Week of Сен 22nd
-
Володимир Пархоменко: 140 років
Володимир Пархоменко: 140 років
All day
22.09.2020
140 років від дня народження Володимира Пархоменка (1880–1942), українського історика, педагога
Володимир Олександрович Пархоменко народився 22 вересня 1880 у с. Сміле (тепер Сумщина) у родині православного священика. Закінчив Полтавську семінарію, Петербурзьку духовну академію. З 1905 викладав церковну історію в Полтавській духовній семінарії. З лютого 1906 став дійсним членом Полтавської вченої архівної комісії. З вересня 1912 працював інспектором народних училищ у Тифлісі.
У вересні – грудні 1917 – директор української гімназії в Каневі, потім займався викладанням в Археологічному інституті в Києві та обіймав посаду приват-доцента в Київському університеті Св. Володимира. У 1919–1921 – приват-доцент Таврійського університету, згодом – діловод Кримського Міністерства народної освіти, викладач Кубанського політехнічного інституту.
З 1921 працював у Всеукраїнській Академії наук та у Київському інституті народної освіти. У 1925–1929 отримав посаду професора Дніпропетровського інституту народної освіти, очолював Дніпропетровське Наукове товариство при ВУАН, співпрацював з Дмитром Яворницьким, брав участь у Дніпропетровській археологічній експедиції. Перебуваючи у Дніпропетровську, учений глибоко досліджував проблему взаємовідносин Русі зі Степом.
У вересні 1929 заарештований і обвинувачений за фальсифікованою справою Спілки визволення України; засуджений до 10 років концтаборів. Відбував заслання у Карелії. У 1933, завдяки клопотанням сестри, достроково звільнений як інвалід. Переїхав до Ленінграда, де влаштовувався на роботу в місцеву філію АН СРСР.
Науковий доробок ученого складають понад 130 праць, тематика яких охоплює різні аспекти ранньої історії східного слов’янства і походження руської державності, взаємовідносинам Русі зі степовими етносами та державами, історії християнства на Русі і церкви ХVІІІ ст. Окремі роботи стосуються історії Гетьманщини, українсько-татарських взаємовідносин, історії освіти в Україні.
Помер Володимир Пархоменко у 1942 у блокадному Ленінграді. Реабілітований посмертно у 1989.
-
Володимир Кубійович: 120 років
Володимир Кубійович: 120 років
All day
23.09.2020
Володимир Михайлович Кубійович народився 23 вересня 1900 у м. Новий Санч на Західній Лемківщині (нині Польща) в українсько-польській родині. У 1918 розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною. Був артилеристом в Українській Галицькій Армії. На початку 1923 переїхав до Кракова, знайшов там роботу в одній із польських гімназій. Захистив докторську дисертацію «Антропогеографія Горганів», став доцентом філософського факультету Краківського університету, викладав географію Східної Європи, читав курс антропогеографії Радянської України, однак не полишив і роботи в гімназіях.
Володимир Кубійович займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. З 1931– дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Володимир Михайлович обстоював українські геополітичні інтереси. У 1939–1940 В.Кубійович – професор Українського Вільного Університету у Празі. Як активний учасник українського національно-визвольного руху у 1940 очолив Український Центральний Комітет у Кракові (був головою до 1944), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній Губернії (Краків був її адміністраційним центром). Попри всі труднощі воєнного часу, Український Центральний Комітет, очолюваний В.Кубійовичем, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. У квітні 1943, як голова УЦК, він став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина».
Після закінчення Другої світової війни В.Кубійович жив в еміграції у Німмеччині та Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947–1951– генеральний секретар НТШ, з 1952 –голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін. Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор спогадів «Мені 70» (1970) і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).
Володимир Кубійович був головним редактором «Енциклопедії Українознавства» (Париж –Нью-Йорк, 1955–1985).
Помер В.Кубійович 2 листопада 1985 р. у Парижі (Франція).
-
Микита Грищенко: 120 років
Микита Грищенко: 120 років
All day
27.09.2020
120 років від дня народження Микити Грищенка (1900–1987), українського педагога, організатора освіти, директора НДІ дефектології (1948–1955) та НДІ педагогіки Української РСР (1956–1958)
Микита Минович Грищенко народився 27 вересня 1900 у с. Трушки (тепер Київщина) у великій селянській родині. У 1915–1920 працював у Білій Церкві різноробом, згодом – телеграфістом на різних станціях Південно-Західної залізниці. Протягом 1920–1923 здобував освіту на Київських українських трирічних педагогічних курсах ім. Б. Грінченка. У 1923–1926 М. Грищенко продовжував освіту на юридичному факультеті Київського інституту народного господарства ім. Євгенії Бош. Одночасно працював з дітьми-сиротами в дитячому будинку, займався репетиторством «за харчі», навчав грамоти неписьменних на курсах лікнепу.
1926 М. Грищенко починає активну діяльність у системі народної освіти: працює вчителем, директором школи, районним і окружним інспектором відділу трудшкіл. У 1929 призначений директором Київського педтехнікуму. У 1930–1934 очолював Інститут соціального виховання (пізніше Київський педагогічний інститут ім. Горького). 1934–1941 – науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП).
1941–1943 – перебував в евакуації у казахському місті Кзил-Орда, де працював викладачем Об’єднаного українського державного університету (ОУДУ) та займався науковою роботою, а також очолював міський відділ народної освіти. У 1943–1946 – начальник управління шкіл Народного комісаріату освіти Української РСР. 1946 захистив у Київському державному університеті кандидатську дисертацію, присвячену історії освіти в Україні у 1941–1945 рр. У 1946–1948 – заступник директора УНДІПу. У 1948–1955 очолював Науково-дослідний інститут дефектології УРСР.
У 1956–1958 М. Грищенко керував Науково-дослідним інститутом педагогіки УРСР (до 1955 – УНДІП). На посаду директора він прийшов уже визнаним ученим, доктором педагогічних наук. За період роботи в Інституті педагогіки М. Грищенко пише такі фундаментальні дослідження з історії розвитку школи і освіти в Україні, як «Розвиток народної освіти на Україні за роки радянської влади» (1957), «Сорок років розвитку радянської школи в Українській РСР» (1957) та ін.
З 1958 працював у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка: читав лекції з методики викладання історії та курс лекцій «Історія радянської школи в УРСР», а в 1962–1975 завідував кафедрою педагогіки.
Микита Грищенко помер 17 листопада 1987. Похований у Києві на Байковому кладовищі.