До 95-річчя від дня народження Олександра Мефодійовича Маринича

01Олександр Мефодійович Маринич – видатний учений, державний і громадський діяч, міністр освіти України (1971-1979), один із фундаторів та організаторів сучасної української географічної науки, багаторічний президент Українського географічного товариства, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук.

Народився 4 вересня 1920 року у селі Суботці, що на Кіровоградщині; про його життя і діяльність розповідає віртуальна виставка: http://museum-koippo.kr.sch.in.ua/informaciya_pro_zaklad/ministri_osviti-nashi_zemlyaki/oleksandr_mefodijovich_marinich/

Олександр Мефодійович Маринич працював міністром освіти Української РСР з 1971 по 1979 рік. За цей час в Україні внаслідок реалізації відповідної державної програми було забезпечено повне охоплення молоді шкільного віку навчанням у середній школі, суттєво удосконалився навчальний процес, запроваджено відповідні навчальні програми, підручники. Було започатковано систему навчання та підвищення кваліфікації керівників закладів освіти.

02До речі, у 1976 році вийшла книга «Здобутки народної освіти Української РСР»,  передмову до якої написав О. М. Маринич, де він звертає увагу на актуальні питання розвитку освіти на той час: забезпечення повного переходу до загальної середньої освіти молоді; піднесення якості навчання школярів, активна їх підготовка до суспільно корисної праці; зайнятість дітей через школи повного дня, діяльність груп продовженого дня, розвиток позашкільних закладів і гурткової роботи; розвиток міжшкільних виробничих комбінатів та професійно-технічні училища, трудове виховання та профорієнтаційна робота з учнями; введення у дію і будівництво приміщень шкіл, дошкільних закладів, удосконалення мережі навчальних закладів; запровадження кабінетної системи навчання тощо.

Левова частина його життя була присвячена науково-педагогічній діяльності у Київському університеті: 1949-55рр. – доцент кафедри геоморфології, 1956-71рр. – завідувач кафедри фізичної географії, 1956-1968рр. – декан географічного факультету, 1968- 1971рр. – проректор університету з навчальної роботи. Значну увагу у цей час приділяв експедиційним дослідженням, які проводив на території Поділля, Полісся, Придніпров’я, лісостепової та степової зон, у Криму та у Карпатах. Його учнями були тисячі фахівців, які працюють у різних сферах в Україні та за її межами.

Олександр Мефодійович був видатним українським географом, практично усі віхи розвитку української географічної науки другої половини ХХ століття пов’язані з його іменем. У 1979 році він перейшов на наукову роботу до Академії наук, де працював у складі бюро відділення наук про Землю НАН України, очолював відділення географії Інституту геофізики ім. С. І. Суботіна, на базі якого у подальшому, насамперед його зусиллями, після здобуття Україною незалежності, було створено сучасний інститут географії НАН України, діяльністю якого він опікувався постійно.

У його творчому доробку понад 400 наукових публікацій в Україні та багатьох державах світу, з яких більше 20 монографій, підручників та навчальних посібників, наприклад: «Фізична географія Української РСР» разом з А. І. Леньком, М. І. Щербанем (1969р.), а також П. Г. Шищенком, (1982р.); підручник «Фізична географія України» (разом з П. Г. Шищенком, (2003р., 2006р.), за якими ще багато років будуть готуватись нові покоління географів та інших фахівців.

З ініціативи та під керівництвом О. Маринича географами України було реалізовано широку дослідницьку програму з конструктивних проблем природокористування в Україні, видано цикл робіт «Географічні основи природокористування в Україні», які у 1993 році відзначено Державною премією України у галузі науки і техніки.

Упродовж майже 30 років О. Маринич очолював спеціалізовану раду (тепер при інституті географії НАН України) з присудження наукових ступенів доктора та кандидата географічних наук за спеціальністю «фізична географія, геофізика та геохімія ландшафтів», під його керівництвом та науковим консультуванням підготовлено науковцями 35 кандидатських та 8 докторських дисертацій. Він був опонентом на захисті дисертацій багатьох учених України, Росії, Білорусі, В’єтнаму та інших держав.

