Events in Март 2021

ПнПонедельник ВтВторник СрСреда ЧтЧетверг ПтПятница СбСуббота ВсВоскресенье
01.03.2021
02.03.2021
03.03.2021
04.03.2021(1 event)

All day: Павло Альошин: 140 років

All day: Павло Альошин: 140 років

All day
04.03.2021

Сьогодні – 4 березня – 140 років від дня народження українського архітектора, педагога Павла Альошина (1881–1961).

Народився Павло Альошин у Києві в родині будівельного підрядника, і як сам пізніше зазначав, «виріс на будівельних риштованнях». Навчався у Київському реальному училищі, відвідував Київську рисувальну школу Миколи Мурашка. По закінченні училища Альошин вступив до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів, мріяв про освіту архітектора, тому часто бував за кордоном на навчальних практиках і отримав омріяний фах у 1917 році в петербурзькій Академії мистецтв.
 
Найвідоміше творіння Альошина – будинок Педагогічного музею Цесаревича Олексія (нині Київський міський будинок вчителя, у якому знаходиться Педагогічний музей; вулиця Володимирська, 57). Урочисте відкриття музею відбулося 5 жовтня 1912 року, а у 1935-1937-х роках будинок був реконструйований та добудований тим же Альошиним. Архітектор мав відношення до побудови та розробки проєктів таких установ освіти та науки: у 1921-1922 роках розробив 15 проєктів будівлі єдиної трудової школи для селищ Київської губернії, у 1929 році – (спільно з Георгієм Волошиновим та Йосипом Каракісом) проєкт будівлі взірцевої школи для Києва на 18 класів, Інститут фізики Академії Наук УРСР, Інститут Геології, будівлю взірцевої школи №71 у Києві, Ольгинської жіночої гімназії (1904–1914), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (тепер корпус Президії Національної Академії наук України) та інші. Протягом 1944-1949 років Альошин керував відбудовою зруйнованих війною Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Маріїнського палацу.
 
У 1918-1920 роках Павло Альошин обіймає посаду головного архітектора Києва; у 1922-1924 роках працює Київським губернським архітектором, водночас беручи активну участь в організації київських архітектурних та художніх навчальних закладів. Один із засновників і професорів Київського архітектурного та Київського художнього інститутів. У 1920 році Рада з реорганізації Київського політехнічного інституту обрала 39-річного архітектора професором кафедри історії архітектури, а у 1921 році його затвердили у вченому званні професора. Також виконував обов'язки директора Інституту відбудови міст та сіл України, був членом і віце-президентом Академії архітектури УРСР (з 1945). З 1946 року – доктор архітектури.
 
Павло Альошин помер 7 жовтня 1961 року в Києві після інсульту, похований на Лук'янівському цвинтарі.
 
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» 140 років з дня народження Павла Альошина відзначається на державному рівні.
05.03.2021
06.03.2021
07.03.2021
08.03.2021
09.03.2021
10.03.2021
11.03.2021(1 event)

All day: Павло Романчук: 100 років

All day: Павло Романчук: 100 років

All day
11.03.2021

11 березня виповнюється 100 років з дня народження Павла Романчука ‒ українського вченого, фізика та астронома, винахідника методу прогнозування сонячної активності, педагога, очільника Астрономічної обсерваторії Київського університету.

Улюбленою справою ‒ астрономією, Павло Радіонович почав займатися після того, як пройшов Другу світову війну. Будучи начальником розвідки одного з дивізіонів Степової армії та ризикуючи власним життям, героїчно відстояв плацдарм на Дніпрі. За стійкість і мужність, проявлянні в боях за річку Дніпро, Павлу Романчуку було присвоєно найвищу державну нагороду того часу ‒ звання Героя Радянського Союзу (1943).

Здобувши вищу освіту (1950) на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, працював викладачем фізики в Золотоніському педагогічному училищі, Кременецькому та Чернігівському педагогічних інститутах. З 1957  навчається в аспірантурі при кафедрі астрономії Київського університету, а після її закінчення працює в Астрономічній обсерваторії університету. З  1972 по 1987 – директор обсерваторії.

