Програма для школярів та студентів Дніпроперовщини «Нешкільний урок»

Педагогічний музей України

Програма для школярів та студентів Дніпроперовщини «Нешкільний урок»

«Школа – моє життя»

V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців

«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»

Каталог музеїв при навчальних закладах України

30 подій: Педагогічний музей – Україні. До 30-ї річниці незалежності України: подія 3

Літературно-етнографічний музей Т.Г.Шевченка спеціалізованої школи № 316 міста Києва

Тарасова Світлиця

VIII Міжнародна наукова конференція «Південь України: етно-історичний, мовний, культурний та релігійний виміри»

Засідання програми «Seminarium»

Місто і музика: що грали, співали, слухали в різні часи?

Міжнародний науково-практичний семінар «Оцифроване надбання: збереження, доступ, репрезентація»

Музейні уроки в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї

Музей історії гімназії № 191 ім. П. Г. Тичини

Презентація каталогу-путівника «Колекція «Українська дитяча книга 1885-1923 рр.» Педагогічного музею України»

All day: Павло Альошин: 140 років

All day: Павло Романчук: 100 років

All day: Володимир Бірчак: 140 років

All day: Адріан Прахов: 175 років

All day: Ісмаїл Ґаспринський: 170 років

All day: Рене Декарт: 425 років

Національної академії педагогічних наук України

Posted on 07.09.2015 by admin

Музей «Літературне Придніпровя» з вересня представляє нову програму для школярів та студентів Дніпроперовщини «Нешкільний урок»– [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://museum.dp.ua/notaschoollesson_001.html

Popular
Recent
Random

«Школа – моє життя»
Posted on 27 сентября, 2014 Posted by admin
V міський конкурс юних екскурсоводів-музеєзнавців
Posted on 24 ноября, 2016 Posted by Валентина Єфімова
«Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)
Posted on 7 июля, 2014 Posted by admin
КРУГЛИЙ СТІЛ «ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКИВИ»
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin
Каталог музеїв при навчальних закладах України
Posted on 17 ноября, 2012 Posted by admin

30 подій: Педагогічний музей – Україні. До 30-ї річниці незалежності України: подія 3
Posted on 3 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Літературно-етнографічний музей Т.Г.Шевченка спеціалізованої школи № 316 міста Києва
Posted on 2 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Тарасова Світлиця
Posted on 2 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова
VIII Міжнародна наукова конференція «Південь України: етно-історичний, мовний, культурний та релігійний виміри»
Posted on 2 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова
Засідання програми «Seminarium»
Posted on 2 марта, 2021 Posted by Валентина Єфімова

Місто і музика: що грали, співали, слухали в різні часи?
Posted on 16 февраля, 2018 Posted by Валентина Єфімова
Міжнародний науково-практичний семінар «Оцифроване надбання: збереження, доступ, репрезентація»
Posted on 6 апреля, 2017 Posted by Валентина Єфімова
Музейні уроки в Миколаївському обласному краєзнавчому музеї
Posted on 17 сентября, 2015 Posted by admin
Музей історії гімназії № 191 ім. П. Г. Тичини
Posted on 27 апреля, 2014 Posted by admin
Презентація каталогу-путівника «Колекція «Українська дитяча книга 1885-1923 рр.» Педагогічного музею України»
Posted on 21 июня, 2015 Posted by admin

