31 31.12.2018 1 01.01.2019
All day: Джером Девід Селінджер – 100 років
All day: Джером Девід Селінджер – 100 років
Close
Джером Селінджер народився 1 січня 1919 в єврейській сім’ї. Його дитинство та юність минули на Манхеттені в Нью-Йорку. Майбутній інтелектуал часто зазнавав невдач під час навчання: його вигнали з кількох приватних шкіл через те, що він не хотів вчитися. Пізніше він покинув також університет і так і не здобув вищої освіти.
Він завжди знав, що буде письменником, і до того ж хорошим письменником. Його оповідання публікувалися в журналах і знаходили свого читача, але слава до Селінджера так і не приходила. Але все змінила війна. Саме на фронті, в польових умовах, письменник почав писати свою повість «Ловець у житі». Саме цей твір став квінтесенцією всього, що він хотів сказати світові.
Селінджер був настільки вражений жорстокістю війни та пригнічений смертю товаришів, що в повісті головний герой Голден Колфілд говорить: «Якщо коли-небудь буде ще війна, то нехай мене краще зразу виведуть і поставлять до стінки. Я не опинатимусь».
У 1948 оповідання Селінджера під назвою «Чудовий день для рибки-бананки» опублікували в престижному журналі «Нью-Йоркер». Це, безперечно, був успіх. Про це оповідання говорили, мабуть, усі.
В 1951 повість «Ловець у житі» побачила світ і одразу розійшлася мільйонними тиражами. «Як письменник, якому 32 роки, зміг так точно передати думки підлітків, знати, що вони відчувають?» – думали критики. А журналісти тим часом мучили Селінджера запитаннями про «творчі плани» і «продовження повісті».
Слава, на яку так чекав Селінджер, виявилася не дуже приємною. Мабуть, йому справді остогидло, що від нього всі чекають ще чогось, кращого. І тоді письменник видає книгу «Дев’ять оповідань», в яку увійшли опубліковані раніше в журналах твори та декілька нових. А потім дременув з Нью-Йорка в штат Нью-Гемпшир і оселився в ліску, в будинку в Корніші. «Він був самітником, ідеальний сусід для мене» – говорив чоловік, який жив неподалік Селінджера.
Робота для нього була понад усе. Письменник мав навіть своєрідну уніформу, старий комбінезон, який він надівав, коли йшов писати. І ще – дуже стару друкарську машинку, стук клавіш якої був сигналом, що його в жодному разі не можна турбувати. Готові фрагменти Селінджер ховав у сейфі, позначаючи різними кольорами, які з них готові до друку, а над якими потрібно ще попрацювати.
З 1965 Селінджер взагалі перестав публікуватися. І продовжував писати. Але тепер, як він говорив, для самого себе. Бо його цікавив процес. А публікації – відволікали. Своє останнє інтерв’ю Селінджер дав у 1980.
Попри все, інтерес до «Ловця у житі» не згасав, а Голден Колфілд продовжує бути кумиром для молоді.
Селінджер помер 27 січня 2010 на 92-му році життя, з яких протягом останніх 45 років не публікував нічого з написаного.
Якщо ви хочете дізнатися детальніше про життя та творчість Джерома Девіда Селінджера, подивіться фільм «Селінджер» (2013) або читайте: Шейн Салерно, Девід Шилдс «Селінджер»; Маргарет Селінджер «Ловець снів».
2 02.01.2019
All day: Єржківський Микола Миколайович - 125 років
All day: Єржківський Микола Миколайович - 125 років
Close
Єржківський Микола Миколайович народився 1 січня 1894 у родині священика на Полтавщині. Середню освіту здобув у Прилуках, а вищу — на фізико-математичному факультеті Київського університету (1917).
Педагогічну діяльність розпочав у 1917 у середніх школах Полтавщини. Викладав математику у Баришевській, Березанській гімназіях, далі у Березанській 7-річні трудовій школі (1920) та на Березанських 3-річних Вищих педагогічних курсах (завідувач курсів у 1920—1923), далі працював київським окружним інспектором та секретарем профосвіти (1923—1929). У 1926—1927 працював у київських профшколах №2 та №4. З 1929 — завідувач педагогічною частиною та викладач математики у 2-й кооперативній профшколі Києва. У 1930—1931 — викладач математики Київського книгарського технікуму, завідувач навчальною частиною Київських курсів підготовки викладачів для шкіл ФЗУ та лектор вищої математики цих курсів. З 1931 — заступник директора та завідувач навчальної частини Київського 1-го комбінату кооперативної освіти. У 1931—1932 — завідувач навчальної частини та лектор математики Київських вищих педагогічних курсів, штатний асистент кафедри математики Київського інституту профкооперації. У 1932—1935 — асистент математики Київського вечірнього освітянського університету, Київського українського педагогічного інституту, доцент Київського польського педагогічного інституту, Київського хіміко-технологічного інститут харчової промисловості.
