Ідея створення педагогічного музею в Києві належала видатному українському педагогу-методисту Тимофію Лубенцю. Фінансову части ну взяв на себе український підприємець-меценат М. Терещенко. Але потреби часу вимагали вкладення значних коштів в інші сфери народ ної освіти. А відтак виділені Терещенком кошти пішли на заснуван ня в Києві двох народних училищ. Врешті, в 1901 р., Педагогічний музей було створено. Метою його було «дати працівникам нижчої і середньої школи можливість наочно, на зразках чи друкованих джерелах ознайомлюватися з найкращою постановкою навчально-виховної справи, а також з історією школи та її сучасним станом в Росії і закордоном. Таким чином, музей має з одного боку сприяти нагальним практичним потребам викладання, з іншого – забезпечити теоретичну, наукову розробку навчально-виховних питань» (Положення про Педагогічний му зей при Управлінні Київським на вчальним округом ЦДІА України, ф. 730, оп. 1, од. зб. 294, л. 62-63, 1901)

Кошти на утримання музею ви ділялися із щорічних відрахувань від сум, що відпускалися на потреби народної освіти в губерніях, які вхо дили до Київського навчального округу (Київська, Подільська, Во линська, Чернігівська, Полтавська, Хелмська губернії), а також з інших джерел, що були у віданні округу. На адресу музею надходили та кож пожертвування.

Положенням про педагогічний музей передбачалося мати в ньому такі три відділення:

• наочні навчальні посібники, предмети шкільної гігієни, архітек тури, фізичного виховання;
• колекції настановчих, мето дичних матеріалів, підручників і книг для класного читання з різних пред метів, що викладалися в російських і зарубіжних школах;
• спеціальна педагогічна бібліо тека.

Вже в 1902 р. музей розпочав свою діяльність. Впродовж першого 10-ліття свого існування він постійно «мандрував» по приміщеннях різних навчальних закладів і окремих при ватних будинків. У березні 1904 р. на засіданні комітету в справах музею розглядав ся проект будинку для нього.

Основою експозиції педагогічного музею ста ла колекція зразків учні вських робіт та виробів ремісничого і прикладно го призначення, які були представлені свого часу всіма навчальними закладами Київського навчального округу на Нижньо­городській виставці. Користуватись (безкоштовно) фондами музею мали право всі без винятку працівники навчальних зак ладів міста і всього округу, студен ти, учні старших класів гімназій, а також сторонні особи, але вже з доз волу завідуючого. З бібліотеки кни ги видавались і додому, при цьому для некиївських вчителів існували обмеження як у часі – (півроку), так і в кількості – (не більше 5 книг).

«Циркуляр по управлінню на родними училищами» (№ 1 за 1903 р.) сповіщав про діяльність музею: «В бібліотеці музею понад дві тисячі назв книг або близько трьох тисяч томів, на враховуючи книг довідкового характеру, якими можна користуватися лише в читальному залі музею, додому ці книги не видаються. У відділі навчальних посібників налічується до чотирьох тисяч предметів – карт, картин тощо. Є багато картин з природознавства, історії (російської), наочного навчання мовам – російській та іноземним. Цікаві також посібники з малювання та зразки учнівських робіт з цього предмета. Організацією музею завідує особливий організаційний комітет, під головуванням попечителя округу В.І. Бєляєва. До складу комітету входять місцеві діячі народної освіти, кожен член комітету завідує певним відділом, за своєю спеціальністю, і піклується про поповнення свого відділу як книгами, так і посібниками. Безпосередньо завідує музеєм один із членів комітету.

Плати за користування книгами і загалом музеєм жодної не визначається. Серед творів педагогічного відділу є капітальні твори французькою, німецькою та ін. іноземними мовами. Нещодавно педагогічний музей збагатився цінною колекцією морських тварин, подарованою музею професором О.О. Коротнєвим, директором зоологічної станції у Віл-лафранку. Автори нових навчальних книг і педагогічних творів охоче надсилають у музей свої праці. Музей відчинено для відвідувачів щоденно; найзручніше відвідувати його між 4 та 8 год. вечора».