4 All day: Павло Альошин: 140 років 04.03.2021All day Сьогодні – 4 березня – 140 років від дня народження українського архітектора, педагога Павла Альошина (1881–1961). Народився Павло Альошин у Києві в родині будівельного підрядника, і як сам пізніше зазначав, «виріс на будівельних риштованнях». Навчався у Київському реальному училищі, відвідував Київську рисувальну школу Миколи Мурашка. По закінченні училища Альошин вступив до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів, мріяв про освіту архітектора, тому часто бував за кордоном на навчальних практиках і отримав омріяний фах у 1917 році в петербурзькій Академії мистецтв. Найвідоміше творіння Альошина – будинок Педагогічного музею Цесаревича Олексія (нині Київський міський будинок вчителя, у якому знаходиться Педагогічний музей; вулиця Володимирська, 57). Урочисте відкриття музею відбулося 5 жовтня 1912 року, а у 1935-1937-х роках будинок був реконструйований та добудований тим же Альошиним. Архітектор мав відношення до побудови та розробки проєктів таких установ освіти та науки: у 1921-1922 роках розробив 15 проєктів будівлі єдиної трудової школи для селищ Київської губернії, у 1929 році – (спільно з Георгієм Волошиновим та Йосипом Каракісом) проєкт будівлі взірцевої школи для Києва на 18 класів, Інститут фізики Академії Наук УРСР, Інститут Геології, будівлю взірцевої школи №71 у Києві, Ольгинської жіночої гімназії (1904–1914), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (тепер корпус Президії Національної Академії наук України) та інші. Протягом 1944-1949 років Альошин керував відбудовою зруйнованих війною Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Маріїнського палацу. У 1918-1920 роках Павло Альошин обіймає посаду головного архітектора Києва; у 1922-1924 роках працює Київським губернським архітектором, водночас беручи активну участь в організації київських архітектурних та художніх навчальних закладів. Один із засновників і професорів Київського архітектурного та Київського художнього інститутів. У 1920 році Рада з реорганізації Київського політехнічного інституту обрала 39-річного архітектора професором кафедри історії архітектури, а у 1921 році його затвердили у вченому званні професора. Також виконував обов'язки директора Інституту відбудови міст та сіл України, був членом і віце-президентом Академії архітектури УРСР (з 1945). З 1946 року – доктор архітектури. Павло Альошин помер 7 жовтня 1961 року в Києві після інсульту, похований на Лук'янівському цвинтарі. Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» 140 років з дня народження Павла Альошина відзначається на державному рівні. Read more

11 All day: Павло Романчук: 100 років 11.03.2021All day 11 березня виповнюється 100 років з дня народження Павла Романчука ‒ українського вченого, фізика та астронома, винахідника методу прогнозування сонячної активності, педагога, очільника Астрономічної обсерваторії Київського університету. Улюбленою справою ‒ астрономією, Павло Радіонович почав займатися після того, як пройшов Другу світову війну. Будучи начальником розвідки одного з дивізіонів Степової армії та ризикуючи власним життям, героїчно відстояв плацдарм на Дніпрі. За стійкість і мужність, проявлянні в боях за річку Дніпро, Павлу Романчуку було присвоєно найвищу державну нагороду того часу ‒ звання Героя Радянського Союзу (1943). Здобувши вищу освіту (1950) на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, працював викладачем фізики в Золотоніському педагогічному училищі, Кременецькому та Чернігівському педагогічних інститутах. З 1957 навчається в аспірантурі при кафедрі астрономії Київського університету, а після її закінчення працює в Астрономічній обсерваторії університету. З 1972 по 1987 – директор обсерваторії. Галузь наукових інтересів Павла Романчука — сонячна активність та сонячно-земні зв’язки. Керував і брав участь в роботі з розробки методів прогнозування сонячної активності для потреб фундаментальної науки та практичної космонавтики. У місті Ромни Сумської області, де народився діяч, на Алеї Героїв встановлено пам’ятний стенд П. Р. Романчука. Read more

12 All day: Володимир Бірчак: 140 років 12.03.2021All day 140 років від дня народження Володимира Бірчака (1881–1952), українського письменника, філолога, педагога Бірчак (Бирчак) Володимир Іванович народився 12 березня 1881 в с. Любинці (нині – Стрийський район Львівської області р-н Львів. обл.). У 1893–1900 навчався в Академічній гімназії у Львові, 1900–1901 – на правничому, впродовж 1902–1904 – філософському факультетах Львівського університету, а крім того 1901–1902 – на філософському і правничому факультетах Ягеллонського університету (Краків). Після складання вчительських іспитів 1905 здобув право викладати українську мову як основну і класичні мови як допоміжний предмет у гімназіях і реальних школах. У 1906–1909 був членом літературного гуртка «Молода муза». У 1906–1919 – учитель гімназії в Дрогобичі; викладав українську мову в усіх класах – від першого до восьмого. Любив свій предмет і прагнув передати цю любов учням. Часто зі своєї бібліотеки давав учням читати літературу. В.Бірчак був педагогічним керівником бурси для гімназійних учнів, яка діяла тоді на вулиці Св. Івана Хрестителя. Перед Першою світовою війною займався організацією гімназійних курсів, з яких під час і після війни розвинулася українська приватна гімназія ім. Івана Франка. У 1912 В.Бірчак за наукову розвідку під назвою «”Візантійська церковна пісня” та “Слово о полку Ігоревім”» одержав ступінь доктора філософії у Львівському університеті. 1919 – доцент університету в Кам’янці-Подільському. Після поразки визвольних змагань емігрував до Бухареста, згодом до Відня. Від 1920 проживав в Ужгороді. До 1924 працював інспектором відділу шкільного управління в Ужгороді, у 1925–1938 у гімназії в Ужгороді читав українську мову і літературу, німецьку мову та філософію. Також працював вихователем і шкільним бібліотекарем. Голова Крайової пластової старшини Закарпаття. 1939 – керівник «Пласту» Карпатської України. Працював інспектором середніх шкіл у міністерстві освіти Карпатської України в Хусті. В. Бірчак – упорядник шкільних підручників (читанок). Склав читанки для 1–4-х класів закарпатських шкіл. Досліджував історію української літератури Закарпаття («Літературні стремління Підкарпатської Руси», 1922, 2-ге вид. 1937). Написав історичні повісті «Василько Ростиславич» (1923), «Володар Ростиславич» (1930), «Проти закону» (1936). Опублікував кілька збірок оповідань про життя галицького міщанства та інтелігенції початку XX ст. («Матура» (1902), «Під небом півдня» (1907), «1 000 000» (1912), «Золота скрипка» (1937). Неодноразово В. Бірчак писав про закарпатського педагога Олександра Духновича, вважаючи його першим педагогом, який «оцінив значіння школи для народа». Після окупації Закарпаття угорцями очолив Український евакуаційний комітет. Пізніше проживав у Празі (1939–1945), де восени 1945 його заарештували працівники НКДБ. 1946 його засуджено до 20 років ув’язнення. Відбував покарання у Сибтабі та Озертабі. Помер 21 вересня 1952 у таборі м. Тайшет (нині місто в Іркутській області, РФ).1990 реабілітований. Read more