У 1931—1934 у Київському інституті профкооперації працював разом з Михайлом Кравчуком. Збереглася «Характеристика роботи М. М. Єржківського», власноруч написана та підписана М. Кравчуком, де зазначено: «Його викладання відзначалось ясністю, систематичністю, високими вимогами, об’єктивністю оцінки знань. Він вів значну роботу в кафедрі математики по виробленню програм, робітних планів, виступав з методичними доповідями, рецензіями підручників і т.ін.»
Під час Другої світової війни емігрував. У таборах для переміщених осіб в Німеччині і уже в США займався журналістсько-публіцистичною діяльністю під псевдонімом Микола Очерет. Друкувався у річниках альманаху «Відродження», (Аргентина) щоденнику «Свобода», тижневиках «Новий Шлях» (США, Вінніпег), «Народня Воля» (США, Скрентон), «Хлібороб» (Бразилія), «Українські вісті» (Німеччина, Ульм), «Наш Клич» (Аргентина), «Прометей» (США, Нью-Йорк) та ін.
Уже перебуваючи в еміграції, М. Єржківський написав невеличкий допис-спогад про Миколу Зерова «Чи хто згадає?», де, зокрема, висвітлює власні погляди на роль і значення вчителя: «Адже ми вчителі, і, коли нас не згадають наші учні, то винні в цьому будемо ми самі. Хто в цьому пункті вагається, той поганий учитель...»
Помер Микола Єржківський у 11 квітня 1967 в м. Сиракузи у штаті Нью-Йорк, США
Варто відзначити, що вищенаведена інформація вводиться в науковий обіг вперше завдяки невтомному популяризатору української математичної науки, професору Ніні Вірченко, яке передала у фонди Педагогічного музею України документи М. Єржківського, за якими і вдалося частково відтворити його життєпис і педагогічну діяльність як викладача математики.
3 03.01.2019
All day: Смолінський Сергій Михайлович - 135 років
All day: Смолінський Сергій Михайлович - 135 років
Close
Смолінський Сергій Михайлович народився 1884 на Черкащині (можливо, село Звенигородка чи Вороновиця). Закінчив учительську семінарію, учителював у сільській школі. Згодом склав екстерном іспити в університет і здобув вищу освіту.
Працював народним учителем у Дніпропетровську, деканом Херсонського інституту народної освіти. З 1926 — професор Бердянського педагогічного технікуму. Викладав дидактику та школознавство, педологію. У 1927—1928 підготував до друку книги «Педагогіка колективу та колективний дитячий рух» і «Природничі та виробничі сили Бердянщини як дидактичний та формально-навчальний матеріал». Завідував кафедрою педології, психології та педагогіки.
У 1930-х роках очолював кафедру педагогіки Житомирського інституту соціального виховання імені Івана Франка. У 1939 одержав призначення у Львівський педагогічний інститут на посаду заступника директора. У 1941—1942 був в евакуації в Дагестані, працював у районному відділі освіти Касумкента і в педінституті Махачкали.
На початку 1943 С. Смолінський отримав призначення в Полтавський педагогічний інститут, де працював до 1944. Потім працював директором Львівського педагогічного інституту. На території педінституту посадив сад.
З 1948 Сергій Михайлович завідував кафедрою педагогіки у Львівському державному університеті імені Івана Франка.
Помер 27 жовтня 1950 після операції. Похований на Личаківському кладовищі у Львові, недалеко від могили Івана Франка.
4 04.01.2019
All day: Луї Брайль - 210 років
All day: Луї Брайль - 210 років
Close
Луї Брайль (фр. Louis Braille), французький тифлопедагог, винахідник рельєфно-крапкового шрифту для незрячих.
Народився 4 січня 1809. Незважаючи на втрату зору у 3 роки, Луї Брайль на своєму прикладі довів, що незряча людина може отримати ґрунтовну освіту. Навчаючись у Паризькому національному інституті сліпих, Луї познайомився з відставним французьким капітаном-артилеристом Шарлем Барб’є та «нічним письмом», яке розробили для користування на полі бою. «Нічне письмо» - це дотиковий метод, в якому застосовувались опуклі крапки. Кілька років було потрібно Брайлю для удосконалення дотикового методу і він зрештою винайшов удосконалений і простий шрифт із комбінації лише шести крапок.
