Сучасні аспекти природничої музеології

Педагогічний музей України

Сучасні аспекти природничої музеології

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

Круглий стіл «Педагогічна спадщина Григорія Савича Сковороди і сучасна освіта»

Участь у науковій конференції «Історико-культурна спадщина: виклики та перспективи»

Твори Василя Сухомлинського у виконанні Софії Федоренко

Участь у ХІХ Міжнародних педагогічно-мистецьких читаннях пам’яті професора О.П. Рудницької

На Полтавщині створили музей АТО

«93: бій за Україну». Прем’єра фільму

PinchukArtCentre «Літні студії»

Чому Голодомор став можливим – обговорили педагоги й музейники в НМІУ

Круглий стіл «Музеї як осередки комунікації і розвитку громади»

Екологічна стежка «В гостях у чорного лелеки»

160 років від дня народження Карла Грооса (Karl Groos; 1861–1946), німецькогопсихолога

160 років від дня народження Карла Грооса (Karl Groos; 1861–1946), німець­когопсихолога

160 років від дня народження Карла Грооса (Karl Groos; 1861–1946), німецькогопсихолога

All day: Роже Кузіне: 140 років

All day: Генріх Шарельман: 150 років

All day: Григір Тютюнник: 90 років

All day: Олександр Залужний: 135 років

All day: Карл Гроос : 160 років

All day: Фердинанд Бюїссон: 180 років

All day: Євген Чикаленко: 160 років

Національної академії педагогічних наук України

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 27.04.2014 by admin

Матеріали II міжнародної науково-практичної конференції, 11-13 вересня 2012 р., Київ-Канів. – Київ, 2012. — 140 с. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.museumkiev.org/kanev.pdf

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

Круглий стіл «Педагогічна спадщина Григорія Савича Сковороди і сучасна освіта»
Posted on 3 декабря, 2021 Posted by admin
Участь у науковій конференції «Історико-культурна спадщина: виклики та перспективи»
Posted on 3 декабря, 2021 Posted by admin
Твори Василя Сухомлинського у виконанні Софії Федоренко
Posted on 1 декабря, 2021 Posted by admin
Участь у ХІХ Міжнародних педагогічно-мистецьких читаннях пам’яті професора О.П. Рудницької
Posted on 1 декабря, 2021 Posted by admin
На Полтавщині створили музей АТО
Posted on 29 ноября, 2021 Posted by Валентина Єфімова

«93: бій за Україну». Прем’єра фільму
Posted on 3 ноября, 2017 Posted by Валентина Єфімова
PinchukArtCentre «Літні студії»
Posted on 26 июля, 2021 Posted by admin
Чому Голодомор став можливим – обговорили педагоги й музейники в НМІУ
Posted on 5 ноября, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Круглий стіл «Музеї як осередки комунікації і розвитку громади»
Posted on 10 июня, 2019 Posted by Валентина Єфімова
Екологічна стежка «В гостях у чорного лелеки»
Posted on 15 сентября, 2017 Posted by Валентина Єфімова

