка служила примою Харківського театру опери та балету. Виступала в концертах і записувалася на радіо. З 1934 до 1955 Зоя Михайлівна знову співала солісткою Київського театру опери та балету. У 1940 вона отримала звання народної артистки УРСР, а у 1941 стала лауреаткою Сталінської премії другого ступеня. У суботу, 21 червня 1941, в Київському державному академічному театрі опери та балету імені Т.Г. Шевченка давали комічну оперу у трьох діях «Корневільські дзвони» французького композитора Робера Планкета. Зірками того вечора вокально сяяли Зоя Гайдай та її чоловік Микола Платонов. Під час Другої світової війни брала активну участь в створенні фронтових бригад артистів. В 1944 стала народною артисткою СРСР. Гастролювала в Канаді, США, Ірані, Іраку, Китаї, Пакистані. Від 1947 співачка викладала в Київській державній консерваторії (нині Національна музична академія ім. П.Чайковського). З 1963 отримала звання професора. Володіла рівним і водночас гнучким голосом широкого діапазону (лірико-колоратурне сопрано). Її називали «сонячним сопрано»… Камерна співачка – виконувала твори українських та зарубіжних композиторів, народні пісні, всього понад 50 партій в операх, серед них Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського) та інші сольні партії. Зоя Михайлівна була однією з найосвіченіших українських жінок свого часу. Працюючи над новою партією, вона вивчала відповідні історичні та етнографічні матеріали, експериментувала, відмовляючись від сталих редакцій та творчих стереотипів. Співала солістка п’ятьма мовами – українською, російською, італійською, французькою, німецькою, подеколи – китайською, а кожен концерт перетворювала на захоплюючу мандрівку в історію музики у формі незабутнього художнього спектаклю. 1955 завершила сценічну кар’єру та присвятила себе викладацькій роботі у Київській консерваторії (нині Національна музична академія ім. П.Чайковського). У 1963 отримала звання професора. Для учнів вона була не лише наставницею, а й матір’ю. Вимоглива, але справедлива, завжди вміла до кожного знайти підхід. Спочатку відмічала успіхи своїх вихованців, а потім вже говорила про помилки та про те, як їх виправити. Серед її вихованок – народна артистка України Людмила Божко; солістка Київської опери Ганна Колесник-Ратушна. Померла Зоя Гайдай 21 квітня 1965 у Києві. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках» 120 років від дня народження Зої Гайдай відзначається на державному рівні. Рішенням Київської міської ради «Про відзначення на території Києва пам'ятних дат та ювілеїв у 2022 році» 120 років від дня народження Зої Гайдай відзначається на території м. Києва Детальніше: Рудяченко О. Зоя Гайдай. Сонячне сопрано https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2698868-zoa-gajdaj-i-sonacne-soprano.html Зоя Гайдай. Повелителька аудиторій: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2698901-zoa-gajdaj-ii-povelitelka-auditorij.html Енциклопедія сучасної України: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=28193 Read more

4 All day: Володимир Скок: 90 років 04.06.2022All day 90 років від дня народження Володимира Скока (1932-2003), українського вченого-нейрофізіолога, академіка-засновника НАПН України Володимир Іванович Скок народився 4 червня 1932 в м. Києві в сім’ї художників-ілюстраторів. Потяг до природничих наук у майбутнього вченого розпочався ще зі шкільних років, коли він відвідував біологічний гурток при Будинку піонерів та біологічну секцію Товариства науки та техніки школярів міста Києва (прообраз сучасної МАН), всі секції якого (хімічна, фізична, астрономічна, біологічна та філософська) працювали при кафедрах вузів Києва та деяких наукових інститутів АН УРСР. У 1950 вступив на біологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою 1955. Як одного із кращих студентів його було залишено працювати асистентом на кафедрі фізіології. Велике значення в професійному зростанні В. Скока відіграло стажування у Колумбійському університеті в Нью-Йорку