Полтавський національний педагогічний університет – є одним з найдавніших вищих навчальних закладів України. Свою історію розпочинає від часу заснування в Полтаві учительського інституту (1914). 1919 року інститут реорганізовано в педагогічний, 1921 – в інститут народної освіти, 1930 році – в інститут соціального виховання, а 1933 – знову в педагогічний інститут, якому 28 грудня 1946 року присвоєно ім’я В. Г. Короленка. 1999 року на базі Полтавського державного педагогічного інституту створено Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. 25 листопада 2009 року указом Президента України Полтавському державному педагогічному університету надано статус національного.

Першим очолив університет талановитий учений і педагог О. К. Волнін. У різні роки ректорами навчального закладу були: відомий учений-філолог В. О. Щепотьєв, академік АПН України І. А. Зязюн, академік АПН України В. О. Пащенко, з 2009 року на чолі вишу – доктор філологічних наук, професор М. І. Степаненко.

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка є альма матер цілої плеяди видатних педагогів, учених: А. Макаренка, В. Сухомлинського, Г. Ващенка, Ю. Кондратюка, Д. Багалія, І. Рибакова, В. Воропая, О. Побєдоносцева, М. Верховинця, О. Ковіньки та ін.

Детальніше про історію та діяльність університету за посиланням: http://pnpu.edu.ua/ua/istoriyyniversitety.php

Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Тетяни Кардиналовської — української педагогині, перекладачки,викладачки української і російської  мови в Гарвардському та Бостонському університетах. Народиласяінавчалася вона в Києві на інженерному факультеті Політехнічного інституту.

Працювала в українській періодичній пресі,зокрема у редакції газет «Червоний шлях», «Селянська правда», переклала українською мовою понад 30 книг, зокрема з англійської мови книгу «Оцеола, ватажок семінолів» М.Ріда (К., 1928). Була дружиною першого голови Ради міністрів УНР  Всеволода Голубовича.

В 1924 вийшла вдруге заміж за письменника і літературного діяча Сергія Пилипенка. Обидва її чоловіки були репресовані. В 1920 і сама Т.Кардиналовська побувала в тюремному ув'язненні, була звільнена після голодування.

У період нацистської окупації України разом з малолітньою дочкою Мірталою зголосилася супроводжувати старшу дочку Асю, відправлену на примусові роботи до Австрії. Пізніше жила в Італії, Англії, США.

Серед найвідоміших її праць —мемуарна книга «Невiдступне минуле» (Київ,1992);підручник російської мови «Модерн Рашен» (1964—1965, у співавторстві).

Померла в Енн-Арбор, Мічиган (США) в 1993.

У липні цього року виповнюється 60 років від часу публікації праці Василя Сухомлинського «Система роботи директора школи» (Київ, 1959). Книга є однією з найважливіших праць вченого і презентує директорський досвід Василя Олександровича у керівництві педагогічним процесом. На сторінках цієї праці В. О. Сухомлинський визначає основні складові діяльності директора як управлінця, презентує власні методи роботи з педагогічним колективом, зокрема у питанні підвищення фахової кваліфікації вчителя та забезпечення ефективності уроку.

Сьогодні, 25 липня, виповнюється 150 років від дня народження Михайла Косача. Михайло Петрович Косач (1869 – 1903) – відомий вчений-фізик, метеоролог, письменник та перекладач, громадський діяч, брат Лесі Українки.

Михайло Косач прожив занадто коротке (35 років), але плідне життя й увійшов в історію української науки та культури як талановитий учений, людина енциклопедичних знань. Михайло Косач знаний як приват-доцент, очільник кафедри фізики та географії Харківського університету, завідувач  мереологічної станції при універститеті, викладач Торунської жіночої гімназії (Естонія) та Харківського ветеринарного інституту, засновник літературного моложіжного гуртка «Плеяда»,автор наукових праць з фізики та математики, низки оповідань та перекладів, етнографічної праці «Кобзарські думи» (1905). Сфера зацікавлень Михайла Косача - метеорологія, геофізика, динаміка атмосфери, походження атмосферних електричних явищ, фізика Х-променів. Промовистим є той факт, що перед виїздом Лесі Українки на лікування до Берліна, Михайло Косач сконструював апарат, який виконав рентгенівський знімок її хворих ноги і руки. Відтак зробив відкриття одночасно з Рентгеном. Косач-учений був знаним і шанованим в колі науковців того часу, а відтак був запрошений з доповідями на Всеросійську виставку до Нижнього Новгорода (1896),Всеросійський з’їзд природників і лікарів (1898), працював асистентом професора О. І. Садовського в  Тартуському університеті (Естонія). Паралельно цікавився і гуманітарною сферою – письменництвом, перекладами, етнографією.

Помер передчасно і несподівано від дизентерії на 35-му році життя. Похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Цікаві факти про життя М. П. Косача та його дружні стосунки з сестрою Лесею Українкою можна знайти за посиланням: https://www.zwiahel.info/museum/room7/2

Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження Олександра Шульгина.Народивсявін 30 липня 1889на Полтавщині. Походив з козацького старшинського роду. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзькогоуніверситету.

Олександр Шульгин був визначним полiтиком, талановитим дипломатом та умiлим органiзатором. Метою життя він обрав боротьбу за українську державність. Олександр Якович уособлює в собiцiлу епоху в iсторiї визвольної боротьби українського народу, займаючи відповідальні посади: член Центральної Ради та її Генерального секретарiату, уряду Української Народної Республiки в роки визвольних змагань, посол Української Держави в Болгарії, мiнiстр УНР тощо.

Акцентуючи увагу на освітньо-науковій діяльності ювіляра, потрібно зазначити таке:  з 1908 по 1915 він викладав історію й філософію у Санкт-Петербурзькому університеті, згодом ще два роки — асистент у ньому. З 1923 по 1927 — професор Українського вільного університету і Українського високого педагогічного інституту в Празі (викладав загальну історію й філософію історії).

Наукова діяльність Олександра Яковича пов’язана з вивченням новітньої західноєвропейської історії — «Нарис новітньої історії» (1925), «Уваги до розвитку раннього капіталізму» (1930); проблемою генези національності — «Походження модерного національного духу і Жан Жак Руссо» (1937), «Історія та життя» (1957). Низка публіцистичних праць присвячена історії національно-визвольних змагань — «Політика» (1917), «Україна і червоний кошмар» (1927), «Україна проти Москви» (1935), «Без території» (1934), «Державність чи Гайдамаччина» (1934)).

Олександр Шульгин бувдійснимчленом Наукового товариства імені Шевченка,  засновником таголовоюУкраїнського  академічного товариства в Парижі з 1946по 1960, а такожодниміз організаторів і віце-президентомМіжнародної вільної Академії Науку Парижі(1952—1960). Із 1952 — заступникголови НТШ в Європі.

Помер Олександр Шульгин 4 березня 1960 у Парижі, похований уСарселі.