Сучасний шрифт Брайля зазнав незначних змін і дійшов до нас майже таким, яким його створив автор. Цим шрифтом записують абсолютно все, починаючи від абетки і закінчуючи нотними музичними текстами.
Педагогічний музей України активно і систематично працює з незрячими відвідувачами, створюючи тифлоадаптації своїх виставок, а також підписи, фрагменти текстів шрифтом Брайля з рідкісних навчальних та періодичних видань!
5 05.01.2019 6 06.01.2019 7 07.01.2019
All day: Михайло Рудницький - 130 років
All day: Михайло Рудницький - 130 років
Close
Народився 7 січня 1889 р. у м. Підгайці (нині місто Тернопільської області) в родині нотаріуса. Закінчив філософський факультет Львівського університету, а 1914 р. захистив дисертаційну роботу «Іван Франко як письменник і критик», здобувши ступінь доктора філософії. Михайло Рудницький вважається одним з найавторитетніших дослідників творчості І. Франка.
Певний час викладав історію філософії у Київському університеті. Згодом вивчав зарубіжні літератури у Лондоні, Парижі. У 1922-1925 рр. був професором Українського таємного університету у Львові. До 1939 р. активно працював у журналістиці, наприклад в газеті «Діло», журналі «Назустріч» і до останніх днів своїх був професором Львівського університету. Цікавився вчений питаннями лінгвістики, був відповідальним редактором щорічного наукового збірника Львівського університету «Питання мови та літератури зарубіжних країн».
Помер 1 лютого 1975 р. у Львові.
В фондах Педагогічного музею України зберігаються праці М. Рудницького, зокрема статті, що надруковані в наукових збірниках «Іван Франко. Статті і матеріали» від видавництва Львівського Університету — «Світове значення творчості Івана Франка» (1958), «Франко на сторожі Шевченкового слова» (1962), «Одна з соціальних проблем у творчості Івана Франка і Бернарда Шоу»(1963).
8 08.01.2019
All day: Степан Васильченко - 140 років
All day: Степан Васильченко - 140 років
Close
Сьогодні – 8 січня – виповнюється 140 років від дня народження Степана Васильченка
Степан Васильович Васильченко народився 8 січня 1879 у м. Ічня на Чернігівщині у родині шевця. Навчався в Ічнянській початковій школі, згодом у Коростишівській учительській семінарії. Вчителював на Київщині та Полтавщині.
У 1904 вступає до Глухівського учительського інституту. Тут Васильченко організував страйк, закликаючи до демократизації навчання у вищій школі, виступаючи з петиціями. Це був його далеко не останній протест і у 1905 він змушений покинути інститут та виїхати на Донбас, учителювати у с. Щербинівка. У 1906 його арештовують і ув’язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами він і просидів півтора року. А у 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з тюрми з категоричною забороною учителювати. Після ув’язнення повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. У 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921—1928 — вчителем школи імені Івана Франка. Помер 11 серпня 1932 від хвороби серця. Похований на Байковому кладовищі
Одна з головних тем творчості Степана Васильченка — життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. Бажання писати у Васильченка з’явилося дуже рано, і тому ще у перші роки вчителювання (1898—1904) він веде щоденник «Записки вчителя» куди, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди» і які стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань. У 1903 вперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете».
У 1910—1912 пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку» та ін.). Проблема виховання дітей, глибоке розуміння психології дитини привели письменника до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів.
У фондах Педагогічного музею України зберігаються близько 10-ти праць із дослідженнями та аналізом творчості та життя С.Васильченка, 4 збірки творів письменника та 4 окремо видані оповідання для дітей.
День народження Степана Васильченка у 2019 р. відзначається на державному рівні (Постанова Верховної Ради України №9234 про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2019 р.).
9 09.01.2019
All day: Степан Смаль-Стоцький - 160 років
All day: Степан Смаль-Стоцький - 160 років
Close
Сьогодні, 9 січня, виповнюється 160 років від дня народження Степана Йосиповича Смаль-Стоцького - видатного вченого в галузі мовознавства та літературознавства, педагога, історика, громадського та політичного діяча, одного з фундаторів Української академії наук, дійсного члена Наукового товариства імені Т. Шевченка, Слов’янського інституту в Празі, професора Чернівецького та Українського вільного університетів.
Народився Степан Смаль-Стоцький 9 січня 1859 року в селі Немилові на Галичині.Навчався в Ставропігійській академії, згодом у Чернівецькому та Віденському університетах. У Віденському університеті Степан Смаль-Стоцький захистив ступінь доктора слов’янської філології.