Галузь наукових інтересів Павла Романчука — сонячна активність та сонячно-земні зв’язки. Керував і брав участь в роботі з розробки методів прогнозування сонячної активності для потреб фундаментальної науки та практичної космонавтики.

У місті Ромни Сумської області, де народився діяч, на Алеї Героїв встановлено пам’ятний стенд П. Р. Романчука.

12.03.2021(1 event)

All day: Володимир Бірчак: 140 років

All day: Володимир Бірчак: 140 років

All day
12.03.2021

140 років від дня народження Володимира Бірчака (1881–1952), українського письменника, філолога, педагога

 

Бірчак (Бирчак) Володимир Іванович народився 12 березня 1881 в с. Любинці (нині – Стрийський район Львівської області р-н Львів. обл.). У 1893–1900 навчався в Академічній гімназії у Львові, 1900–1901 – на правничому, впродовж 1902–1904 – філософському факультетах Львівського університету, а крім того 1901–1902 – на філософському і правничому факультетах Ягеллонського університету (Краків). Після складання вчительських іспитів 1905 здобув право викладати українську мову як основну і класичні мови як допоміжний предмет у гімназіях і реальних школах.

У 1906–1909 був членом літературного гуртка «Молода муза». У 1906–1919 – учитель г­імназії в Дрогобичі; викладав українську мову в усіх класах – від першого до восьмого. Любив свій предмет і прагнув  передати цю любов учням. Часто зі своєї бібліотеки давав учням читати літературу. В.Бірчак був педагогічним керівником бурси для гімназійних учнів, яка діяла тоді на вулиці Св. Івана Хрестителя. Перед Першою світовою війною займався організацією гімназійних курсів, з яких під час і після  війни розвинулася українська приватна  гімназія ім. Івана Франка. У 1912 В.Бірчак за наукову розвідку під назвою «”Візантійська церковна пісня” та “Слово о полку Ігоревім”» одержав ступінь доктора філософії у Львівському університеті.

1919 – доцент ун­іверситету в Кам’янці-Подільському. Після поразки визвольних змагань емігрував до Бухареста, згодом до Відня. Від 1920 проживав в Ужгороді. До 1924 працював інспектором відділу шкільного управління в Ужгороді, у 1925–1938 у гімназії в Ужгороді читав українську мову і літерату­ру, німецьку мову та філософію. Також працював вихователем і шкільним бібліотекарем. Голова Крайової пластової старшини Закарпаття. 1939 – керівник «Пласту» Карпатської України. Працював інспектором середніх шкіл у мін­істерстві освіти Карпатської України в Хусті. В. Бірчак – упорядник шкільних підручників (читанок). Склав читанки для 1–4-х класів закарпатських  шкіл.

Досліджував історію української літератури Закарпаття («Літературні стремління Підкарпатської Руси», 1922, 2-ге вид. 1937). Написав історичні повісті «Василько Ростиславич» (1923), «Володар Ростиславич» (1930), «Проти закону» (1936). Опублікував кілька збірок оповідань про життя галицького міщанства та інтелігенції початку XX ст. («Матура» (1902), «Під небом півдня» (1907), «1 000 000» (1912), «Золота скрипка» (1937). Неодноразово В. Бірчак писав про закарпатського педагога Олександра Духновича, вважаючи його першим педагогом, який «оцінив значіння школи для народа».

Після окупації Закарпаття угорцями очолив Український евакуаційний комітет. Пізніше проживав у Празі (1939–1945), де восени 1945 його заарештували працівники НКДБ. 1946  його засуджено до 20 років ув’язнення. Відбував покарання у Сибтабі та Озертабі. Помер 21 вересня 1952 у таборі м. Тайшет (нині місто в Іркутській області, РФ).1990 реабілітований.