Отже, в діяльності музею були безсумнівні успіхи. Але відсутність власного приміщення негативно відбивалася на його діяльності.

Значно збільшився бібліотечний фонд, який нараховував вже 7 тисяч томів книг наукового і педагогічно го змісту. Крім того, щорічно перед плачували для музею 50 назв педа гогічних російських та іноземних журналів, у музеї було 600 настінних картин, посібників з природознав ства, історії, географії та інших предметів, 130 географічних карт, 52 скляні географічні вітрини, 100 гео графічних відбитків, рідкісна і бага та колекція метеликів (4 великі вітрини), колекція жучків (7 шаф з горизонтальними вітринами), 12 вітрин приладів для ручної праці по металу та дереву, 3 вітрини шовків ництва та бджільництва, 400 аль бомів креслень і моделей, 20 вели ких географічних гравюр і т. ін. Крім того, музей отримав від вже закри того на той час товариства грамот ності багаті природничо-історичні, мінералогічні та інші колекції варт істю біля 10000 рублів.

Проте вільних площ для їх розміщення не було. Відтак, фізичний кабінет, на який було витрачено 5 тисяч рублів, містився в кімнаті Уні верситету Св. Володимира.

З кожним роком потреба у влас ному приміщенні ставала все більш відчутнішою. 1 червня 1909 року попечитель Київського навчального округу П.Зілов звернувся до голови Київського біржового комітету Се мена Семеновича Могильовцева, який на той час разом зі своїм братом зро бив мільйонні пожертвування на освіту та інші потреби м. Брянська, з письмовим проханням допомогти народній освіті Києва – побудувати спеціальне приміщення для Педагогічного музею.

В листі-відповіді від 25 червня 1909 р. Могильовцев запропонував розширити завдання музею: «його пряме завдання – сприяти розвитку освіти в народі, бути живим струменем безпосереднього в ньому спілкування тих же вчителів та інших науковців між собою і з народом шляхом лекцій та інших читань, які можуть найповніше сприяти якомога кращому поширенню необхідних просвітницьких та наукових відомостей, давши можливість і дорослим долучитися до освіти, маючи доступ до читальні при музеї та оглядаючи виставки, колекції та ін. навчальні посібники під освіченим керівництвом хранителів кабінетів, слухаючи лекції та пояснення».

Могильовцев погодився внести 300000 рублів на будівництво музею за умови, що безпосереднє функці онування цього закладу буде забез печене Міністерством народної ос віти.

Крім того, Могильовцев висловив побажання, щоб і інші просвітні то вариства, що ставлять перед собою такі ж високі та благородні цілі, як Педагогічний музей, «не мали відмо ви в притулку для своїх зібрань в його стінах».

Проект розкішної монументаль ної споруди за короткий термін був розроблений молодим талановитим київським архітектором П. Альошиним, який поєднував практичну ро боту з викладанням у Київському політехнічному інституту.

План приміщення та його офор млення повністю відповідали функ ціональному призначенню музею. До наших днів, наприклад, на фа саді будинку зберігся фриз, який символічно відображає всі види і ста ни процесу навчання.

30 липня 1910 р., в день народження наступника престолу цесаре вича Олексія Миколайовича, на ділянці землі, виділеній Міністер ством народної освіти в просторій садибі Київської Першої Олександрівської чоловічої гімназії (нині «жовтий» корпус Київського універ ситету на бульварі Т. Шевченка), відбулася урочиста церемонія закла дення будівлі музею.

Трохи більше року знадобилося київському підрядчику Л. Гінзбургу для його спорудження. 28 серпня 1911 р. в присутності голови Ради Міністрів Росії П.Столипіна відбу лося урочисте його освячення.

З 1910 р. в офіційних докумен тах будинок фігурує як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія.