В історію української мовознавчої науки та шкільництва професор Смаль-Стоцький увійшов як борець за впровадження фонетичного правопису та розбудовник українського шкільництва на західній Україні. Починаючи з 1885 р. вчений разом зі своїм однодумцем Т.Гартнерому своїх мовознавчих розвідках доводитьперевагифонетичного правопису для навчання дітей грамоти та безперспективність використання етимологічного правопису. 1893 р. у Чернівцях С. Смаль-Стоцький та Т. Гарнер видають "Руську граматику" - першу українську граматику, в якій застосовано фонетичний правопис. Граматика докладно висвітлювала особливості звукової системи української мови, брала до уваги історичні зміни. "Руська граматика" витримала чотири видання (останнє – 1928 р.), дістала позитивні оцінки О. Огоновського, О. Партицького – тодішніх метрів мовознавчої науки на Західній Україні, а згодом за офіційним розпорядженням міністерства освіти стала шкільним підручником української мови на Галичині й Буковині.Важливе значення для українського мовознавства мали також праці Смаль-Стоцького про походження української мови. Разом з Ґартнером він доводив, що українська мова постала безпосередньо з праслов’янської, а ідея прасхіднослов’янської мови позбавлена ґрунту.
Чільне місце місце в житті Степана Йосиповича займала також і викладацька робота. З 1885 по 1918 рр. Смаль-Стоцький очолює кафедру та читає лекції в Чернівецькому університеті. З 1921 р. – професор Українського вільного університету в Празі. Паралельно з викладацькою роботою професор редагує низку тогочасних часописів, що виходять на Західній Україні, бере активну участь у створенні та діяльності товариств «Народний Дім», «Буковинський Боян», «Руська Школа», «Руська Бесіди». Був дійсним членом Слов'янського інституту в Празі.В 1917 році Смаль-Стоцький - голова Бойової Управи Січових Стрільців, 1919 - посол ЗУНР у Празі. Спільно з М. Васильком та іншими визначними громадськими і політичними діячами Буковини Смаль-Стоцький добивався цілковитої рівноправності українців в адміністрації й політичному житті Буковини.
Ім’я всесвітньо відомого вченого, який все своє життя присвятив боротьбі за долю України, її історію, мову, науку, було незаслужено викреслене з історії вітчизняної освіти в радянську добу, а сам Степан Йосипович дивом лишився живим в роки репресій. Російська розвідка писала про нього в листі під назвою «Петлюровский посол Смаль-Стоцкий о Советской Украине», що він «мислить про майбутнє України як про самостійну державу, яка можлива лише тоді, коли замість УРСР буде Українська Народна Республіка».
У фондах Педагогічного музею України зберігаються два перевидання граматики С.Смаль-Стоцького:
Смаль-Стоцький С. і Ґартнер Ф. Граматика руської мови Відень, 1914.
Смаль-Стоцький С. і Ґартнер Ф. Руска грамматика, Львів, 1907.
10 10.01.2019 11 11.01.2019
All day: Ян Ліґтгарт- 160 років
All day: Ян Ліґтгарт- 160 років
Close
Ян Ліґтгарт (JanLigthart; 11.01.1859–16.02.1916), голландський педагог, філософ, директор початкової школи в Шільдерсвійку (Schilderswijk, 1885–1914), автор книг та статей з педагогіки та організації освіти в школі.
Народився в м.Амстердамі в родині тесляра та власника невеличкого магазину. Після закінчення Реформаторського християнського коледжу та роботи в школі став директором початкової школи в Гаазі (1885). Саме там разом з колегами розробив новий навчальний план. У своїй школі педагог хотів бачити дружню атмосферу, довіру між вчителем та учнем, головним завданням бачив збереження особистості дитини. В 1886 одружився з Марі Каше, з якою мав трьох дітей. Окрім дітей шкільного віку, він багато років навчав дорослих у вечірньому навчальному закладі, поки за станом здоров’я йому не довелось відмовитись від цієї роботи.
Основною ідеєю педагога було «мистецтво любові до дитини». Ян Ліґтгарт наголошував, що учитель має значний вплив на успіх дитини, її розвиток та світобачення. Ідея, що кожна людина є особистістю, ніколи не покидала його, тому, на думку педагога, індивідуальний підхід до дитини є ключовим у вихованні. Ян Ліґтгарт був переконаний, що вчитель має бути солідарним з учнем, рівним у правах та обов’язках, показувати, що він нічим не відрізняється від учня, а є лише трохи більш зрілим.Саме так, на думку педагога, виникає довіра і повага між вчителем та учнями, або, як називав це Ліґтгарт,«дотик серця до серця».
