Василь Степанович Ільницький народився 22 квітня 1823 в с. Підпечери Івано-Франківської області в родині священника. Навчався в гімназіях Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), Тернополя, Львова, а від 1840 – у Львівському університеті, «Цісарському конвікті» (Відень, 1842–46).

Здобув сан священника, певний час служив у с. Воскресінці під Коломиєю, проте все ж присвятив своє життя просвітницькій та літературно-науковій діяльності. В. Ільницький – викладач української мови та історії у Станіславівській, Тернопільській та Львівській гімназіях, директор Львівської академічної української гімназії, автор петиції про введення української мови як мови викладання у вищих класах академічної гімназії (1871). Був головою комісії з підготовки шкільних підручників у крайовій шкільній раді. Підготував і видав чимало підручників і читанок, переклав з іноземних мов підручники із всесвітньої, біблійної історії. Про неабиякий авторитет В. Ільницького серед просвітницьких діячів свідчить той факт, що його було обрано до першого відділу «Просвіти» у Львові.

У 1860–70 pp. опублікував низку краєзнавчих праць, які часто супроводжував картами і схемами, що допомагали читачам краще зрозуміти історичні події: «Городище стародавнього Звенигорода», «Царство Данила Галицького» та ін. Досліджував історію козацтва, Галичини та Австрії, відносини Австрії з Угорщиною. 1876–77 рр. опублікував серію статтей«Життя знаменитих князів, гетьманів, героїв і інших мужів руських», а також географічно-природничі та етнографічні статті: «Геологічний чоловік в Європі» (1879), «З різних країн і народів» (1884) та ін.

Велику цінність мають науково-публіцистичні записки В. Ільницького з національного життя галицьких русинів, зокрема «Собор учених русинів 19-26 жовтня 1848»,  «Проект органу Матиці», «Рік 1848», «Зав’язане ради руської в Станіславові. Буча польська», «Виклад про слов’янську філософію», «З’їзд учених в Львові», та ін.

В. Ільницький був також талановитим літератором. Йому належить значний доробок поетичної, прозової, драматургічної та літературно-критичної творчості, збірка записаних ним українських народних пісень. Як прозаїк він писав невеличкі оповідання, переважно автобіографічного характеру. Повість про події кінця X ст. «Рогніда-Горислава» та драма «Настася» з історії Галицької Русі другої половини XII ст. написані на історичній основі.

Друкувався у виданнях «Батьківщина», «Діло», «Газета шкільна», «Зоря», «Ластівка». Мав псевдоніми Стефанович В., Стефанович В. Д., Василько Мудрагель, Денис з-над Серету, Денис з Покуття.

Помер В. Ільницький 15 квітня 1895 р. у с. Підпечери.

Постановою Верховної Ради України “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках” ювілей Василя Ільницького відзначається на державному рівні.