в 1959 під керівництвом професора Гаррі Грундфеста, якого вчений вважав своїм учителем. У 1962 розпочалася наукова робота В. Скока у відділі електрофізіології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР. Паралельно з науково-дослідною роботою проходила науково-організаційна діяльність В. Скока в Академії наук Української РСР. Починаючи з 1970, вчений працював на посаді заступника академіка-секретаря Відділу біохімії, біофізики та фізіології АН УРСР, а з березня 1974 – академіка-секретаря відділення біохімії, фізіології та теоретичної медицини. Під керівництвом В. Скока впродовж 1969–2003 рр. було захищено 23 кандидатські та 2 докторські дисертації. Вчений залишив потужний науковий доробок в галузі нейрофізіології, головним чином фізіології синаптичної передачі. Проводив дослідження дії фармакологічних препаратів на нервову систему тварин і людини. Наукова робота В. Скока була нерозривно пов’язана з педагогічною діяльністю. З 1959 в Київському університеті імені Тараса Шевченка він читав спецкурси лекцій з нервово-м’язової фізіології, загальної фізіології, фізіології вегетативної нервової системи. У співавторстві з українським біофізиком М. Шубою видав підручник «Нервово-м’язова фізіологія» (1986). Також академік В. Скок з 1991 по 1998 читав курс фізіології нервової системи в Міжнародному Соломоновому університеті. Перебуваючи на посаді віце-президента Президії АН України В. Скок займався освітніми питаннями установ Академії наук та Міністерства освіти України з метою залучення до наукових досліджень молодих учених. Будучи віце-президентом АН України, В. Скок брав активну участь у створенні Академії педагогічних наук України, де він став академіком-засновником. Помер Володимир Скок 20 грудня 2003, похований в Києві на Байковому цвинтарі. Read more

6 All day: Антоній Добровольський: 150 років 06.06.2022All day 150 років від дня народження Антонія Добровольського (Antoni Bolesław Dobrowolski; 1872–1954), польського геофізика, метеоролога, педагога Антоній Болеслав Добровольський народився 6 червня 1872 у селі Дворшовиці-Костельні. Сім'я була небагатою, тому він із 12-річного віку, бувши учнем гімназії у Варшаві, заробляв собі на прожиток репетиторством, навчаючи молодших школярів. Одночасно брав участь у роботі соціалістичних «самоосвітніх гуртків», став членом партії «Другий пролетаріат», за що був заарештований царською владою, ув’язнений та відправлений на Кавказ. Звідти йому вдалося втекти у Швейцарію, де він почав здобувати вищу освіту, а ще через рік, у 1895, опинившись у Бельгії, вступив в університет міста Льєж. Ще бувши студентом біології, фізики та хімії Льєзького університету, А. Добровольський взяв участь у Бельгійській антарктичній експедиції (1897–1899) як помічник метеоролога. Спочатку Генрик Арцтовський, який відповідав за фізичні спостереження, безуспішно переконував командира експедиції Адрієна де Жерлаша взяти його з собою, але коли судновий лікар і один матрос звільнилися, з Добровольським підписали контракт на роботу матросом. Однак уже в березні 1898 значні наукові успіхи Добровольського спонукали де Жерлаша офіційно клопотатися про нього. Тоді ж експедиційний корабель «Бельжика» затерло льодами у морі Беллінсгаузена; учасники експедиції провели першу, 13-місячну зимівлю в Антарктиді. Таким чином, Добровольський разом з Арцтовським були першими, хто провів цілорічні метеорологічні та гідрографічні спостереження Антарктики. Крім того, він вивчав кристалографію льоду та світлові явища в льодових хмарах. Ці дані дозволили йому написати монументальний трактат про кристалографію льоду та снігу. Він також є автором єдиної оригінальної польської праці про полярні експедиції. Після повернення з Антарктики Добровольський працював у бельгійському полярному бюро у Брюсселі та у Королівській обсерваторії Бельгії. 1907 на хвилі амністії для політичних емігрантів, оголошеної царем Миколою II, повернувся у Польщу, де пропрацював учителем до 1914. З 1914 до 1917 був науковим стипендіатом у Швеції, де вів дослідження атмосферного льоду та кристалографії льоду. 