16 All day: Адріан Прахов: 175 років 16.03.2021All day Сьогодні 175 років від дня народження одного із найкращих знавців давньовізантійського та давньоукраїнського мистецтва, педагога Адріана Прахова. Народився він 16 березня 1846 в м. Мстиславль (нині місто Могильовської області, Білорусь). Навчався в Петербурзькому університеті на історико-філологічному факультеті, а також в Петербурзькій академії мистецтв. Вивчав твори стародавнього й нового мистецтва у Франції, Англії та інших країнах. У 1879, після захисту дисертації «Зодчество стародавнього Єгипту», отримав ступінь доктора. А.Прахов викладав мистецтвознавчі дисципліни в Петербурзькому університеті (1873-1887), (1897-1903), Петербурзькій академії мистецтв (1875-1887), Київському університеті (1887-1897). У 1880 А.Прахов переїхав до Києва, займався дослідженням настінного живопису в стародавніх церквах, вивчав пам'ятки Києва: відкрив і скопіював частину давньоруського фрескового і мозаїчного живопису у Софійському соборі та Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі. Адріан Вікторович — автор проекту художнього оформлення Володимирського собору, керівник групи художників, що здійснювала розпис собору (1884–1896), а також керівник реставраційних робіт фрескового стінопису Кирилівської церкви. Відомий завдяки археологічними дослідженнями пам'яток архітектури, займався дослідженнями на Волині, в Чернігові. З 1910 — член Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтв. Адріан Прахов є автором однієї з перших публікацій про мистецьку спадщину Т.Шевченка. Ще в підлітковому віці А. Прахов читав його твори в оригіналі. Згодом надрукував статтю «До малюнків Т.Г. Шевченка» в журналі «Пчела» (1876), зауваживши потребу розширення уявлень про Т.Шевченка — талановитого художника. Помер А.Прахов у Ялті 14 травня 1916. Read more