Через використання більш доро гих будівельних матеріалів та краще оздоблення вартість робіт зросла з 300 до 500 тис. крб. Споруда справляла вражен ня величності своїми стінами, обли цьованими плитами з білого інкерманського каменю, цоколем з фінського сірого граніту, фризом, який по всій своїй протяжності при крашений витонченими барельєфа ми.

Урочисте відкриття музею відбу лось 5 жовтня 1912 р. в присутності численних представників педагогічної громадськості. Повідомлення про цю подію з’явились у вітчизняній і за рубіжній пресі, яка відзначала, що він відповідає всім вимогам і є од ним з кращих серед педагогічних музеїв Європи.

Крім залів для експозиції, в Пе дагогічному музеї були і фахова бібліотека, читальний зал, спеціальні кабінети для демонстрування на вчальних посібників і приладів, зразковий фізичний кабінет, довідкове бюро, виставка педагогічної літератури, велика аудиторія для проведен ня масових заходів. Він мав книгосховище, а також зали: бібліотечний, канцелярії, для проведення зборів вчених і представників різних освітніх товариств, виставковий і велику кількість кабінетів та допо міжних приміщень.

Отже, музей працював як вели кий науково-методичний центр Ки ївського навчального округу.

Тут діяли також літні курси вчи телів (на зразок нинішніх – підви щення кваліфікації).

Звичайно, місце для розташуван ня такого закладу було вибране не випадково. Адже ця частина міста була насичена навчальними закла дами, серед яких: університет Свя того Володимира, 1-ша і 2-га чо ловічі гімназії, Фундуклеївська гімназія, гімназія св. Ольги, колегія Павла Галагана, пансіон Левашової, інші приватні навчальні заклади.

Діяльність Педагогічного музею почалася з лекцій для викладачів по чаткових, середніх навчальних зак ладів, вихованців вчительського інституту та вчительської семінарії. Першими лекціями були «Селянська реформа і народна освіта», прочита на 5 жовтня директором Ніжинського Історико-філологічного інституту М. Івановим та «Новий педагогічний рух у Німеччині», прочитана 6 жовтня вик ладачем Києво-Печерської чоловічої гімназії, відомим українським педа гогом М. Даденковим.

Першим директором новоутворе ного музею став український педагог-методист Олександр Музиченко, котрий раніше викладав педагогіку в Ніжинському інституті.

Початок першої світової війни вніс суттєві корективи в діяльність музею. У вересні 1915 р. він був ева куйований в м. Курськ і розміще ний у приватному будинку.

А в приміщенні музею з грудня 1915 р. розташувалися штаб авіації великого князя Олександра Михай ловича, а також майстерня протигазів КПО. Тут же проводились військові заняття з юними розвідни ками – учнями відповідних навчаль них закладів Київського навчально го округу.

В 1916 р. з 30 кімнат музею шко ла льотчиків займала 20. Крім неї, тут містився комітет з організації допомоги пораненим; канцелярія інспектора народних училищ Киї вського навчального округу.

У вересні 1916 р. було прийнято рішення поновити діяльність му зею, тоді ж відбулась його реевакуа ція.

З травня 1917 р. в приміщення музею вселяються різні організації. У червні того ж року Центральна Рада звернулася з проханням нада ти приміщення для Секретаріату, в липні – гараж, комору і 2 кімнати. 30 серпня 1917 р. Генеральний Сек ретар народної освіти І. Стешенко в листі до попечителя Київського на вчального округу пропонує переда ти частину площ музею для розмі­щення Українського народного уні верситету, Науково-педагогічної ака демії і товариства «Просвіта», 2 кімнати для Української бібліотеки.