1 All day: Генріх Шарельман: 150 років 01.12.2021All day 150 років від дня народження Генріха Шарельмана (Heinrich Scharrelmann; 1871–1940), німецького педагога-реформатора, одного із представників педагогіки особистості Генріх Шарельман народився 1 грудня 1871 у Бремені. Після закінчення народної школи та вчительської семінарії він став народним учителем у своєму місті. Постійні конфлікти зі шкільним начальством, яке відкидало будь-які зміни, змусили його залишити вчительську службу та зайнятися приватними уроками. У 1910 він спробував повернутись до шкільної роботи, але знову змушений був відмовитися від неї. «Дві виразки, – писав Г. Шаррельман, –роз'їдають нашу школу, яка, на жаль, стала державною: бюрократизм і схематизм. Вчителя перетворено на чиновника... на одне з незліченних коліщаток державної машини». Г. Шаррельман критикував традиційну школу з жорсткою регламентацією діяльності вчителя та учнів. Він заперечував планування навчального процесу та його методику й відстоював вільну творчість вчителя, засновану на його інтуїції, що випливає з конкретної ситуації. Щодо організації навчального процесу Шарельман виходив із двох способів: 1. Теми йдуть одна за одною із систематичною послідовністю. 2. Для навчання учнів учитель бере більш-менш випадковий епізод. Г. Шаррельман наполягав, що систематичне викладання має розпочинатися лише тоді, коли йому в широкому масштабі передувало епізодичне. Будь-яке початкове викладання, яке отримує дитина в дошкільному віці, підкреслював Шаррельман, є епізодичним. Все, що їй розповідають батьки, що вона чує і бачить на вулиці, – це епізодичне викладання. Тільки в 1919 йому вдалося знову звернутися до викладацької діяльності, коли у Бремені було відкрито дослідно-показову школу Г. Шарельмана. У 1921 від неї відокремилася друга школа, а невдовзі була створена третя подібна експериментальна установа. Весь навчальний процес у школах Шарельмана був побудований з орієнтацією на перевірку його «теорії переживання». Вважаючи, що навчальний матеріал має освоюватися учнем через його особисті переживання, Шарельман, відбираючи його, орієнтувався насамперед інтереси самих дітей. Педагогічна мета, яку ставив Шарельман, – розвиток дитячої активності – зумовлювала вибір методів навчаня, головним серед яких стала вільна бесіда. Прагнення викликати ефект «переживання» приводило до широкого використання різноманітних форм естетичного виховання: лекції часто замінювали художніми виставами, практикували інсценування під час читання. Г. Шаррельман спеціально розробив техніку читання та розповідання на уроці. Для розвитку художнього виховання використовували також принцип наочного навчання. Велику увагу приділяли власне естетичному вихованню – музиці, танцям. Помер Генріх Шарельман 8 серпня 1940 у Лейпцигу. Read more

5 All day: Григір Тютюнник: 90 років 05.12.2021All day 5 грудня виповнюється 90 років від дня народження українського письменника, прозаїка, перекладача, педагога – Григора Тютюнника (1931–1980). Народився письменник 1931 року у селі Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра. В 1937 році його батька заарештували як «ворога народу» і відправили на заслання, з якого він вже не повернувся. Тільки 1958 року прийшло повідомлення, що за рік його було реабілітовано посмертно за браком складу злочину. Репресованими були і дід письменника та дядько. Після ув’язнення батька Григора забирає на виховання батьків брат з дружиною на Донбас. У 1938 році Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і його перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) тільки російською мовою. 1946 року після закінчення п'ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. 1951 року Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. У 1957—1962 pоках майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературою, редагував журнал «Промінь». Значний вплив на формування літературних смаків Григора справив його старший брат по батькові – письменник Григорій Тютюнник. Саме він наполягав на тому, щоб Григор почав писати українською мовою, був читачем та критиком його перших творів. Зацькований та доведений до розпачу, в ніч із 5 на 6 березня 1980 року Григір Тютюнник вчинив самогубство. У руці письменник стискав передсмертну записку: «Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть». Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33). Григір Тютюнник Лауреат премії імені Лесі Українки, а Державну премію імені Тараса Шевченка йому присудили вже посмертно, у березні 1989 року. Його твори вирізнялися колоритним зображенням побуту сучасного села, рідкісним знанням мови та психології народу. Він є автором новели «Три зозулі з поклоном», збірок новел «Зав'язь» (1968), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжок для дітей «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973). За творами письменника і про його життя знято низку фільмів. Зокрема про те, хто ж такий Григір Тютюнник зі спогадів його друзів-письменників можна дізнатися з фільму «Доля»: 1 частина - https://cutt.ly/8YgtX8g, 2 частина - https://cutt.ly/XYgt0Wv. Інтерв’ю з дружиною Григора Тютюнника - https://cutt.ly/GYgt52n. Про загадкову смерть Григора Тютюнника - https://cutt.ly/sYgyWtq. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» 90 років з дня народження Григора Тютюнника відзначається на державному рівні. Read more