В 1910 разом з дружиною здійснив двомісячну поїздку до Швеції, де ознайомлював колег зі своїм педагогічним досвідом. В 1914 виступав з лекціями в Данії та Норвегії.
Помер Ян Ліґтгарт 16 лютого 1916 на лікуванні у санаторії. Текст на його надгробку говорить: «Виховання є справою любові, терпіння та мудрості, а останні два ростуть там, де царює перше».
12 12.01.2019
All day: Василь Еллан-Блакитний - 125 років
All day: Василь Еллан-Блакитний - 125 років
Close
Сьогодні - 12 січня - виповнюється 125 років від дня народження Василя Еллана-Блакитного (1894—1925), українського письменника, публіциста, державного і громадського діяча
Василь Михайлович Елланський, за визнанням Миколи Зерова, був «сильною, впливовою постаттю» на літературному полі. Народився він 12 січня 1894 у с. Козел на Чернігівщині. У 1903, після смерті батька, мати письменника разом з дітьми переїжджає у Чернігів. Скрутне матеріальне становище у сім’ї змушує Василя Елланського навчатися у Чернігівській духовній семінарії, яку він щиро не любив. Проте саме тут він потоваришує з Павлом Тичиною, разом з ним та іншими семінаристами почне відвідувати знамениті «суботи» у вітальні Михайла Коцюбинського та захоплюватися художником та людиною Михайлом Жуком, який викладав у тій же семінарії.
По закінченні четвертого класу семінарії (1914) вступає на економічне відділення Київського комерційного інституту, який не закінчив, оскільки повністю подався у вир революції. У 1920-х ім’я В.Еллана-Блакитного уже більше асоціюється з державною, громадською роботою та публіцистикою. Живучи в Харкові, свої службові пости й досить високе становище в державних органах Василь Елланський використовує переважно для збирання сил української літератури та культури загалом. Він - перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті ВУЦВК» та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво», заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Заснував та очолив одне з перших літературних об'єднань після 1920-х років в Україні — спілку пролетарських письменників «Гарт», до якої входили вже відомі на той час письменники — П. Тичина, М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен, І. Кулик, В. Поліщук та ін.
Крім поетичного та організаторського, Елланський мав ще один талант – уміння дружити. Так, наприклад, у скрутні часи, він витягує П.Тичину до Харкова та влаштувує його працювати у журнал «Червоний шлях». Серед спогадів Тичини також є слова: «аби не Блакитний – Довженка б не було…», оскільки саме за сприяння Блакитного Довженко влаштувався до редакції газети «Вісті ВУЦВК», де розміщував свої карикатури, шаржі, плакати, портрети та згодом подружився з Остапом Вишнею, Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, також витяг він з підвалів ЧК та залучив до роботи у «Вістях» Остапа Вишню, допоміг багатьом талантам у їхньому творчому й громадському становленні.
Тяжка недуга серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 Василь Михайлович помер у Харкові. Згодом друзі та ті, ким опікувався письменник, були розстріляні, «зламані духовно», заслані до Сибіру, а самого поета було проголошено «буржуазним націоналістом», «бандитом» і посмертно винесено вищу міру покарання. У 1934 було демонтовано пам'ятник, який поставили йому друзі у Харкові, твори письменника були офіційно заборонені. Був реабілітований аж у 1956.
У 12-му номері журналу «Радянська освіта» від 1925 року народний комісар освіти Олександр Шумський почав некролог такими словами:
«Василь у труні... Спинилося серце друга... Немає старого товариша... Нема.
Бувають утрати, що тяжким каменем налягають на серце, на мозок і душать до болю, до фізичного болю, коли обривається думка, німіють уста і хочеться мовчати.
Такою є втрата Василя»
13 13.01.2019 14 14.01.2019
All day: Йосиф Антонов Ковачев - 130 років
All day: Йосиф Антонов Ковачев - 130 років
Close
Йосиф Антонов Ковачев народився 14 січня 1839 р. в болгарському місті Штип (нині Македонія). Закінчив в 1868 р. Київську духовну академію. Згодом повернувся на болгарські землі і у м. Штипі створив першу болгарську чоловічу педагогічну школу. 1872 р. він був призначений шкільним інспектором у м. Кюстенділі. З 1888 р. — викладач педагогіки у вищій школі в Софії (нині Софійський університет).
У 1873 р. Йосиф Ковачев опублікував свою книгу "Шкільна освіта або методичний посібник для вчителів та керівників народних шкіл", що є першим в Болгарії підручником з педагогіки. У наступному році - "Літературу за методом візуальних та голосних", а в 1875 році - "Болгарську літературу за методом звучання для народних шкіл". Він також є автором "Посібника з початкової підготовки в галузі читання та написання звуком" (1879).
