16 квітня в експозиційній залі Педагогічного музею України відбулося урочисте відкриття виставки «Жіночі обличчя в науці». З вітальним словом до гостей звернувся Олександр Міхно, директор Педагогічного музею України. Екскурсію-презентацію виставки провела Тетяна  Рудницька, старший науковий співробітник музею.

Термін дії виставки — до кінця травня 2019.

Вхід вільний

Текст оглядової екскурсії виставки

«Жіночі обличчя в науці»

В недалекому минулому, традиційно вважалося, що головне призначення жінки — це народжувати і виховувати дітей, дбати про сім’ю і вести домашнє господарство…Однак це не зовсім правильне твердження і промовистим прикладом цьому є виставка «Жіночі обличчя в науці» присвячена українським жінкам науковицям, педагогиням, письменницям, які досягли успіхів в своїй роботі та зробили великий внесок в українську науку і літературу.

Серед цих постатей  письменниці – Олена Кисілевська, Олена Пчілка, археологині – Валерія Козловська, Катерина Антонович-Мельник, історикині – Наталя Полонська-Василенко, Ганна Берло, педагогині, науковиці  – Тетяна Кардиналовська, Лідія Деполович, Катерина Ющенко, Олена Дубинчук. На долю цих жінок припали страшні випробування ХХ ст. – революція, репресії, голодомор, Друга світова війна,  та їх об’єднував незламний дух, жага до життя, прагнення бути найкращими представницями своїх професій.

Виставкові стенди оформлено у різних та яскравих кольорах, які виразно підкреслюють як інформаційний, так і фотоматеріал. Виставка побудована за таким принципом – фото ювілярки, коротка інформаційна довідка, а також цитати, додаткова інформація, що більш влучно розкривають їх особистісні риси.

Загалом представлено 10 жінок.

Мета виставки – вшанувати пам’ять видатних жінок-науковиць – ювілярок 2019; спонукати освітян, науковців до відзначення ювілеїв у навчальних закладах і наукових установах.

Готуючи матеріали для виставки, ми намагалися зосередити увагу саме на педагогічній діяльності українських фахівчинь, що зрозуміло, адже ми – Педагогічний музей України.  Майже всі жінки-науковиці, які представлені на виставці, – вчителювали, викладали у вишах, створювали підручники.

В українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст. була помітна творча самоорганізація та широка участь жінок у загальносуспільних процесах.

Перед вами стенд, що присвячений Олені Пчілці. Майже п’ятдесят років працювала вона на ниві української культури і літератури як поетеса, перекладачка, етнографиня та  видавчиня. Вона мати — двох синів і чотирьох доньок, красивих, розумних, талановитих. Ольга Петрівна вчила своїх дітей малюванню, музиці, історії. Подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей самотужки: Ользі Петрівні здавалось, що школа зруйнує її намагання виховати дітей «в українській мові». З гордістю і вдячністю Леся Українка називала свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою. Звісно, що шестеро дітей вимагали багато уваги, але домашні клопоти не перешкоджали для творчості і її життя було зразком для дітей.

У фондах Педагогічного музею є вірші, переклади О. Пчілки, з електронними версіями можна ознайомитися за допомогою Q-кодів.

Археологія – наука, яку неможливо вивчати, сидячи у затишному кабінеті. Це розкопки, негода. Рідко коли ми уявляємо собі жінок у цій професії…

Яскравим прикладом була музейниця Валерія Козловська — одна з перших українських археологинь, в творчому доробку якої наукові праці — дослідження трипільської культури, ранніх слов’ян та князівської доби.

Катерина Антонович-Мельник — українська історикиня, археологиня, перекладачка, громадська діячка, до речі вона була людиною з поглядами «нового часу»: пропагувала рівність між чоловіками і жінками, право жінки на розлучення у випадку, якщо шлюб невдалий, та громадянські шлюби для розлучених. Вона неодноразово шокувала навколишнє оточення своїми поглядами. До того ж вона не тільки пропагувала їх, а й сама жила за ними. Так, вона наважилася на «громадянський шлюб» з коханою людиною — зі своїм викладачем, істориком Володимиром Антоновичем, який був офіційно одружений з Варварою Міхель і до смерті своєї дружини у 1902 близько 20 років прожив із К.Мельник у невизнаному державою і суспільством шлюбі.

Після смерті чоловіка у 1908 вона порушила клопотання щодо видання наукових творів В. Антоновича, але Перша світова війна та подальші революційні події надовго відклали ці плани.  Якийсь час Катерини Миколаївна успішно працювала в Українській Академії наук. Останній період — найважчий в житті К. Мельник — визначається втратою місця роботи та  забуттям.

Книги цієї української педагогині на багато років пережили свою авторку. ЇЇ навчальні та методичні посібники для початкової школи видавалися регулярно. Мова піде про  Лідію Деполович – методистку початкової освіти,  авторку найпопулярніших букварів. Часто відомі люди, які мають численні заслуги, закінчують життя у злиднях. У великій скруті доживала останні роки в окупованому Києві й Лідія Платонівна. Знесилена хворобами, голодом і холодом жінка плекала надію на скорий кінець війни й зустріч із сином… Але не судилося.

