175 років від дня народження Івана Пулюя (1845–1918), українського вченого-фізика, винахідника, педагога

Іван Павлович Пулюй народився  2 лютого 1845 у містечку Гримайлів на Тернопільщині. Саме він зробив перший знімок за допомогою Х-променів, які через 12 років назвали рентгенівськими. Батьки Івана Пулюя були глибоко релігійними людьми, тому свого сина готували до кар'єри священника. Спершу Іван не заперечував – закінчивши гімназію у Тернополі, вступив на теологічний факультет Віденського університету. Хоча закінчив його з відзнакою, проте від кар'єри священника відмовився. Це стало причиною розриву з родиною - відтоді вони більше не спілкувалися.

У 1875 Іван Пулюй стає стипендіатом австрійського Міністерства освіти і його відряджають удосконалювати свої професійні знання в Страсбурзький університет до професора Августа Кундта. Тут він познайомився з Вільгельмом Рентгеном, ім'ям якого будуть названі промені, відкриті Пулюєм. А разом з Ніколою Тесла Пулюй вивчав електричний струм у вакуумі.

Повернувшись зі Страсбурга до Відня, І. Пулюй все більше часу присвячує проблемам електротехніки, продовжує займатися вивченням явищ в трубках. Успіх приходить досить швидко. Фізик винаходить так звану «лампу Пулюя» – прилад, в якій був встановлений антикатод. Результати експериментів з лампою Пулюй публікує у «Віснику Віденської Академії наук» (1880–1882). На світовій електротехнічній виставці в Парижі (1881) прилад Пулюя був нагороджений срібною медаллю. Однак не зважаючи на міжнародне визнання наукових заслуг І. Пулюя, невидимі промені, які він вивчав, назвуть ім’ям його колеги Рентгена.

Іван Пулюй завжди пам'ятав про свою приналежність до українського народу і називав Україну «перлиною Європи» та вірив у її незалежність.  Оскільки Пулюй був не лише фізиком, а й теологом, то разом з Пантелемоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким працював над першим перекладом Біблії українською мовою. У 1903 р. Британське та закордонне біблійне товариство видає першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») в перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя.

З 1884 Іван Пулюй жив та працював у Вищій технічній школі у Празі (нині – Чеський технічний університет). Тут він створив першу в Європі кафедру фізики та електротехніки, яку очолював 32 роки, до виходу на пенсію у 1916. Через два роки, 31 січня 1918 Іван Пулюй помер, похований у Празі.

В Україні пам'ять про Івана Пулюя вшановано однойменною премією, яку присуджують раз на два роки за досягнення у прикладній фізиці. Крім того, у Києві, Львові, Дрогобичі, Тернополі та Івано-Франківську є вулиці, названі на честь видатного вченого.

9 лютого виповнюється 80 років від заснування Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (РОІППО).

Інститут було створено у 1940 році на базі обласного педагогічного кабінету при Ровенському обласному відділі народної освіти. Нині Інститут є вищим навчальним та науково-методичним закладом ІІІ рівня акредитації. Заклад забезпечує підвищення кваліфікації педагогічних працівників регіону у галузі знань 0101 "Педагогічна освіта», готує керівників освіти з присвоєнням кваліфікації «Менеджер освіти»  та здійснює науково-методичний супровід діяльності навчальних закладів. Ліцензований обсяг підготовки - 7000 чоловік за рік.

«... людина народжується, щоб стати талановитим творцем»

В. Сухомлинський

60 років тому вийшла друком одна з найважливіших праць Василя Сухомлинського «Верьте в человека» (1960).

Керуючись власним педагогічним досвідом, педагог наголошує: кожна дитина – це особистість! Кожна маленька людина - неповторна, талановита, гідна поваги і віри в неї. Завдання педагога – побачити цю неповторність; плекати  і виховувати в дитині її природні задатки та моральні цінності. «Справжнім педагогом може стати тільки той, хто у кожному своєму вихованцеві бачить в майбутньому велику людину», - говорить В.Сухомлинський у книзі «Верьте в человека».