13.03.2021
14.03.2021
15.03.2021
16.03.2021(1 event)

All day: Адріан Прахов: 175 років

All day: Адріан Прахов: 175 років

All day
16.03.2021

Сьогодні 175 років від дня народження одного із найкращих знавців давньовізантійського та давньоукраїнського мистецтва, педагога Адріана Прахова.

Народився він 16 березня 1846 в м. Мстиславль (нині місто Могильовської області, Білорусь). Навчався в Петербурзькому університеті на історико-філологічному факультеті, а також в Петербурзькій академії мистецтв. Вивчав твори стародавнього й нового мистецтва у Франції, Англії та інших країнах. У 1879, після захисту дисертації «Зодчество стародавнього Єгипту», отримав ступінь доктора.
А.Прахов викладав мистецтвознавчі дисципліни в Петербурзькому університеті (1873-1887), (1897-1903), Петербурзькій академії мистецтв (1875-1887), Київському університеті (1887-1897).
У 1880 А.Прахов переїхав до Києва, займався дослідженням настінного живопису в стародавніх церквах, вивчав пам'ятки Києва: відкрив і скопіював частину давньоруського фрескового і мозаїчного живопису у Софійському соборі та Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі. Адріан Вікторович — автор проекту художнього оформлення Володимирського собору, керівник групи художників, що здійснювала розпис собору (1884–1896), а також керівник реставраційних робіт фрескового стінопису Кирилівської церкви. Відомий завдяки археологічними дослідженнями пам'яток архітектури, займався дослідженнями на Волині, в Чернігові. З 1910 — член Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтв.
Адріан Прахов є автором однієї з перших публікацій про мистецьку спадщину Т.Шевченка. Ще в підлітковому віці А. Прахов читав його твори в оригіналі. Згодом надрукував статтю «До малюнків Т.Г. Шевченка» в журналі «Пчела» (1876), зауваживши потребу розширення уявлень про Т.Шевченка — талановитого художника.
Помер А.Прахов у Ялті 14 травня 1916.

17.03.2021
18.03.2021
19.03.2021
20.03.2021(2 events)

All day: Ісмаїл Ґаспринський: 170 років

All day: Ісмаїл Ґаспринський: 170 років

All day
20.03.2021

170 років від дня народження Ісмаїла Ґаспринського (1851–1914),  кримськотатарського просвітителя, письменника, педагога

 

Народився Ісмаїл Гаспринський 20 березня 1851 у кримському селищі Авджікой. Під час Кримської війни родина Гаспринських переїжджає до Бахчисарая. Спочатку вихованням хлопчика займалася мати, потім його віддали до релігійної школи при мечеті – мектебе, де Ісмаїл здобув початкову освіту. Потім навчався в чоловічій гімназії в Сімферополі. В 1863 Гаспринський вступає до Воронезького військового училища, після якого – до 2-ї Московської військової гімназії, але не закінчивши повного курсу, залишає навчання.

Ісмаїл був далеким від військової справи – його цікавила літературна творчість, легко давалися гуманітарні науки. І. Гаспринський залишає військову гімназію і повертається до Бахчисарая, вирішивши присвятити своє життя справі народної освіти, адже вже тоді він гостро відчував свою національно-культурну основу, незмінним атрибутом якої був іслам. Гаспринський іде вчителювати в початкову школу. В Сімферопольській державній чоловічій гімназії після проходження спеціального іспиту юнак 1870 був удостоєний звання вчителя російської мови міських початкових навчальних закладів.

