Нещодавно вийшла друком монографія Олексія Караманова «Педагогічна діяльність музеїв в сучасному освітньому просторі України», яка, безперечно, є подією, своєрідним проривом у гуманітарному просторі України, оскільки частково долає закиди науковцям про брак сучасних досліджень у музеєзнавстві, особливо тих, що пов’язані з просвітницькими напрямами і перебувають на перетині зацікавлень музею та закладів освіти. Ми вирішили поспілкуватись з автором – доцентом кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи Львівського національного університету імені Івана Франка.
Розкажіть про себе, бо ж у соціальних мережах доволі скупі відомості про Олексія Караманова: де народились, навчались, як обирали фах, чи він вас вибрав?
Дякую. Народився у Львові, з відзнакою закінчив історичний факультет Львівського університету імені Івана Франка, який приваблював високим рівнем викладання та можливостями проходження різних практик. На ІІІ курсі мене захопила педагогіка, дякуючи чудовому викладачу – Кошмановій Тетяні Сергіївні, яка потім керувала моєю кандидатською, а згодом і докторською дисертацією. Захотілося дослідити, як саме освітні ідеї можуть впливати на процеси зміни суспільної свідомості та соціальних процесів у певних регіонах. Так народилася ідея кандидатської дисертації, присвяченої розвитку ідей реформаторської педагогіки у Галичині першої третини ХХ ст. Музеї привертали увагу завжди:иу цьому була заслуга батька, який постійно брав мене з собою на екскурсії та мандрівки. Особливе враження на мене колись справили музей Пирогова у Вінниці та музей зброї «Арсенал» у Львові.
Як з’явилась зацікавленість саме темою музейної педагогіки? Я пам’ятаю, ви презентували Педагогічний марафон ще на одному з перших музейних фестивалів у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. Яворницького, далі була лабораторія, співпраця із закладами освіти, експерименти…
Тема музейної педагогіки випливла із кандидатської дисертації, коли знаходив інформацію про функціонування шкільних музеїв у Європі (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), а також під час знайомства з чудовим педагогом-практиком, заслуженим вчителем України п. Іриною Ласкій, автором оригінальної концепції «Педагогічного марафону», що вже понад 20 років поспіль успішно впроваджується у Львівській ЗШ № 50 ім. А. Макаренка. Ми розвинули тему 
Педагогічного марафону під час реалізації обласного проєкту «Школа і музей: працюємо разом» (2007-2012). Паралельно мною було розроблено та апробовано п’ять авторських спецкурсів з музейної педагогіки для студентів Львівського національного університету імені Івана Франка та постійно розробляються нові курси найрізноманітнішої музейної та музейно-педагогічної тематики для наших студентів-бакаларів спеціальності 027 «Музеєзнавство, пам’яткознавство» на базі Педагогічного фахового коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка.
Тема докторської дисертації не збігалась з темою кандидатської. Чому було обрано дослідження проблем потенційних можливостей музейних колекцій саме засобами педагогічної діяльності?
Передусім мені було цікаво дослідити на практиці, як ще можна організовувати та проводити заняття у
просторі музею, зокрема, у контексті взаємодії академічної та неформальної освіти. Постійна апробація власних занять з учнями та особливо студентами у різних музеях Львова (як у межах нормативних педагогічних курсів, так і авторських музейних) відкрила дорогу новим ідеям та методам, які швидко знайшли відгук серед відвідувачів. Крім того, мені вдалося зафіксувати цей досвід у власних публікаціях, апробувати на Міжнародних та Всеукраїнських конференціях, семінарах різного рівня, організовувати круглі столи у межах роботи нашої Лабораторії музейної педагогіки.
Ваша монографія як підсумок багаторічної праці містить досить багато цінного для науковців, аспірантів, студентів, адже проаналізована саме сучасна Україна часів незалежності. А що може рекомендувати практикам: музейникам та педагогам?
Так, головним завданням монографії є: на підставі порівняння теоретичних основ педагогічної діяльності музеїв (принципів, стратегій та моделей, методів і прийомів, організаційно-методичних форм) та широкої вітчизняної та зарубіжної практики створити цілісну картину особливостей, проблем, тенденцій їх розвитку у взаємодії з відвідувачами. У підсумковій роботі нами уперше визначено саме поняття «педагогічна діяльність музеїв» та проаналізовано її історичні моделі, здійснено порівняльний аналіз понять «музейна педагогіка»; розроблено періодизацію; охарактеризовано форми й методи музейної дидактики, роль і місце у цих процесах музейного педагога. Для музейників та педагогів цікавим буде опис методики проведення музейних занять для студентів ЗВО та учнів загальноосвітніх шкіл, закладів позашкілля на засадах особистісно орієнтованої та гуманістичної парадигм освіти і виховання. В монографії також подано авторське бачення тематичних музейних зон: ознайомлення, активності, рефлексії, закріплення інформації, відпочинку, різних моделей музейно-педагогічної діяльності.
Захист докторської дисертації вже позаду. Чи не могли б ви назвати, на ваш погляд, декілька «точок пульсації» – творчої діяльності музеїв України, які є лідерами, здійснюють певні прориви.
На мою думку, поняття лідерство у цьому напрямі має відносний характер, адже кожний такий досвід є по-своєму особливий та унікальний. Безперечно, попереду йде столиця, де багато ресурсів та можливостей. Регіони, на жаль, здебільшого помітно відстають, хоча й намагаються створювати цікаві речі. На щастя, ще є багато ентузіастів своєї справи, без яких було б складно апробувати нові форми роботи. Творчу діяльність музеїв усе більше підтримують вітчизняні культурні фонди, які намагаються популяризувати музеї та різні напрями їх комунікації з відвідувачами.
Працюючи над темою, ви не тільки добряче потрудились в Україні, а й вивчали досвід освітніх програм у світовій практиці, зокрема, у європейських музеях. Що саме порадите використати в українських реаліях сьогодні та найближчим часом?
Так, звичайно. Ще до захисту кандидатської і після, перебуваючи на численних грантах, гуманітарних школах та стипендіях переважно у Польщі, а згодом в Австрії, Чехії та Словаччині, помітив, як успішно та блискавично змінюється у цих країнах ставлення до музеїв, що перетворюються на цікаві інтерактивні заклади. Особливо динамічними були такі зміни у Польщі з 2006 до 2013 р., коли на основі оновлення нормативно-правової бази та європейських грантових програм музеї отримали нові можливості щодо розвитку освітньо-просвітницької діяльності, а також активно долучилися до різних міжнародних програм і проєктів. Що стосується українських реалій: на мій погляд, важливо постійно напрацьовувати базу різних музейних занять та екскурсій для різновікової аудиторії, а потім на основі цього створювати музейні (музейно-педагогічні) програми, які по-новому зможуть репрезентувати кожен музей.
Наприкінці традиційно завжди запитують про нові проєкти й подальші плани. То як у вас?
Планів, як завжди, багато. Після захисту дисертації немає відчуття розслабленості, а є установка на подальші наукові дослідження, зокрема у міжнародному форматі. Крім того, велике бажання розвивати нашу музейну спеціальність на базі Педагогічного фахового коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка, а також віднайти повноцінне фінансування для роботи Науково-навчальної лабораторії музейної педагогіки.
Дякуємо вам за розмову й творчу співпрацю, бажаємо подальшої плідної діяльності. Педагогічний музей України запрошує вас провести низку зустрічей в столиці після карантинних обмежень.
Розмову вела: Лариса Гайда