Перед вами уривок з щоденника Лідії Деполович за 1941: «Харчуюсь я супом з крупою без хліба і в строго обмеженій кількості. Про жири не може бути й мови. Одного разу мене здолав такий вовчий голод, що я купила шматок хліба за 25 рублів і вирішила його відразу з’їсти, щоб хоч раз відчути себе ситою. Але більше подібне безглуздя не повторювалось». Одного дня 1943 вона вийшла на вулицю та  впала в яму від вибуху снаряда й померла…

У фондах Педагогічного музею України також зберігаються численні Букварі Л.  Деполович.

Наша Батьківщина завжди була багата математичними талантами, зокрема жіночими. Щоб бути «двигуном» математичної науки, треба багато і дуже наполегливо працювати.

Українка, яка першою у світі створила мову програмування для комп’ютера «Адресна мова»  була Катерина Ющенко. Те що уродженка м. Чигирин одного дня  працюватиме в лабораторії з першими комп’ютерами важко було повірити. Вона донька «ворога» народу, її батько, вчитель історії, мав необережність провести екскурсію місцями козацької бойової слави, так званому українському буржуазному націоналісту випишуть десять років позбавлення волі, а доньку першокурсницю фізико-математичного факультету Київського університету виженуть вже наступного дня. Прийняти на навчання неблагонадійну студентку ризикнуть лише в Узбекському університеті. На рідну землю повернеться тільки після Другої Світової. В той час у Львові відкривають філію інституту математики і Катерина потрапляє у відділ теорії імовірностей. А тим часом у Феофанії, передмісті Києва, тридцять науковців розробляють перший у всій континентальній Європі комп’ютер. Подібні машини були тільки у Великобританії та США. Називалась такі машини «МЕОМ» Мала електронно-обчислювальна машина, втім «мала» це жартівливе слово, бо займав цей комп’ютер — 60 квадратних метрів. Комп’ютерного первістка передають інституту математики, до якого переводять Катерину Ющенко. Тут і зійшлись їхні шляхи. Спочатку створювали  найпростіші програмки, та Ющенко розуміла, що можливості ЕОМ значно розширяться, якщо використовувати мову програмувань більш високого рівня. Так поступово з’явилася «адресна мова», винахід Ющенко допоміг писати програми, що не залежали від місця пам’яті комп’ютера і розташування масивів даних. Сучасне програмування, бази даних, та засобів штучного інтелекту усі ці сфери й досі застосовують засоби, які більше чим півстоліття тому вперше реалізувала українка.

В Педагогічному музеї України зберігається  комплекс експонатів Олени Дубинчук – української педагогині, фахівчині з методики викладання математики, професорки педінституту (тепер Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова). Це фотографії різних періодів життя, медалі та посвідчення до них, оригінали дипломів, грамот, рецензії на статті її аспірантів, підручники, методичні посібники вченої.

Готуючись, до відкриття сьогоднішньої виставки, знайшли деякі цікаві факти. Наприклад, порівнюючи за роками життя ювілярок, можна дізнатися, що ті хто емігрував у свій час за певних обставин за кордон, прожили більш довге життя. Так, наприклад, Олена Кисілевська — українська письменниця, журналістка, редакторка — після Другої світової війни емігрувала з СРСР спочатку до Німеччини, а потім до США, де в 1948 очолила Світову федерацію українських жіночих організацій, прожила 87 років. Тетяна Кардиналовська — українська педагогиня, перекладачка, викладачка української і російської  мови в Гарвардському та Бостонському університетах. У період фашистської окупації України разом з малолітньою дочкою Мірталою зголосилася супроводжувати старшу дочку Асю, відправлену на примусові роботи до Австрії.  Потім жила в Італії, Англії, США, померла в 94 роки. Добре знаючи, як працює безжальна репресивна машина, історикиня Наталія Полонська-Василенко прийняла рішення про еміграцію. Саме з Європою пов’язані її найбільші наукові здобутки, і вона проживе 89 років….З чим це пов’язано?! Звісно з умовами життя та психологічною обстановкою, в якій опинилися люди. Ще один цікавий факт полягає в тому, що представлені жінки-вчені довели своєю діяльністю — значущість ролі жінки в обраних професіях і той факт,  що в  жодному разі не варто заради кар’єри лишати себе радості материнства, а заради сім’ї  — улюбленої справи!!!

Ви прослухали коротку інформацію про деяких наших ювілярок,  проте маєте змогу дізнатися більше інформації про них, що буде протягом року розміщуватися на сайті Педагогічного музею України у розділі «Педагогічний календар 2019» та на сторінці музею у соціальній мережі Facebook.

 

Тетяна Рудницька

старший науковий співробітник

Педагогічного музею України