Задля розширення світогляду в 1871 вирушає до Парижа, кілька місяців у 1874–1875 І. Гаспринський проводить у Єгипті, де живе переважно в Каїрі. Досвід, отриманий під час французької та єгипетської мандрівок, багато в чому визначив його ціннісні пріоритети й подальший життєвий шлях. Отриманий досвід І. Гаспринський почав реалізовувати насамперед при розробці та запровадженні нової системи шкільної освіти спочатку для мусульман Криму, а потім і інших регіонів Російської імперії. У 1876–1884 був міським головою Бахчисарая й провів кілька масштабних реформ. Провадячи активну новаторську педагогічну роботу, І. Гаспринський розпочав реорганізацію мусульманської системи шкільної освіти. Творець звукового методу мріяв про формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за своїх батьків. Розуміючи, що основи світогляду закладаються в дитинстві, він пише і за власною редакцією видає кримськотатарською мовою численні підручники і книги, розраховані на молодих читачів. Ці видання користувалися попитом. Зокрема, його навчальний посібник «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей») був неодноразово перевиданий і став найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі.

І.Гаспринський зробив значний внесок в теорію і практику педагогіки заснуванням новометодної школи, створенням перших національних підручників, навчальних посібників, впровадженням в шкільне життя звукового методу навчання, початком організації жіночої освіти в Криму, розробкою основ з вивчення рідної мови і літератури.

Помер Ісмаїл Гаспринський 11 вересня 1914 у Бахчисараї і був похований біля центра духовної освіти мусульман Криму – Зінджерлі-медресе. В Бахчисараї відкрито його будинок-музей, у Сімферополі з 1990 р. працює бібліотека ім. І. Гаспринського.

All day: Поль Фрес: 110 років

All day: Поль Фрес: 110 років

All day
20.03.2021

110 років тому народився Поль Фрес, французький психолог, автор праць із психології сприймання, пам’яті, емоцій, порівняльного вивчення мови, психолінгвістики та експериментальної психології.

Після навчанняя в ліцеї Поль Фрес вирішив стати священнослужителем. Але він намагався дотримуватися релігійних правил настільки суворо, що у нього постійно виникали головні болі та інші психологічні симптоми. Тому йому довелося покинути навчання на священника, але прагнення пов’язати себе з церквою не зникло. Тому він поїхав до католицького університету в Лувені, де в Інституті філософії експериментальна психологія займала важливе місце. Там він навчався з 1935 по 1938. Далі займався викладацькою діяльністю.

За свою довгу кар’єру Поль Фрес обіймав багато посад: працював в лабораторії експериментальної психології та фізіології відчуттів заступником директора (1943-1952), у 1952-1979 – директор практичної школи перспективних досліджень лабораторії експериментальної та порівняльної психології. В 1957 Фрес обіймає посаду професора експериментальної психології факультету літератури і гуманітарних наук університету Сорбонни (Париж), а у 1961-1969 – директор Інституту психології Сорбоннського університету.

Брав активну участь у створенні французької психологічної школи. З 1949 по 1960 був генеральним секретарем Французького товариства психологів, з 1962 по 1963 – його президентом.

Поль Фрес був науковим керівником багатьох студентів, чиї дослідження були пов’язані з різними галузями психології, зокрема соціальної психології, психолінгвістики, пам'яті та поведінки тварин тощо. Основний же внесок Фреса в експериментальну психологію полягає в тому, що він здійснив найважливіші експериментальні дослідження, покликані прояснити сутність сприйняття часу. Вчений дійшов висновку, що сприйняття часу є передусім сприйняттям змін і адаптацією до цих змін за рахунок управління пам'яттю.

Помер Поль Фрес уві сні 12 жовтня 1996 під Парижем.

 

21.03.2021
22.03.2021
23.03.2021
24.03.2021
25.03.2021(1 event)

All day: Олексій Боголюбов: 110 років

All day: Олексій Боголюбов: 110 років

All day
25.03.2021

Олексій Боголюбов (1911–2004)

Український математик, історик науки і техніки, фундатор української школи в галузі історії математичних дисциплін

Олексій Боголюбов народився 25 березня 1911 у сім’ї Миколи Михайловича й Ольги Миколаївни Боголюбових, які  виховали трьох учених: великого математика і фізика-теоретика ХХ століття академіка АН СРСР Миколу Боголюбова, історика математики і механіки члена-кореспондента НАН України Олексія Боголюбова, сходознавця академіка РАН Михайла Боголюбова.

