Week of Окт 27th
-
Віктор Петров: 125 років
Віктор Петров: 125 років
All day
22.10.2019
Віктор Петров народився 22 жовтня 1894 в місті Катеринослав. У 1913 закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918 — історико-філологічний факультет Київського університету. В період стипендіатства В. Петров, крім роботи в університеті, викладав російську та українську мову і літературу в гімназії В. Ремезова, Учительській семінарії, на курсах при Спілці письменників. Потім працював завідувачем Горобіївської семирічної школи Канівського повіту, а в 1922—1923 вчителював у Баришевській трудовій школі Київського повіту.
В. Петров з 1927 був керівником Етнографічно-фольклорної комісії ВУАН. За редакцією В. Петрова виходив «Етнографічний вісник» (1925—1929). У 1929 вийшло з друку фундаментальне дослідження В. Петрова «Пантелеймон Куліш у п'ятидесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість». За цю працю йому було присуджено науковий ступінь доктора історії літератури (філології).
З 1934 він працює в Українському Інституті історії матеріальної культури, де в 1939—1940 завідував відділом слов'яно-руської археології. У січні 1941 напередодні війни Віктора Платоновича призначили директором Інституту фольклору Академії наук УРСР. Потім він опиняється в окупованому Харкові, найвірогідніше в ролі радянського розвідника. У Харкові В. Петров редагує журнал «Український засів». З 1945 по 1949 він живе у Мюнхені і працює професором в Українському Вільному Університеті та Богословській (Православній) Академії. У Німеччині В. Петров був популярною особою в колах української діаспори. 18 квітня 1949 він за загадкових обставин зник із Мюнхена. Та незабаром Віктор Платонович з'являється у Москві в Інституті історії матеріальної культури АН СРСР. У 1956 приїжджає до Києва і починає працювати в Інституті археології завідувачем наукового архіву.
Учений залишив велику творчу спадщину — понад 200 наукових праць, романи та філософські роздуми. Свої художні твори підписував також не лише власним прізвищем, але й псевдонімами — Віктор Домонтович, Віктор Бер, та ін... Значну увагу В. Петров приділяв розв'язанню проблеми етногенезу слов'ян, зокрема цьому питанню присвячена монографія «Етногенез слов'ян. Джерела, етапи розвитку і проблематика», яка вийшла з друку в 1972 вже після його смерті.
В. Петров помер 18 червня 1969, похований у Києві.
-
Академічна гімназія у Львові: 235 років
Академічна гімназія у Львові: 235 років
All day
24.10.2019
235 років від часу заснування (1784) Академічної гімназії у Львові – найстарішої гімназії в Україні
Заснована декретом цісаря Австро-Угорщини Йосифа ІІ від 24 жовтня 1784 Перша гімназія як підрозділ Львівського університету (Академії) отримала назву «академічна». Це була перша в Україні новочасна середня школа класичного типу з рідною мовою викладання (до 1849 – латинська, згодом – німецька, з1874 – українська мова викладання у всіх класах). У гімназії в різні часи працювали видатні педагоги і громадські діячі: професори Василь Ільницький (перший директор), Іван Боберський, Анатоль Вахнянин, Михайло Галущинський, Іван Зелінський, Філарет Колесса, Омелян Огоновський, Олена Степанів-Дашкевич та ін.
Зберігаючи статус державного навчального закладу за всіх колоніальних адміністрацій, гімназія виплекала для України і світу чимало справжніх громадян, які клали в підвалини омріяної свободи не тільки свої знання, а й життя. Серед вихованців – піонер національного відродження Микола Устиянович, академік Михайло Возняк, композитор Станіслав Людкевич, полковник Євген Коновалець і генерал Роман Шухевич-Чупринка, митрополит Володимир Стернюк, академік Іван Крип'якевич, письменники Осип Маковей, Юліан Опільський, Василь Щурат, славіст Іларіон Свєнціцький, вчений Мирон Кордуба та багато інших.
У 1944 Академічну гімназію було реформовано у середню загально освітню школу. Львівська академічна відродилася до нового життя із відродженням нашої держави в 1992 р.