У своїх спогадах М. Грушевський писав: «Центральна рада для своїх зібрань дістала від міської думи в Педагогічнім музеї нібито дві кімна ти, а, властиво, одну, котра була потім моїм кабінетом, коли Ц. рада заволоділа всім будинком, а друга – се був темний коридорчик, куди ви ходили двері з всіх кімнат. Коли зби ралось більше публіки, то там сто яли «запорожці», а в властивім покої стояв стіл і кілька лавок навколо. Так виглядало приміщення, в котрім я застав се будуче українське правительство, для широких зборів воно діставало дозвіл користуватись вели кою залою музею… Кілька покоїв займав Педагогічний музей (колек ція мойого давнього знайомого Черкунова) та бібліотека».

Педагогічний музей 20 листопада 1917 р. став місцем проголошення Української Народної Республіки, прий няття IV Універсалу про незалежність в ніч з 24 на 25 січня 1918 р.

5-7 квітня 1917 р. у великому залі Педагогічного музею проходив І Все український з’їзд учителів. У його резолюціях були окреслені основні напрями дерусифікації та українізації школи. У декларації з’їзду були сформульовані завдання, які він ви сунув перед урядом: забезпечити навчання в школах українською мо вою; у вищих навчальних закладах відкрити паралельні курси з украї нською мовою викладання; створи ти українські середні навчальні зак лади, які б утримувались за рахунок держави, ввести як обов’язкові пред мети в усіх навчальних закладах ук раїнську мову та літературу, історію та географію України, у місцях ком­пактного проживання національних меншин відкрити паралельні класи 3 Рідною мовою викладання, зокре ма Російською. Над планами освітньої реформи в молодій державі працювала спец іально створена при Міністерстві освіти комісія. Розроблений нею проект єдиної трудової школи був затверджений II Всеукраїнським пе дагогічним з’їздом, який проходив у будинку Педагогічного музею в серпні 1917 р.

7 листопада 1917 р. в залі Педа гогічного музею урочисто відкрито Українську академію педагогічних наук (УАПН). її метою було теоретичне та методичне забезпечення оновлен ня процесу системи освіти на основі врахування реалій життя, а також змісту освіти, аналіз світових тен денцій розвитку педагогічної науки і практики. Таким чином, УАПН стала прообразом нинішньої Ака демії педагогічних наук України.

При Академії відкрилися курси для підготовки вчителів української мови та літератури. Окрім цих пред метів, на курсах вивчались інші ук раїнознавчі дисципліни, методика їх викладання, педагогіка (у тому числі медична), дидактика тощо.

У приміщенні музею відбували ся урочистості, присвячені відкрит тю різних освітніх установ, працю вало Бюро Всеукраїнської вчи тельської спілки, де головою була С. Русова, розміщувалась редакція жур налу «Вільна українська школа». У цьому ж будинку працювала і новостворена Українська державна ака демія мистецтв – предтеча сучас ного Київського художнього інсти­туту.

5 жовтня 1918 р. у великій залі музею урочисто відкрито Український народний університет у складі 3-х факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного та правничого. Викладання в університеті вело ся українською мовою. У першому ж навчальному році кількість сту дентів досягла 1370 осіб.

Відразу після падіння Гетьмана ту приміщення музею реквізувала білогвардійська Військова рада для розміщення Добровольчої дружини, залишивши 1 кімнату для бібліоте ки та 14 кімнат для музею.

М. Булгаков писав в «Білій гвардії»: «Прапорщики, кадеты, юн кера, очень редкие солдаты волновались, кипели и бегали у гигантского подьезда Педагогического музея и у боковых разломанных ворот, ведущих на плац Александровской гимназии. Громадные стекла двери дрожали поминутно, двери стонали, и в круглое белое здание музея, на фронтоне которого красовалась зо лотая надпись: «На благое просвещение русского народа» — вбегали вооруженные, смятые и встревоженные юнкера»… В цей час до міста вже підходили війська Директорії…

Після встановлення радянської влади почався занепад музею. Лише влітку 1919 року Наркомос УРСР прийняв постанову про його відбу дову, Наркомос при цьому повідом ляє в Центральну Надзвичайну ком ісію по розквартируванню військ, що будинок колишнього Педагогічного музею стане «Палацом освіти», в яко му розташуються бібліотека, лек торій, зразковий фізичний кабінет, музей наочних приладів, педагогічна виставка і географічна колекція.