Закінчив Харківський університет та Харківський машинобудівний інститут. З 1962 трудова діяльність Олексія Миколайовича пов’язана з Національною академією наук України, зокрема з 1975 з Інститутом математики НАН України. 

Коло його наукових інтересів – проблеми історії прикладної механіки і математики. Він уперше розпочав глибоке вивчення історії розвитку механіки машин і тим самим ввів у науковий обіг  великий невідомий до того часу фактичний матеріал. Тема кандидатської дисертації - «Розвиток теорії механізмів та машин у працях вчених XVIII – першої половини XIX століття» (1963); докторської  - «Історія механіки машин» (1965).

Нагороджений медаллю ім. Олександра Койре Міжнародної академії історії науки в Парижі (1971)  за внесок у створення багатотомного видання «Історія вітчизняної математики». За цикл праць  «Розвиток та дослідження  конструктивних методів розв’язання задач нелінійної механіки та математичної фізики» премією ім. М. М. Крилова АН УРСР (1987).

Олексій Боголюбов – доктор технічних наук, член-кореспондент АН УРСР, Командор ордена «За громадянські заслуги» – від короля Іспанії, почесний доктор Санкт-Петербурзького університету шляхів сполучень, Заслужений діяч науки і техніки України. Автор понад 400 публікацій: як одноосібних, так і у співавторстві,  серед яких: «Развитие проблем механики машин», «Математики, механики», «Машина і людина», «Роботи і маніпулятори», «Нариси з історії механіки». Вагомим внеском в історію науки стало написання ним серії наукових біографій видатних вчених «Августин Бетанкур. Научно-биографическийочерк»; «Доктор Роберт Гук» та інших.

Олексій Миколайович створив єдину в Україні школу з історії математики і математичного природознавства.  Серед його учнів - 7 докторів та понад 30 кандидатів наук. Багато років був заступником голови науково-методичної ради з питань пропаганди наукових знань з математики, механіки та фізики Українського товариства «Знання». 

Інформацію про О. Боголюбова як дослідника у сфері математичної освіти, філософських і методологічних питань механіки й математики, історії операційного числення, гідромеханіки, теорії пружності, включено в енциклопедичний довідник «Науковці України ХХ – ХХІ століть», які готував Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України.

Детальніше з біографією та творчим шляхом вченого в галузі історії математичних дисциплін можна ознайомитись  з публікацій:

Митропольський Ю.О., Самойленко А.М., Ликова О.Б., Пустовойтов М.О., Добровольський В.О., Урбанський В.М.  Історія науки. Олексій Миколайович Боголюбов // Український математичний журнал. 2006. № 4. Т.58. С.564-567

Самойленко А. Через терни – до знань: до 100-річчя від дня народження члена-кореспондента НАН України О.М. Боголюбова // Вісник НАН України. 2011. № 3. С.58-60

26.03.2021
27.03.2021
28.03.2021
29.03.2021
30.03.2021(1 event)

All day: Олексій Русько: 115 років

All day: Олексій Русько: 115 років

All day
30.03.2021

Він міг стати відомим хіміком, але організаторський талант керівника, вміння формувати і очолювати колектив допоміг йому стати наймолодшим ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і наймолодшим ректором на теренах колишнього  СРСР.

Сьогодні – 115 років від дня народження Олексія Микитовича Руська, українського педагога, хіміка, ректора Київського державного університету (1938-1944), заступника міністра народної освіти УРСР (1944-1958); члена-кореспондента Академії педагогічних наук РРФСР, директора Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (1958-1964).

Олексій Русько розпочав педагогічну діяльність 1932 на посаді викладача хімії в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М. Горького. Згодом був призначений деканом факультету, а потім і заступником директора інституту з навчальної роботи. У 1938-1944 був ректором Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Саме за його ректорства розширились наукові зв’язки КДУ з іншими університетами СРСР, значно активізувалась робота наукового студентського товариства, пожвавилась культурно-масова робота в університеті.