Педагог був прихильником активних природодоцільних методів навчання та намагався запроваджувати звуковий метод навчання читати в початковій школі. Запропонував єдиний план організації 7-річної "народної школи", розгорнуту програму фізичного виховання в школах.
Помер 31 жовтня 1898 р. в Софії.
15 15.01.2019
All day: Панас Федорович Луньов - 100 років
All day: Панас Федорович Луньов - 100 років
Close
Народився Панас Федорович Луньов 15 січня 1919 в с. Щегольок Суджанського повіту (нині Біловський район) Курської губернії. Підлітком переїхав з батьками на Донбас, де у 1935 у Сталіно (нині Донецьк) отримав середню освіту. З 1937 по 1940 навчався на історичному факультеті Київського університету. У жовтні 1941 був захоплений у полон і перебував у німецьких таборах до серпня 1945.
З вересня 1945 аж до 1995 працював на посаді вчителя історії Пархомівської середньої школи. Педагогічну діяльність поєднував із дослідженням місцевої історії та пам'яток місцевої культури, особливо опікувався проблемами збереження пам'яток минулого Харківщини. У 1940-х організував у школі гурток «Юний історик», який з початку 1950-х перетворився на мистецький клуб «Райдуга». Організація позакласної роботи з учнями привела П. Луньова до ідеї створення у 1955 Пархомівського історико-художнього музею, який став найголовнішою справою його життя.
Протягом 46 років П. Луньов керував музеєм (понад 30 років – на громадських засадах), поповнював колекцію, виборював для неї приміщення, відпрацьовував і запроваджував нові методи естетичного виховання дітей. Завдяки багаторічній наполегливій роботі П. Луньову вдалося сформувати різноманітну художню колекцію: зразки творів іконопису, цінне зібрання живопису та графіки XVII — XX ст. (твори Т. Шевченка, І. Шишкіна, І. Левітана, М. Реріха, О. Головіна, В. Маяковського, К. Малевича, В. Кандінського, ван Дейка, Піранезі, П. Пікассо та ін.).
Помер 7 лютого 2004 в селі Пархомівка Краснокутського району Харківської області.
16 16.01.2019 17 17.01.2019
All day: Роберт Мейнард Хатчинс - 120 років
All day: Роберт Мейнард Хатчинс - 120 років
Close
Роберт Мейнард Хатчинс (англ.Robert MaynardHutchins; 1899–1977), американський філософ освіти, декан Єльської школи права (1927-1929), президент Чиказького університету (1929-1945), а згодом і його канцлер (1945-1951).
Роберт Хатчинс народився в Брукліні 17.01.1899, навчався в Академії Оберліна і згодом Оберлін-Коледжі (1915-1917). В 1917 разом з братом служив в армії. Повернувшись з війни в 1919, вступив до Єльського університету. З 1921 – викладач в середній школі в Лейк-Плесіді, Нью-Йорк; згодом працював секретарем Єльської корпорації, де відповідав за відносини випускників та збір коштів. Далі став чинним деканом Єльської школи права. Хатчинс відіграв ключову роль у переконанні Фонду Рокфеллера в заснуванні Інституту людських відносин в Єлі.
У 1929 переїздить до Чикаго і стає президентом Чиказького університету у віці 30 років (вінставнаймолодшим президентом університету в США). Хатчинс був відомий як захисник академічної свободи. Коли університет звинувачувався у сприянні комунізму (в 1935 і в 1949), Хатчинс захистив право університету викладати, стверджуючи, що кращий спосіб перемогти комунізм – за допомогою відкритих дебатів і дослідження, а не придушення.
З 1950 Хатчинс став главою Ford Foundation, де заснував Фонд сприяння розвитку освіти та Фонд для навчання дорослих. Після виходу з Ford Foundation заснував Центр дослідження демократичних інститутів (1959); тривалий час працював на посаді голови Ради редакторів «Енциклопедії Британіки» (1943-1974).
Помер 17 травня 1977 року.
18 18.01.2019
All day: Лещук Осип Микитович - 125 років
All day: Лещук Осип Микитович - 125 років
Close
Лещук Осип Микитович народився 18 січня 1894 у селі Стаї (сьогодні Стаївка) Сокальського району Львівської області. Навчався у Белзі, закінчив українську Перемишльську гімназію, навчався у Віденському, а після війни у Львівському університеті, закінчив Перемишльську духовну семінарію. До цього був старшиною Української Галицької Армії, членом українського правління в Угнові. Був також Осип Лещук катихетом і професором Державної гімназії в Раві-Руській, парохом у селах Річки та Стаї, головою філії «Просвіти» в Раві-Руській. У 1921— 1945 працював священиком у школах. Володів старогрецькою, староєврейською, латинською, польською, німецькою, чеською, французькою мовами.