1917 повернувся у Варшаву. Працював у польському освітньому відомстві. У 1927–1929 був директором Державного метеорологічного інституту. З 1929 до 1949 очолював Товариство геофізиків. Був ініціатором створення Варшавської сейсмологічної обсерваторії. Окрім геофізичних досліджень, А. Добровольський займався також педагогікою. З 1927 до 1938 був професором загальної педагогіки Вільного польського університету, в 1946–1954 – професором педагогіки Варшавського університету. Вчений вважав, що роль освітніх закладів і передусім роль вчителів і викладачів ставатиме все більш значущою, а вчительська професія має бути визнана найважливішою професією в сучасному цивілізованому суспільстві. Помер Антоній Добровольський 27 квітня 1954 у Варшаві. Read more All day: Марія Підтиченко: 110 років 06.06.2022All day Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження Марії Підтиченко – педагогині, науковиці, організаторки освіти, громадської діячки. Марії Підтиченко відома як ректорка Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького у 1956 – 1970 рр. (нині Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова). Зусиллями Марії Підтиченко в інституті було відкрито 32 нові факультети, оновлено навчальний процес, переглянуто підхід до педагогічної практики студентів, налагоджено перші міжнародні зв’язки інституту із зарубіжними вишами та вченими. Марія Підтиченко – одна із засновниць науково-просвітницької організації Товариства «Знання». У творчому доробку вченої – наукові праці з психолого-педагогічних проблем вищої школи і педагогічної теорії. Детальніше про життєвий і творчий шлях Марії Підтиченко можна дізнатися у віртуальній виставці «Енергія душі Марії Підтиченко: до 100-річчя від дня народження» на сайті Педагогічного музею України за покликанням: http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/energy_of_soul_of_pidtuchenko/ Read more

7 All day: Іван Сікорський: 180м років 07.06.2022All day Іван Сікорський – психіатр, психолог, професор Київського університету Св. Володимира, громадський діяч. Іван Олексійович Сікорський народився 7 червня 1842 у с. Антонове Київської губернії у родині священника. Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії. Після закінчення курсу медичних наук в університеті Св. Володимира отримав звання доктора медицини за спеціальністю патологія душевних і нервових хвороб (1872). Іван Сікорський був редактором київського медичного журналу «Вопросы нервно-психической медицины» (1896-1905), засновником та головою низки наукових товариств. З його ініціативою у Києві засновано Лікарсько-Педагогічний Інститут для розумово-відсталих та нервових дітей. Сікорський автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 із загальної психології. Іван Сікорський перший у світовій науці почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психології Також досліджував психологічні аспекти суїциду. Іван Сікорський помер 14 лютого 1919 та похований на Байковому цвинтарі в Києві. Його син Ігор Сікорський емігрував та став видатним авіаконстурктором. Детальніше про І. Сікорського – на нашому сайті: http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/до-175-річчя-від-дня-народження-сікорськ/. Read more

8 All day: Олександр Барвінський: 175 років 08.06.2022All day Олександр Барвінський відомий український громадсько-політичний діяч, історик, педагог. Народився Олександр Барвінський 1847 р. в селі Шляхтинцях Тернопільської області. Освіту здобув у Львівському та Віденському університетах. З 1868 р. Барвінський вів активну педагогічну діяльність, викладав у гімназіях Бережан, Тернополя. З 1871 працював старшим учителем Тернопільської чоловічої учительської семінарії, з 1888 ‒ професором державної учительської семінарії у Львові. Крім того, Олександр Барвінський був членом Крайової шкільної ради (1889 - 1918), обіймав посаду голови Українського Педагогічного Товариства (1891 - 