З 1944 – заступник міністра народної освіти. Працював над вирішенням нагальних питань: відновлення мережі педагогічних вишів і технікумів, створення їхньої матеріально-технічної бази, знищеної під час війни, забезпечення навчальних закладів необхідною навчально-методичною літературою та ін. Продовжуючи викладати неорганічну хімію в Київському університеті та Київському педагогічному інституті, 1948 захистив у Ленінграді дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.

О. Русько – автор понад 100 наукових праць, серед яких науково-методичні посібники й підручники з хімії для вищих і середніх навчальних закладів.

З 1958 по 1964 Олексі Русько очолював Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР (нині Інститут педагогіки НАПН України). Був одним з організаторів і першим головою Педагогічного товариства УРСР (з 1960), керівником педагогічної секції комісії ЮНЕСКО в Українській РСР.

Помер Олексій Русько 25 серпня 1964 у Києві й похований на Байковому цвинтарі.

 

31.03.2021(1 event)

All day: Рене Декарт: 425 років

All day: Рене Декарт: 425 років

All day
31.03.2021

425 років від дня народження Рене Декарта (Renе Descartes; 1596–1650), французького філософа

 

Звертаючись до життєвих колізій і творчої лабораторії Рене Декарта, не перестаєш дивуватися: як він міг легко переходити від математики до механіки, від механіки – до медицини, від медицини – до астрономії та оптики. З його іменем пов'язане творення аналітичної геометрії, введення перемінних величин у математику, встановлення зв'язку геометричної фігури з числом, формулювання закону дії і протидії, обґрунтування методу раціоналістичної дедукції.

Народився Рене Декарт 31 березня 1596 в місті Лае (зараз – Декарт). Його мати померла через декілька днів після народження сина. Його віддали на виховання єзуїтам в коледж Ла-Флеш (Анжу). Схоластична спрямованість єзуїтських коледжів не особливо налаштовували до навчання, а тому учитися Рене не любив. В 17 років його цікавили лише фехтування і верхова їзда. Після переїзду в Париж – гульбища, карти, і важко було навіть подумати, що з нього вийде одна з найвидатніших особистостей в історії людства.

Таємно від родичів і друзів Рене знімає тихий будиночок в Сен-Жерменському передмісті Парижа, зачиняється в ньому і два роки вивчає математику. Саме в цей час формується і особливість його творчої лабораторії. Услід за іншими мислителями того часу Декарт різко виступає проти схоластики, її засилля у філософії. На противагу схоластиці він вводить принцип методологічного сумніву (cogito ergo sum), наголошуючи на праві людини самостійно досягати істини власним розумом.

Далі Декарт мандрує Європою: Австрія, Богемія, Німеччина, Угорщина,

Швейцарія, Італія. Після тривалих подорожей Рене повертається до Парижа, але потім вирушає до Голландії, де живе двадцять років. Саме тут він створює свої знамениті праці «Міркування про метод», «Метафізичні роздуми про першу філософію», «Начала філософії», – книги, які на довгі роки визначать шлях розвитку науки і філософії.

Декарт вніс в педагогіку дух раціоналізму. Його педагогічним ідеалом був розвиток ясного доказового мислення. Навчанню, заснованому на рутинному заучуванні, філософ протиставляв свободу думки і раціональне прагнення до знань.

Наприкінці 1649 шведська королева Христина запрошує Декарта читати їй лекції з філософії, сподіваючись з його допомогою створити Шведську академію наук. Декарт запрошення прийняв, однак перебування в Стокгольмі тривало лише декілька місяців. Тут він захворів на запалення легенів. Хвороба проходила надто важко, з постійною втратою свідомості. Отямившись, він тихо промовив: «Пора в дорогу, душа моя». Це були останні слова Декарта.

Помер Рене Декарт 11 лютого 1650, не доживши одного місяця до 54-х років.

01.04.2021
02.04.2021
03.04.2021
04.04.2021

Return to calendar Print