Кость Йосипович Кисілевський народився 23 лютого 1890 в с. Рошнів (нині Івано-Франківська обл.). Навчався в Лейпцизькому та Віденському університетах. Працював у гімназіях та вчительських семінаріях Станіслава (тепер Івано-Франківськ), Городка, Львова, Рогатина, а з 1939 –  професор Львівського університету.

Кость Кисілевський – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка,  автор підручників з української мови, а також дидактичних праць, українсько-польського і польсько-українського словника (спільно з Є. Грицаком). Займався науковими дослідженнями з діалектології, історії української мови, дидактики. Вивчав говірки басейну р. Дністер і Прут, а також Звенигородщини; запропонував класифікацію українських говірок.

З 1944 Кость Йосипович емігрував і в 1945 став профессор Українського вільного університету в Мюнхені. Згодом в 1959 переїхав до США, де займався українознавчими студіями.

Помер Кость Кисілевський 20 вересня 1974 в США.

170 років від дня народження Юліана Охоровича (Julian Ochorowicz; 1850–1917), польського психолога

Юліан Охорович народився 23 лютого 1850 неподалік від Варшави, в м. Радзимін, у родині вчителів. Навчався у гімназіях Варшави та Любліна. У 1866 вступив до Варшавського університету, який закінчив 1872. Того ж року він поїхав за кордон, в Англію і Францію, а на початку 1873 в Лейпцигському університеті розпочав вивчати філософію, природничі науки та психологію. Ю. Охорович повернувся до Варшави в середині 1874 зі ступенем доктора філософії, який отримав на основі роботи «Про умови свідомості. Фізіологічно-психологічне дослідження».

Наприкінці 1875 Ю. Охорович виїхав до Львова. Львівський період життя був найбільш плідним у його кар’єрі: він брав активну участь у громадському та науковому житті Львова, друкувався в газетах і тижневиках, займався літературою (зокрема писав вірші), редагував журнал «Нива», виступав на з’їздах і конференціях. Працюючи у Львові, Юліан Охорович розробив проект програми Першого Міжнародного конгресу психологів, а згодом у серпні 1889 очолив одну з найбільших його секцій – «Гіпнотизм і навіювання», що зібрала на своїх засіданнях більше 100 учасників.

1882 вчений виїхав до Парижа, де продовжив свою наукову діяльність. У французькій столиці Юліан Охорович жив і працював до 1892 р. Там він відвідував лекції відомих тогочасних науковців і продовжував вивчати проблеми гіпнозу, парапсихології та експериментальної фізики. У 1884 він презентував на засіданні Паризького біологічного товариства свої доповіді, в яких вперше познайомив громадськість зі своїм винаходом гіпноскопом – приладом, що дозволяє визначити сугестивність людини.

Вся наукова творчість Ю. Охоровича відзначена яскравим новаторством. Вчений постійно шукав технічний засіб, за допомогою якого можна було б «сфотографувати» думку, однак це стало можливим тільки в 1980-х роках завдяки розвитку комп’ютерної техніки.

У 1906 році у Львові виходять його роботи «Про методи в етиці» та «Бесіди і спостереження в галузі фізіології, психології, педагогіки та природничих наук», що свідчило про його захоплення педагогічною наукою. У цих працях учений висвітлив результати своїх наукових спостережень, запропонував власне бачення шляхів розв’язання актуальних проблем виховання гармонійно розвинутої особистості, зокрема відстоював прикладний характер психологічної науки і максимально тісний її зв’язок з педагогічною підготовкою студентів.

У 1895 році Британське товариство психологічних досліджень прийняло Ю.Охоровича у свої почесні члени. За своє життя він був удостоєний такої ж честі з боку наукових психологічних товариств Нью-Йорка, Берліна, Лейпцига, Кельна і Будапешта, а в 1915-1916 обіймав посаду віце-президента Польського товариства психологів. Останній період свого життя Охорович працював у Варшаві і зосередив свої наукові інтереси у сфері етичних і педагогічних проблем, ставши автором оригінального проекту наукової етики.

Помер Юліан Охорович у Варшаві 1 травня 1917.