Як письменник залишив низку художніх творів (повістей і оповідань) та релігійних праць, деякі з яких уперше з'явилися українською мовою («Етика», «Апольогетика», «Догматика»). Сюжетами його творів були події Першої світової війни, а також селянська доля післявоєнного періоду.
У своїй педагогічній практиці дотримувався засад взаємозв’язку морально-етичного виховання з навчальним процесом, єдності школи і сім’ї, впливу громадськості на формування особистості. І сьогодні актуальною є педагогічна система, розроблена О. Лещуком і практично ним підтверджена у школі. Основними принципами цієї системи є загальнодоступність освіти; поєднання в єдине ціле чотирьох аспектів життєвої і діяльної позиції людини: аналітичне сприймання дійсності, почуттєве осмислення дійсності, намагання до узагальнення досягнень, синтез дії і поведінки через морально-етичну позицію.
Йому належить універсальна система різних видів позакласної роботи та організація виховної роботи на різних рівнях і етапах навчання. Моральне виховання О. Лещук-педагог ставив вирішальним чинником поряд з успіхами в навчанні. В основу успіху ставив працьовитість і наполегливість, знання людської душі. У вихованні виділяв важливу роль таким рисам, як мужність, стійкість та іншим вольовим якостям. Розробив «10 засад для педагога», які й нині є актуальними. Наприклад, друга засада звучить так: «будь не лише вчителем, але і батьком та приятелем своїх учнів і терпеливим будь з ними! Не вони є тут для тебе, але ти для них. Передусім май це на увазі серед невдач і розчарувань».
Все своє життя він займався опікунською діяльністю: дбав про бідних, сиріт, калік, безробітних. Спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким, Осипом Маковеєм, Богданом Лепким.
Закінчилося земне життя Осипа Лещука трагічно: його закатовано енкаведистами у сталінських таборах під Полтавою у 1949 за віру та національні погляди. В 1992 у приміщенні школи с. Стаївки (батьківщина Осипа Лещука) було відкрито кімнату-музей видатного земляка.
19 19.01.2019 20 20.01.2019
All day: Франсуа Рабле- 525 років
All day: Франсуа Рабле- 525 років
Close
У 2019 році виповнюється 525 років від дня народження Франсуа Рабле (1494—1553), французького письменника-гуманіста, представника педагогічної думки епохи Відродження, лікаря, автора безсмертного роману «Гаргантюа і Пантагрюель».
Франсуа Рабле народився у 1494 у Шиноні (містечко у Франції). Рабле втратив матір дуже рано і за волею батька став учнем у францисканському монастирі Сельї, потім у монастирі Де Ля Бометт, пізніше потрапив, також як учень, у кордельєрське абатство у Фонтене-ле-Конт. Тут він вивчив давньогрецьку та латинську мови, природничі науки, право.
Згодом Рабле пішов у ченці і мав змогу займатися «гуманістичними» науками, що вважалося в ті часи престижним заняттям. Чернече життя, що ним Рабле жив понад 25 років, викликало в ньому різкий спротив, але й дало надзвичайно цінний матеріал для його майбутніх сатиричних образів. Незадоволення ченців, викликане частими знущаннями з них Рабле, набуло форми переслідування, Рабле тікає із монастиря, живе як простий священик, починає товаришувати з Еразмом Ротердамським.
У 1530, зберігаючи звання священика, він вступив на медичний факультет університету Монпельє. Тут він читав публічні лекції з медицини, друкував деякі наукові твори та модні тоді «альманахи», нарешті, практикував як лікар, попри те, що ступінь доктора медицини він офіційно отримав значно пізніше. Цю свою діяльність продовжував він і в Ліоні, де у 1532 або 1533 з'явилися в першій редакції дві перші книги його знаменитого роману «Гаргантюа і Пантагрюель». Французький історик XIX століття Жуль Мішле писав: «450 років тому, ледь у ліонських книжкових лавках з'явилася перша книга Рабле, людство зрозуміло, що народився письменник величніший, ніж Аристофан».
У 1547 Рабле призначили вікарієм Медона і Сен-Крістоф-дю-Жамба, але письменник від посади відмовився. Помер він у 1553 в Парижі.
У 1940 Михайло Бахтін написав роботу «Творчість Франсуа Рабле й народна культура середньовіччя й Ренесансу», у якій провів детальний аналіз роману, схарактеризувавши його як шедевр, що вінчає народну, сміхову й карнавальну культуру Середньовіччя.