20 All day: Ісмаїл Ґаспринський: 170 років 20.03.2021All day 170 років від дня народження Ісмаїла Ґаспринського (1851–1914), кримськотатарського просвітителя, письменника, педагога Народився Ісмаїл Гаспринський 20 березня 1851 у кримському селищі Авджікой. Під час Кримської війни родина Гаспринських переїжджає до Бахчисарая. Спочатку вихованням хлопчика займалася мати, потім його віддали до релігійної школи при мечеті – мектебе, де Ісмаїл здобув початкову освіту. Потім навчався в чоловічій гімназії в Сімферополі. В 1863 Гаспринський вступає до Воронезького військового училища, після якого – до 2-ї Московської військової гімназії, але не закінчивши повного курсу, залишає навчання. Ісмаїл був далеким від військової справи – його цікавила літературна творчість, легко давалися гуманітарні науки. І. Гаспринський залишає військову гімназію і повертається до Бахчисарая, вирішивши присвятити своє життя справі народної освіти, адже вже тоді він гостро відчував свою національно-культурну основу, незмінним атрибутом якої був іслам. Гаспринський іде вчителювати в початкову школу. В Сімферопольській державній чоловічій гімназії після проходження спеціального іспиту юнак 1870 був удостоєний звання вчителя російської мови міських початкових навчальних закладів. Задля розширення світогляду в 1871 вирушає до Парижа, кілька місяців у 1874–1875 І. Гаспринський проводить у Єгипті, де живе переважно в Каїрі. Досвід, отриманий під час французької та єгипетської мандрівок, багато в чому визначив його ціннісні пріоритети й подальший життєвий шлях. Отриманий досвід І. Гаспринський почав реалізовувати насамперед при розробці та запровадженні нової системи шкільної освіти спочатку для мусульман Криму, а потім і інших регіонів Російської імперії. У 1876–1884 був міським головою Бахчисарая й провів кілька масштабних реформ. Провадячи активну новаторську педагогічну роботу, І. Гаспринський розпочав реорганізацію мусульманської системи шкільної освіти. Творець звукового методу мріяв про формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за своїх батьків. Розуміючи, що основи світогляду закладаються в дитинстві, він пише і за власною редакцією видає кримськотатарською мовою численні підручники і книги, розраховані на молодих читачів. Ці видання користувалися попитом. Зокрема, його навчальний посібник «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей») був неодноразово перевиданий і став найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі. І.Гаспринський зробив значний внесок в теорію і практику педагогіки заснуванням новометодної школи, створенням перших національних підручників, навчальних посібників, впровадженням в шкільне життя звукового методу навчання, початком організації жіночої освіти в Криму, розробкою основ з вивчення рідної мови і літератури. Помер Ісмаїл Гаспринський 11 вересня 1914 у Бахчисараї і був похований біля центра духовної освіти мусульман Криму – Зінджерлі-медресе. В Бахчисараї відкрито його будинок-музей, у Сімферополі з 1990 р. працює бібліотека ім. І. Гаспринського. Read more

31 All day: Рене Декарт: 425 років 31.03.2021All day 425 років від дня народження Рене Декарта (Renе Descartes; 1596–1650), французького філософа Звертаючись до життєвих колізій і творчої лабораторії Рене Декарта, не перестаєш дивуватися: як він міг легко переходити від математики до механіки, від механіки – до медицини, від медицини – до астрономії та оптики. З його іменем пов'язане творення аналітичної геометрії, введення перемінних величин у математику, встановлення зв'язку геометричної фігури з числом, формулювання закону дії і протидії, обґрунтування методу раціоналістичної дедукції. Народився Рене Декарт 31 березня 1596 в місті Лае (зараз – Декарт). Його мати померла через декілька днів після народження сина. Його віддали на виховання єзуїтам в коледж Ла-Флеш (Анжу). Схоластична спрямованість єзуїтських коледжів не особливо налаштовували до навчання, а тому учитися Рене не любив. В 17 років його цікавили лише фехтування і верхова їзда. Після переїзду в Париж – гульбища, карти, і важко було навіть подумати, що з нього вийде одна з найвидатніших особистостей в історії людства. Таємно від родичів і друзів Рене знімає тихий будиночок в Сен-Жерменському передмісті Парижа, зачиняється в ньому і два роки вивчає математику. Саме в цей час формується і особливість його творчої лабораторії. Услід за іншими мислителями того часу Декарт різко виступає проти схоластики, її засилля у філософії. На противагу схоластиці він вводить принцип методологічного сумніву (cogito ergo sum), наголошуючи на праві людини самостійно досягати істини власним розумом. Далі Декарт мандрує Європою: Австрія, Богемія, Німеччина, Угорщина, Швейцарія, Італія. Після тривалих подорожей Рене повертається до Парижа, але потім вирушає до Голландії, де живе двадцять років. Саме тут він створює свої знамениті праці «Міркування про метод», «Метафізичні роздуми про першу філософію», «Начала філософії», – книги, які на довгі роки визначать шлях розвитку науки і філософії. Декарт вніс в педагогіку дух раціоналізму. Його педагогічним ідеалом був розвиток ясного доказового мислення. Навчанню, заснованому на рутинному заучуванні, філософ протиставляв свободу думки і раціональне прагнення до знань. Наприкінці 1649 шведська королева Христина запрошує Декарта читати їй лекції з філософії, сподіваючись з його допомогою створити Шведську академію наук. Декарт запрошення прийняв, однак перебування в Стокгольмі тривало лише декілька місяців. Тут він захворів на запалення легенів. Хвороба проходила надто важко, з постійною втратою свідомості. Отямившись, він тихо промовив: «Пора в дорогу, душа моя». Це були останні слова Декарта. Помер Рене Декарт 11 лютого 1650, не доживши одного місяця до 54-х років. Read more