9 All day: Олександр Залужний: 135 років 09.12.2021All day Олександр Залужний — педагог, науковець, один з фундаторів вчення про дитячий колектив, яскравий представник науково-педагогічної еліти України 1920-х – 30-х рр. ХХ ст. Олександр Залужний був провідним педологом та рефлексологом того часу. Керував секцією колективознавства Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). Наукові інтереси педагога були різнобічні: школознавчі питання, процес навчання, метод тестів, проблеми організації і діяльності дитячого колективу, питання діяльності зарубіжної школи. Результати його експериментальної роботи публікувалися в журналах “Радянська освіта”, “Шлях освіти”, часописі “Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології”. Щодо останнього, то саме Залужний був ініціатором створення та членом редколегії цього видання. “Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології” був єдиним на всю країну часописом з проблем експерементальної педагогіки. Разом із В. Протопоповим та І. Соколянським О. Залужний заснував Харківську школу педології. Олександр Самійлович очолював наукові колективи з проблем вивчення соціальності дитини раннього та шкільного віку, дитячих угруповань і колективів. У 1926 р. виходить з друку його перша фундаментальна праця з питань теорії та практики колективу “Методи вивчення дитячого колективу (Вступ до педагогіки колективу)”, а згодом, ще одна монографія “Учення про коллектив. Методологія — дитколектив”. В останній праці вперше в українській педагогіці викладені методологічні засади вчення про колектив, що базувалися на колективній рефлексології та соціології як методології організації та діяльності колективу. Був репресований у 1938 році. Посмертно реабілітований. Детальніше про життя і наукову діяльність педагога за покликаннями: http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/juvilei_pedagogiv/130_rokiv_zalychnii/ Read more

10 All day: Карл Гроос : 160 років 10.12.2021All day 160 років від дня народження Карла Грооса (Karl Groos; 1861–1946), німецькогопсихолога Народився Карл Гроос 10 грудня 1861 в м. Гейдельберг. З 1911 по 1929 працював на посаді професора філософії в університетах Базеля, Гісенна, Тюбінгема. Як один з найвідоміших дослідників гри, вивчав особливості ігор дітей і класифікував ігри за їх педагогічним значенням: рухливі ігри, розумові, сенсорні, ігри, які розвивають волю (назвав їх іграми звичайних функцій). Вправи з метою вдосконалення інстинктів (сімейні ігри, ігри в полювання, весілля) назвав іграми спеціальних функцій. К. Гроос розглядав гру як засіб розвитку психіки й зазначав, що у грі дитина, розважаючись, виконує певні вправи та досконало освоює власні можливості. Звертав увагу на біологічну доцільність гри як засіб тренування органів та функцій. Учений стверджував, що у дитинчат тварин і людських дітей через гру виробляються механізми адаптації, тренуються органи руху і чуття, розвивається спостережливість і увага. Згідно з його теорією, гра є школою підготовки організму до життєвих випробувань, засобом пристосування. Найбільш відомий його вислів: «Ми граємо не тому, що ми діти, але саме дитинство нам дане для того, щоб ми грали». К. Гроос детально розкрив чотири прихованих інстинкти, які проявляються через гру: прагнення до наближення, прагнення до замикання в собі, прагнення до самовияву і потяг до боротьби. Свою теорію гри як катарсис (душевне очищення) Гроос доповнив під впливом ідей З. Фройда. Світове визнання вченому принесли праці «Гра тварин» (1898), «Гра людини»(1901), «Психологія юності» (1912 р.), «Душевне життя дитини» (1916), перекладені багатьма мовами. Праця «Душевне життя дитини» («Душевная жизнь ребенка») була видана в Києві у 1916 Фребелівським товариством, яке ставило за мету сприяння вихованню та захисту дітей. Вступну статтю до видання написав український психолог Василь Зеньковський. Теорія дитячої гри К. Грооса стала популярною тому, що пов’язує гру з розвитком. У дорослому віці функція гри виконує іншу роль: як доповнення до реальності та як відпочинок. Прихильником теорії К. Грооса була педагогиня Марія Монтессорі. Помер Карл Гроос 27 березня 1946 в Тюбінгемі. Read more