Яків Геровський : 225 роківЯків Геровський : 225 років
All day
24.10.2019
225 років від дня народження Якова Геровського (1794–1850), українського педагога, релігійного та громадського діяча, священника УГКЦ
Яків Симеонович Геровський народився 24 жовтня 1794 в с. Новий Яжів (Язів) Яворівського повіту на Львівщині. Навчався у Яворові, далі – в Перемишльській гімназії та Львівському університеті. За рішенням Львівської консисторії УГКЦ, яка в порозумінні з віденською владою почала місіонерську діяльність серед слов'ян Австрійської імперії після Віденського конгресу, був висланий до Хорватії. Тут у місті Крижевці у 1817 прийняв сан священника. В 1820–1822 в Шибенику (Хорватія) викладав біблійні науки та догматику в новоутвореній духовній семінарії. У 1823 Я. Геровського відкликають до Відня. Склавши іспит із догматики, він повертається до Львова, читає лекції в гімназії, а невдовзі стає професором Львівського університету. Три рази був деканом богословського факультету (1837, 1841, 1845), у 1841–1842 був ректором Львівського університету. Під час революції 1848 р. очолював «Руську Раду» у Жовкві.
Яків Геровський часто відвідував львівські школи й поступово запалився ідеєю створення інституції, в якій мали б змогу навчатися найздібніші діти селян, ремісників, міщан. За його ініціативою дві кімнати кам’яниці Йосифа Павловича у Львові перетворили на бурсу. В одній з кімнат мешкав сам Геровський, а в іншій – двадцятеро бурсаків. Жила бурса коштом Я. Геровського. Щоранку професора бачили на львівському базарі, де він закуповував продукти для своїх бурсаків. Яків Геровський навчав своїх вихованців не цуратися українського походження, шанувати батьків, вміло збуджував патріотизм в душах учорашніх сільських хлопчаків, закладав в їхню свідомість ідею служіння українському народові й відповідальності перед народом.
Помер Яків Геровський 5 вересня 1850 у Львові.
Зважаючи на великі заслуги Я. Геровського перед українською культурою, одна з перших просвітянських організацій українців – Галицько-Руська матиця (створена у 1848) – заснувала Фонд імені Якова Геровського, з якого виплачувалися стипендії селянським дітям.
-
Іван Лисяк-Рудницький: 100 років
Іван Лисяк-Рудницький: 100 років
All day
27.10.2019
27 жовтня виповнюється 100 років від дня народження українського історика, педагога, політолога, публіциста – Івана Павловича Лисяка-Рудницького (1919 – 1984).
Іван Лисяк-Рудницький – видатний вчений-історик, який відкрив Україну світові. Його авторству належать праці з історії України та української політичної думки XIX–XX ст., теорії нації. Вагомими є дослідження вченого присвячені М. Драгоманову, В. Липинському, М. Хвильовому, О. Назарукові.
І. Лисяк-Рудницький народився 1919 р. у Відні (Австрія), походив з однієї з найвідоміших українських інтелігентських родин. Батько, Павло Лисяк, був відомим адвокатом та громадсько-політичним діячем. Мати, Мілена Рудницька - політична діячка й організаторка жіночого руху в міжвоєнній Галичині, належала до відомого роду Рудницьких.
Освіту Іван Павлович здобув в Академічній гімназії у Львові, Львівському та Берлінському університетах. З початком Другої світової війни емігрував за кордон. 1945 р. захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі.У 1940-х І. Лисяк-Рудницький був членом українського студентського товариства «Мазепинець», Української Студентської Громади у Празі та Націоналістичної Організації Українських Студентів Німеччини (НОУС).У 1951 - 1971 рр. проживав у США, депрацював викладачем західноєвропейської історії, працював в Американському університеті у Вашингтоні. У 1967 став одним з авторів тексту «Заяви», надісланої від імені провідних американських інтелектуалів українського походження до керівництва СРСР і УРСР з політичними вимогами встановити громадянство УРСР, наладнати дипломатичні відносини між Українською РСР і зарубіжними країнами, надати українській мові статус державної в УРСР, легалізувати УАПЦ і УГКЦ тощо.
З 1971 р. жив у Канаді, де отримав посаду професора в Альбертському університеті. Був членом НТШ та УВАН, одним із засновників Канадського Інституту Українських Студій при Альбертському університеті. Протягом усього свого життя дописував до українських емігрантських періодичних видань, зокрема до газети «Українські Вісті» і журналів «Зустріч», «Сучасність».
Помер 1984 р. в Едмонтоні (Канада).