Науково-викладацьку роботу поєднував з активною громадською діяльністю. Так, ще у 1958 році спільно з професором П. К. Заморієм було ним було відновлено в Україні діяльність самостійного географічного товариства. Олександр Мефодійович доклав багато зусиль для його розвитку, був віце-президентом (1956-64рр.), президентом Українського географічного товариства (1964-1995рр.), надалі його Почесним членом, членом вченої ради, постійно і плідно займався популяризацією географічних знань. За цей час Товариство стало однією з найбільш авторитетних громадських організацій України.

О. Маринич очолював також Національний комітет географів України і брав активну участь у роботі усіх з’їздів Географічного товариства СРСР та України, діяльності Міжнародного географічного союзу, роботі трьох його конгресів, Програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера», представляв державу на багатьох міжнародних форумах учених, читав лекції в університетах Франції, Німеччини, Польщі, Хорватії, США, Канади, Великої Британії, Словаччини, Швеції, Норвегії, Індії, Куби, Сирії, Лівану, Греції, Болгарії, Угорщини, Японії, керував українською делегацією на ювілейній конференції ЮНЕСКО у 1971році.

Більш ніж за 60 років своєї невтомної праці О. М. Маринич став визнаними лідером, патріархом географічної науки та освіти, консолідатором представників багатьох інших галузей знань, широко знаним та шанованим науковцями багатьох держав світу. Також 10 років був депутатом Верховної Ради України. Його багаторічна праця була відзначена державним нагородами – орденом Князя Ярослава Мудрого, двома орденами Червоного Прапора, орденами Великої Вітчизняної війни та «За мужність», почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України», медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За победу над Германией», «За трудовое отличие» та іншими медалями.

Бібліографія праць Олександра Маринича

(з фондів Педагогічного музею України)

Книги

Маринич О. М. Українське Полісся : Фізико-географічний нарис / О. М. Маринич. – К. : Радянська школа, 1962. – 164 с.

Ланько А., Маринич О., Щербань М. Фізична географія Української РСР / А. Ланько, О. Маринич, М. Щербань. – К. : Радянська школа, 1969. – 272 с.

Статті

Маринич А. Украинская Советская Социалистическая Республика /А. Маринич, М. Паламарчук// География в школе. – 1967. — №5. – С. 26.

Маринич О. М. Розвиток географічної науки в Українській РСР на сучасному етапі / О. М. Маринич, М. І. Щербань // Географія в школі. – К. : Радянська школа, 1969. – Вип. 14. – С. 3-12.

Маринич О. Завдання шкіл та органів народної освіти у новій п’ятирічці / О. Маринич // Радянська школа. – 1971. — №9. – С. 1-12.

Маринич О. Дружба народів – джерело наших успіхів / О. Маринич // Радянська школа. – 1972. — №12. – С. 15-21.

Маринич О. На фініші шкільної п’ятирічки / О. Маринич // Радянська школа. – 1975. — №9. – С. 1-12.

Маринич А. Сельская школа на подъеме / А. Маринич // Народное образование. – 1975. — №7. – С. 9-13.

Маринич А. Трудовое воспитание – важная задача школы. Производства, семьи и общественности / А. Маринич // Народное образование. – 1976. — №11. – С. 9-15.

Маринич О. Про роботу педагогічних колективів шкіл республіки по дальшому поліпшенню навчання і комуністичного виховання учнів відповідно до завдань, поставлених XXV з’їздом КПРС і XXV з’їздом компартії України / О. Маринич // Радянська школа. – 1977. — №6. – С. 3-14.

Маринич А. Воспитываем достойную смену / А. Маринич // Народное образование. – 1977. — №8. – С. 8-14.

Маринич А. Совершенствуем работу с руководящими кадрами / А. Маринич // Народное образование. – 1978. — №5. – С. 12-15.

 

Підготовувала Лариса Гайда, науковий співробітник музею