До складу комісії зі створення «Палацу освіти» увійшли відомі вчені В. Артоболевський, П. Туковський, О. Фомін та ін.

Але політичні мотиви взяли гору над потребами освіти і замість «Па лацу освіти» в будинку Педагогічного музею було розміщено Музей революції та історії партії (1924). У 1938 р. тут почав працювати Музей Леніна. Перед цим будинок було добудова но за проектом П. Альошина. Таким чином, Педагогічний музей було ліквідовано. Частина його унікаль них матеріалів роздана різним уста новам, решта зникла. Підчас відсту пу радянських військ з Києва у ве ресні 1941 р. експонати Музею Лен іна були вивезені, а будинок заміно вано. Очевидці бачили доставку вибухівки вантажівками ще за кілька тижнів до окупації Києва. Але, на відміну від підірваного підпільника ми Хрещатика, будинок Педагогіч ного музею вцілів. Німці знайшли вибухівку, може, їх хтось попередив. Питання про відродження Педагогічного музею стало на порядок денний у післявоєнні роки. З 1948 р. в Києві почала діяти Республіканська педагогічна виставка, участь в органі зації якої взяли міністр освіти Ук раїни, поет, академік П. Тичина, відомі вчені-педагоги С. Чавдаров. О. Астряб, Т. Бугайко, М. Грищенко та ін. В 1959 р. була прийнята постанова ЦК КПУ, що декла рувала необхідність створення Республіканського педагогічного музею. Але ця ідея залишилася на папері, оскільки нікому конкретно не була адресована.

Перші реальні кроки здійснило Педагогічне товариство України у 1973-1974 рр. – Урядові республі ки направлено пропозицію щодо створення музею. Але вона залиши лась без відповіді. І тільки у 1977 р., в результаті реорганізації згаданої педагогічної виставки, було створе но Педагогічний Музей УРСР у складі Науково-дослідного інституту педа гогіки.

В 1982 р. для Музею Леніна було споруджено нову будівлю, а будинок колишнього Педагогічного музею пе редано Міському будинку вчителя (заснований у 1922 р. як будинок працівників освіти, у 1934 р. реор ганізований в Будинок учителя). Педагогічне товариство України зно ву звернулося до уряду республіки з проханням повернути музеєві його власне приміщення.

У 1983 році згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР №172 від 18.04.1983 р. в місті Києві було створено Республіканський педагогічний музей у віддані Педагогічного товариства УРСР. Розміщено музей у приміщенні Київського міського Будинку вчителя по вул. Володимирській, 57 на правах оренди. На жаль, тоді не було враховано, що цей будинок є пам’яткою архітектури і будувався саме для Педагогічного музею, що діяв на початку ХХ століття при Київському навчальному окрузі. Про що свідчить і прикріплений на фасаді будинку знак: цей будинок є пам’яткою архітектури під №895. На знаку викарбовано: „Педагогічний музей 1911-1913 рр. Охороняється державою. Пошкодження карається законом”. Педагогічний музей повернувся до свого дому, але зайняв у ньому лише декілька кімнат. З цього моменту йому довелося пережити друге народження. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 335 «Питання Академії педагогічних наук України» Педагогічний музей передано у функціональне підпорядку вання Академії, яка визначає основні напрями його діяльності, здійснює фінансування і кадрове забезпечен ня. Вели ку допомогу музею надавало і надає відділення загальної педагогі ки та філософії освіти Національної академії педагогічних наук, очолю ване академіком О. Сухомлинською.

У травні 1987 р. відбулась урочисте відкриття оновленої експозиції музею. Вона охоплює період з най давніших часів до 1945 р. і розповідає музейними засобами про розвиток освіти та педагогічної думки в Україні в зазначений період. Планується продовжити експозицію до сьогоднішнього дня.