1896), працював заступником голови товариства «Просвіта» (1889 - 1895), очолював Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (1892 – 1897). У 1918 Олександр Барвінський був обраний державним секретарем освіти в Державному Секретаріаті освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки. Олександр Барвінський ‒ автор і упорядник підручників з української літератури для гімназій та вчительських семінарій, зокрема підручників «Виїмки з українсько-руської літератури» (1901) та «Історія української літератури» (1920). Вчений написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя. З 1886 р. розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Помер діяч 25 грудня 1926 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі. Іменем Олександра Барвінського названо Чортківське педагогічне училище. У селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам’ятну таблицю на честь Барвінського, а у приміщенні школи відкрито кімнату-музей сім’ї Барвінських. Read more

11 All day: Іван Фалькiвський: 260 років 11.06.2022All day Іван (Іриней) Фальківський ‒ український учений, освітній і церковний діяч, письменник, викладач і ректор Києво-Могилянської академії, астроном і математик. Іван Фальківський належить до кагорти видатних діячів української культури та науки порубіжжя XVII-XVIIІ ст. Разом з Теофаном Прокоповичем вчений сприяв проникненню й популяризації в Україні найновіших досягнень західноєвропейської культури і науки, зокрема в галузі астрономії, математики та фізики. Народився Іван (Іриней) Фальківський 8 червня 1762 у селі Білоцерківці на Полтавщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, вищих навчальних закладах Австрії та Угорщини. Повернувшись із закордонних студій, 1783 р. був рекомендований на посаду викладача Києво-Могилянської академії. З 1803 по 1804 рр. Іван Фальківський обіймав посаду ректора Академії. Протягом 21 року Іван Фальківський викладав у Києво-Могилянській академії алгебру, геометрію, астрономію, архітектуру, змішану математику, гідравліку, оптику, а також історію, географію, поезію, німецьку мову, філософію, теологію. Педагог ставив за мету розширити рамки програми з природничих наук і наблизити їх викладання до рівня західноєвропейських університетів. Як згадуть сучасники Фальківського, вчений виступав проти схоластики в освіті, латинізму старої академії, висував на перший план учбові предмети, що більше відповідали потребам часу, духу епохи. До таких предметів тоді належали математика, астрономія, іноземні мови. Іван Фальківський був автором ряду підручників з різних дисциплін, переважно з математики та богослів’я. Викладав низку авторських курсів з астрономії, які ґрунтувалися на власних наукових дослідженнях вченого. При Михайлівському Золотоверхому монастирі вчений створив невелику обсерваторію. Практичним застосуванням набутих знань з астрономії для багатьох вихованців Києво-Могилянської академії стала активна діяльнісь у підготовці «Київських місяцесловів», щорічників, які видавав Іван Фальківський. У збірнику містилися відомості про положеннях Місяця і Сонця, про затемнення, а також статті на історичні теми. При Академії Фальківський відкрив також фізико-математичний кабінет, в якому були земні й небесні глобуси, сфери Коперніка, електрична машина, телескоп, барометр тощо. Деякі з учнів Івана Фальківського стали у майбутньому відомими педагогами-математиками як, наприклад Гнат Гловацький, Тимофій Максимовський та Трохим Ляшков. Захоплювався Іван Якович також і музикою, писав музичні твори до своїх віршів. Діяч сприяв розвиткові в Академії нотного вокального співу, відновленню класу нотного співу, створив хор пришколі Михайлівського монастиря. При Києво-Могилянській академії Іван Фальківський заснував студентське Вільне піїтичне товариство (1972), метою якого було «повсякденне читання добрих книг». Там студенти могли також користуватися бібліотекою свого професора. Таким є внесок Івана Фальківського у розвиток української педагогіки та освіти. Постановою Верховної Ради України № 6406 «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» ювілей Івана Фальківського відзначається на державному рівні. Рішенням Київської міської ради від 15.04.2022 260 років від дня народження Івана Фальківського відзначається на території Києва. #КМДА #Департамент культури київської міської державної адміністрації. Детальніше про життя і діяльність вченого можна прочитати в таких джерелах: Фальковський Іван Якимович // Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття /За редакцією О. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах /. Кн.1. – Київ: «Либідь», 2005. –С. 220-224. Матвіїшин Ярослав. Науково-педагогічна діяльність Іринея Фальківського в галузі астрономії // Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні. http://www.iapmm.lviv.ua/12/ukr_sky/ukr_sky-1/data/606-654.pdf 3. Заремба С. Вчений-просвітитель Іван Фальковський // Київська старовина. – 1992. – № 3. – С. 47-52. Read more

14 All day: Наталія Ґеркен-Русова: 125 років 14.06.2022All day 125 років від дня народження Наталії Ґеркен-Русової (1897–1989), української художниці, письменниці, театрознавиці Наталія Ґеркен-Русова – онука історика Володимира Антоновича, племінниця першого морського міністра УНР Дмитра Антоновича, двоюрідна сестра Михайла, Марини та Марка Антоновичів; невістка Олександра та Софії Русових; останнє кохання Дмитра Донцова. Народилася 14 червня 1897 у Києві. Закінчила жіночу гімназію О.Дучинської (https://cutt.ly/hJWKCaz). Навчалася в Українській Академії Мистецтв (у Георгія Нарбута, Михайла Бойчука, Василя Кричевського; 1918-1920). Мистецьку освіту продовжила в Українському вільному університеті (Прага), Академії декоративного мистецтва (Париж), а також в художніх студіях Флоренції та Ніцци. З 1920 вдосконалювала мистецький фах в Італії, в м. Соренто, де впродовж квітня-листопада 1920 створила ряд творів, зокрема: 2 етюди «Помпеї», 2 малюнки палацу в м. Кампо-Реале. У 1923 емігрувала до Чехословаччини. Як вільна слухачка вивчала історію мистецтва в Карловому університеті. 1927 закінчила з відзнакою Академію декоративного мистецтва в Парижі. У 1923-1929 працювала в художній рекламі в Парижі в ательє «Жерак і Шамбрі», де за її проектами робили афіші, ілюстрації та обкладинки журналів «VOGUE» та «LA DONNA». Працювала театральною художницею у Флоренції, Парижі, Брно, Подєбрадах, Братиславі, Королівському театрі Дрездена. У 1929–1940 – художник-декоратор Королівського театру в Бухаресті, виконала оформлення інтер’єру помешкань короля Румунії. Співпрацювала з Берлінською кіностудією «UFA» (1933). Проектувала костюми для кіна, розробляла оформлення театралізованих свят у Флоренції, Парижі, Бухаресті, Чернівцях, Монреалі; створювала декорації, костюми, плакати для вистав і культурних акцій, організованих українською громадою в Празі й Подєбрадах. Експонувалася на виставках у Парижі, Римі, Празі, Чернівцях, Монреалі. Авторка книжки «Свято державности» (1936), дослідження «Героїчний театр» (1939), нарису-спогаду «Олена Теліга», п'єси «Шевченко у Репніних» (1947) і «Свято двох епох» (1949), мистецтвознавчих статей в англійській і французькій пресі. Серед графічних робіт – обкладинки до книжок Ю.Русова «Карга», «Наші визначні жінки» С.Русової, поезії О.Олеся, публіцистики Д.Донцова, власних видань. Після Другої світової війни разом із родиною виїхала до Канади, де 1953 здобула освіту магістра у Монреальському університеті. Приєдналася до місцевого українського громадського руху. Друкувалася в еміграційній періодиці, публікувала низку праць французькою, італійською та українською мовами, зокрема спогади «З’ява на Аскольдовій могилі (З циклу київської містики)» та «Варка-перевізниця (Спогад у сорокаліття революції, або Як постав один із перших козацьких загонів на Коліївщині)». Померла в Равдоні (провінція Квебек) 28 грудня 1989. Детальніше: https://ukrrain.com/14_chervnya_narodilasya_ukrainska_mistkinya-emigrantka_nataliya_gerken-rusova.html Read more