20 All day: Фердинанд Бюїссон: 180 років 20.12.2021All day 180 років від дня народження Фердинанда Бюїссона (Ferdinand Buisson; 1841–1932), французького педагога-реформатора, лауреата Нобелівської премії миру (1927) Фердинанд Бюїссон народився 20 грудня 1881 в Парижі. Навчався в коледжі Аржентан та ліцеї Сен-Етьєнна, але після смерті батька у 1857 був змушений кинути навчання й зайнятися репетиторством, щоб підтримати молодших братів та матір. Пізніше продовжив освіту в ліцеї Кондорсе, а потім вивчав філософію в Сорбонні. Хоча Бюїссон успішно склав державний іспит для вчителів, він відмовився присягнути імператору Наполеону III, якого вважав диктатором, і був позбавлений можливості працювати за фахом. Переїхавши до Швейцарії, викладав філософію в Невшательській академії з 1866 по 1870. У 1867 Бюїссон взяв участь у першому Конгресі миру і свободи в Женеві та спільно з Фредеріком Пассі та Джузеппе Гарібальді створив Лігу миру та свободи. Після зречення Наполеона III повернувся у 1870 до Парижа. Однією з перших його турбот стала організація притулку для сиріт. Того ж року його призначили інспектором початкової освіти в Парижі. Однак вимога Бюїссона покласти край пануванню католицької церкви у французьких школах не знайшла підтримки в Національній асамблеї, і він був змушений подати у відставку. У 1879 був призначений на посаду директора департаменту початкової освіти і впродовж 17-річного перебування на цій посаді сприяв прийняттю законів про безкоштовну обов'язкову єдину початкову освіту, створив 4-томний «Словник педагогіки та початкового навчання», видавав педагогічний журнал. У 1896 став професором педагогіки в Сорбонні. Увагу Бюїссона до політики привернула знаменита справа капітана Альфреда Дрейфуса, єврея за походженням, який в 1894 був звинувачений у зраді на підставі лжесвідчення. Обурений хвилею антисемітизму та прагненням вищих офіцерів звалити на Дрейфуса провину за чужий злочин, Бюїссон у 1898 став засновником Ліги прав людини. Метою Ліги був не лише захист Дрейфуса, а й викриття несправедливості у будь-якій формі. Ф. Бюїссон розділив Нобелівську премію миру 1927 р. з Людвігом Квідде, тодішнім головою Німецького товариства миру. Багаторічне служіння справі освіти зміцнило переконання Бюїссона у тому, що виховання має бути засобом зміни ставлення людей до війни та миру, що запорука довготривалого миру полягає саме в освіті. Пропагуючи свою ідею «мир через виховання», Бюїссон наголошував, що тоді як дипломати домагаються переговорів між урядами, педагоги мають можливість «вплинути не на керівників, а на самі народи». Невдовзі після нагородження Нобелівською премією він почав розвивати міжнародні контакти між професійними асоціаціями вчителів, а гроші, отримані від Нобелівського комітету, передав пацифістським організаціям. Помер Фердинанд Бюїссон 16 лютого 1932 р. Read more