В романі «Гаргантюа і Пантагрюель» Рабле засудив середньовічну школу за її формальний і чисто словесний характер, за схоластичні методи навчання. В основу своєї педагогічної теорії він поклав власне переконання в тому, що людина від природи, незалежно від походження, схильна до добра, тому гуманістичні цінності можуть відображатися в освіті і передаватися від покоління до покоління. Свої ідеали нового виховання і навчання Ф. Рабле висловив, описуючи виховання героя роману: весь день розподілений на систему занять, що чергуються з іграми та фізичними вправами. Провідне місце в програмі навчання відводиться давнім і новим мовам, що відкриває шлях до розуміння творів античних авторів, наукового аналізу біблійних текстів. Тому в романі Гаргантюа вивчає грецьку, латинську, арабську, єврейську мови, «незнання яких непростимо для всякого, хто хоче бути освіченою людиною». Ф. Рабле був прихильником наочних методів навчання, тому основний шлях оволодіння знаннями - це безпосередні спостереження учня за навколишнім світом; також він висунув вимогу чергування навчання і відпочинку, фізичних і розумових занять. Пізніше педагогічні ідеї Ф. Рабле були розвинені в теоріях М. Монтеня, Я.А. Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці та ін.
Повністю роман Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» українською мовою переклав Анатоль Перепадя у 2004.
21 21.01.2019 22 22.01.2019 23 23.01.2019 24 24.01.2019
All day: Станіслав Людкевич - 140 років
All day: Станіслав Людкевич - 140 років
Close
Народився в м. Ярославі (нині Польща) у родині вчителя. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету (1898 – 1901), згодом у музично-історичному інституті при Віденському університеті. З 1901 року Станіслав Пилипович викладав українську мову та літературу в гімназіях Львова і Перемишля, редагував журнал «Артистичний вісник» (1905 - 1907). Брав активну участь в організації Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові, з 1908 року – його директор, а з 1919 року – викладач теоретичних дисциплін та інспектор філій.
Він був головою музикологічної комісії НТШ, професором, завідувачем кафедри теорії та композиції Львівської консерваторії, а також — старшим науковим співробітником Львівської філії Інституту фольклору АН УРСР.
Автор підручників «Загальні основи музики: теорія музики» (Коломия, 1921); «Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу» (Л., 1930), а також педагогічних статей у періодичних виданнях.
Помер у Львові у 1979р.
25 25.01.2019 26 26.01.2019 27 27.01.2019
All day: Павло Чубинський - 180 років
All day: Павло Чубинський - 180 років
Close
Сьогодні, 27 січня, згадуємо видатного вченого, етнографа, історика, громадського діяча, автора слів Державного Гімну України - Павла Чубинського.
Це вчений, який вирізнявся з-поміж своїх сучасників титанічною працездатністю та відданістю своїй справі. За словами його друга, етнографа Ф. Вовка, Павло Платонович за своє коротке життя (45 років) встиг зробити стільки, що його заслуг вистачило б на декількох професійних учених.
Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 р. на Київщині. Освіту здобув у Другій київській гімназії та в Петербурзькому університеті. 1861 р. захистив дисертацію "Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії". У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади, товаришував з Т. Шевченком, М. Костомаровим, П. Кулішем, В. Білозерським. У 1961-1962 рр. був активним дописувачем журналу «Основа», одним із засновників товариства «Громада», клопотав про відкриття безкоштовної сільської школи в Борисполі на Київщині. Восени 1862 р. Павло Чубинський написав слова вірша "Ще не вмерла Україна" і того ж року був висланий за українську діяльність в Архангельську губернію під нагляд поліції. У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. Блискуче проведення експедиції дало змогу вченому домогтися від уряду створення Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства у Києві, який відіграв вагому роль у збиранні, дослідженні, збереженні фольклорних, історичних та етнографічних пам’яток України. За свою наукову діяльність Павло Чубинський був нагороджений найпочеснішими нагородамив галузі етнографії того часу - золотою медаллю Російського географічного товариства (1873), золотою медаллю Міжнародного етнографічного конгресу в Парижі (1875) та Уваровською премією Петербурзької АН (1878).
Науковий доробок вченого – це 7 томів «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», 2 томи «Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ» та кілька монографій. Твори Павла Чубинського, були тривалий час заборонені. І лише з набуттям Україною незалежності творчий доробок вченого був належним чином поцінований, а слова вірша «Ще не вмерла Україна» стали національним гімном держави.
28 28.01.2019 29 29.01.2019 30 30.01.2019 31 31.01.2019 1 01.02.2019 2 02.02.2019 3 03.02.2019 