21 All day: Євген Чикаленко: 160 років 21.12.2021All day 21 грудня виповнюється 160-років від дня народження Євгена Чикаленка – мецената і творця національної культури. Євген Чикаленко (1861-1929) – видатний український громадський діяч, меценат, видавець і публіцист. Людина, для якої Україна була суттю власного існування, а ідея українського державотворення стала єдиною справою і філософією всього життя. Євген Чикаленко народився в селі Перешори, на Одещині, походив з давнього козацького роду. Здобувши освіту, став успішним агрономом-новатором і досяг значних успіхів у веденні сільського господарства. Вперше на теренах України видав низку науково-популярних праць з сільськогосподарської культури. Нажиті статки Чикаленко повною мірою використовував як інструмент для національного відродження за відсутності незалежної української держави та перебування українського народу у складі сусідніх держав, зокрема у складі Російської імперії. Євген Чикаленко був меценатом різних починів в галузі культури та освіти: виділяв кошти на заснування українських газет, журналів, книгарень та видавництв; був фундатором наукових, освітніх та громадських організацій; підтримував молодих літераторів. Діяч говорив: «Україну слід любити не тільки до глибини душі, а й до глибини власної кишені». Відтак на кошти Чикаленка існували газети «Громадська думка» та «Селянин», часопис «Літературно-науковий вісник» та ін. Щоб підтримати першу і єдину на той час в тодішній імперії україномовну газету «Рада», Чикаленко щорічно покривав фінансовий дефіцит у розмірі 10 000-12 000 крб., передаючи в заставу власний будинок, продаючи землю. Саме газета «Рада», яку протягом восьми років за власний кошт видавав меценат, підготувала ґрунт для Української революції 1917-1921 років, будила та гуртувала українську інтелігенцію до національної боротьби. А сам Євген Чикаленко став одним з ініціаторів скликання Центральної Ради. Діяч також щедро допомагав журналу «Київська старовина», сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані у виданні. Навіть посаг рано померлої дочки Євгенії (1000 крб.) благодійник передає в редакцію видання «Київська старовина» як премію за найкраще написану історію України. Не залишив поза увагою меценат і заклик М. Грушевського зібрати кошти на будівництво у Львові Академічного дому для студентів-українців, виділивши на цю справу 25 000 крб. На кошти Чикаленка також функціонувало Наукове товариства імені Т. Шевченка у Львові, видавалися твори Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Івана Франка та інших літераторів. Сприяв добродійник і появі знакового для України видання - роману “Чорна рада” Пантелеймона Куліша, виданого у 1900 році. Саме завдяки матеріальній допомозі Євгена Харлампійовича побачили світ унікальний чотиритомний «Словник російсько-український» Михайла Уманця-Комарова та відомий чотиритомний «Словник української мови» Бориса Грінченка. Причому Чикаленко брав участь і в роботі над словником, про що згадує Б. Грінченко в «Передмові». Одним словом, Євген Чикаленко був великим і щедрим меценатом, надсилав фінансову допомогу туди, де вона найбільше ставала в нагоді. Однак, варто зазначити, що Євген Чикаленко долучався до розвитку української освіти не лише коштами, а й власним інтелектом. Багато думок, висловлених діячем у його працях, стосувалися розвитку української школи, бо саме школу Євген Харлампійович вважав «найдужчим чинником» у розвитку національного життя. Активно обстоював Чикаленко необхідність навчання рідною мовою, оскільки вважав це основою формування держави, нації. Так, у його «Розмові про мову» читаємо: «Перечитайте минуле життя всіх народів, то побачите, що тільки просвіта на своїй рідній мові будить народ від віковічного сну, виводить його з темноти та бідності на ясний світ до кращого життя». Цікавим є той факт, що Євген Чикаленко на запрошення Миколи Лисенка брав участь у роботі гуртка «Хрестоматія», який виник у 1880-х роках серед студентів Київського університету з метою створення підручників для української школи. Очолювали гурток історик Яків Шульгин та педагог Тимофій Лубенець. Чикаленко писав у «Спогадах»: «На прощання Лисенко запропонував нам вступити до «хрестоматійного гуртка», що збирається у нього, пояснивши нам, що педагог Хуторний-Лубенець, випустивши граматку, першу читанку для дітей, організував з студентами два гуртки, що складають матеріал для дальших читанок-хрестоматій.... я охоче згодився, подякувавши йому ... Я охоче ходив до Лисенка на зібрання «хрестоматійного гуртка» і переклав з Брема для читанки кілька коротких оповідань про звірів та птахів». Цікаво, що науково-популярні праці Є. Чикаленка на сільськогосподарську тематику, точніше уривки з них, вміщувалися в читанках 1920-х років, коли в Україні діяла комплексна система навчання і навчальні програми (теми-комплекси) будувалися за принципом синтетичного узагальнення всього навчального матеріалу за схемою: природа – праця – суспільство. Скажімо, у читанці «Новим шляхом: Книжка для другого року навчання в сільській трудовій школі» (1929) у темі «Весна та праця навесні» знаходимо допис «Чорний пар», побудований у формі розмови двох сусідів про оранку навесні. До речі, це була чи не остання згадка імені Чикаленка в радянський час. Багатогранна громадська та благодійна діяльність Євгена Чикаленка і та самовідданість, з якою він пропагував українське слово, українську історію та культуру, є свідченням благородства, величі духу й патріотизму цієї постаті. Його життєвий подвиг замовчувався у радянські часи. Однак, попри все, ім’я Євгена Чикаленка назавжди увійшло в історію України як ім’я подвижника української культури, великого мецената, громадського діяча, що лишив помітний слід в історії українського державотворення. У фондах Педагогічного музею України зберігаються примірники видань, які побачили світ завдяки фінансовій підтримці Євгена Чикаленка. Це: «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник», чотиритомний «Словник української мови» Бориса Грінченка та твори Євгена Чикаленка, включені до читанок. Також у фондах музею зберігаються праці дослідників життєвої і творчої спадщини Євгена Чикаленка. Знаменно, що його постать – серед інших видатних діячів української освіти представлена в посібнику «Українська педагогіка в персоналіях» (2005). Read more