My Calendar

Events in Январь 2021

Понедельник Вторник Среда Четверг Пятница Суббота Воскресенье
28.12.2020
29.12.2020
30.12.2020
31.12.2020
01.01.2021
02.01.2021
03.01.2021(1 event)

All day: Юліян-Корнило Дзерович: 150 років

All day
03.01.2021

150 років тому народився Дзерович Юліян-Корнило Ігнатович – священник Української Греко-Католицької церкви, педагог, церковний і освітньо-культурний діяч, меценат.

Початкову освіту здобув у народній школі в Товмачі та в «німецькій» гімназії у Львові, де склав іспит зрілості у 1889.

У 1889–1893, навчаючись в греко-католицькій духовній семінарії, а пізніше на теологічному факультеті Львівського університету,  здобув богословську освіту. У 1893–1895 вивчав німецьку філологію у Віденському університеті. 1895 висвячений на священника та призначений душпастирем у Миколаєві на Львівщині. Пізніше викладав катехитику у жіночій школі у Бродах (1897–1907), гімназіях у Бережанах (1904–1907) та Стрию (1908–1918), учительській чоловічій семінарії (1913–1918).

Юліян Дзерович був професором Львівської греко-католицької духовної семінарії, Львівської богословської академії (від 1930), директором Української жіночої учительської семінарії, заступником голови товариства «Рідна школа», головою товариства «Просвіта» (від 1939). Працював редактором журналів «Руський Амвон», «Наша праця», «Боже слово», «Парохіяльні вісті».

У 1918–1919 входив до складу Української національної ради ЗУНР. Один із організаторів Першого українського педагогічного конгресу у Львові (1935). Виконуючи його рішення, написав і опублікував навчальний посібник «Педагогіка».

Основні ідеї педагогічної системи Ю. Дзеровича: наближення виховання і навчання до життя (активна і творча школа), індивідуальний розвиток дитини, соціальне і релігійне виховання молоді, дисципліна як основний засіб виховання волі і характеру, вирішальна роль матері у моральному вихованні дитини, необхідність об’єднання і погодження зусиль держави, сім’ї і Церкви для успішного виховання молоді. Ю. Дзерович був ініціатором поширення освіти серед дорослого населення, провадив доброчинну діяльність, спрямовану на створення умов для навчання дітей з малозабезпечених сімей.

Помер 8 квітня 1943 у Відні, похований у Львові на Личаківському цвинтарі. 

04.01.2021
05.01.2021
06.01.2021
07.01.2021(1 event)

All day: Василь Чумак: 120 років

All day
07.01.2021

Сьогодні – 7 січня – виповнюється 120 років від дня народження поета, громадського і культурного діяча - Василя Чумака (1901–1919).
 
Василь Чумак народився 7 січня 1901 року на Чернігівщині. Навчався у церковно-парафіяльній школі, Ічнянському училищі та Городнянській гімназії і на початку 1919 року переїхав до Києва. Почав писати вірші під час навчання в училищі, а вперше опублікував їх у листопаді 1917 року. Вступив до партії боротьбистів і працював в її газеті “Боротьба”. Також працював секретарем журналу «Мистецтво» і був співробітником Всеукраїнської літературної колегії при Народному комісаріаті освіти УСРР, член літературного угрупування «Гарт».
 
Василь Чумак — автор революційно-романтичних поезій, оповідань, нарисів, літературно-критичних і публіцистичних статей, новел в прозі та рецензій.
 
На жаль, життя поета обірвалося занадто рано, коли йому було всього 19 років. Після відступу більшовиків з Києва наприкінці серпня 19-го року поет був заарештований денікінцями, проте втік з в’язниці і переховувався у підпіллі. Восени Василь Чумак знову був заарештований і разом з Гнатом Михайличенком розстріляний денікінцями у ніч на 21 листопада. У грудні того ж року в районі Лук'янівського кладовища було знайдено декілька закопаних тіл, серед яких були Михайличенко, Чумак. Похований 29 грудня 1919 року в братській могилі на території Аносівського парку (нині парк Вічної Слави, могила не збереглася).
 
Його єдина книга віршів “Заспів” вийшла посмертно 1920 року і від початку тридцятих була упродовж чверті століття заборонена радянською владою як націоналістична. Книжка справила великий вплив на розвиток революційно-романтичного напряму в українській поезії, а ім’я її автора ставили поряд з Павлом Тичиною, Василем Елланом, Михайлом Семенком. Творчість Чумака було реабілітовано лише в середині 1950-х років.
#опис_зображень Картинка «Педагогічний календар».
 
Фото портрет Василя Чумак. Текст «120 років. Василь Чумак, 7 січня (1901-1919) поет, громадський і культурний діяч».
08.01.2021
09.01.2021
10.01.2021
11.01.2021
12.01.2021(2 events)

All day: Джеймс Марк Болдуїн: 160 років

All day
12.01.2021

160 років від дня народження Джеймса Марка Болдуїна (James Mark Baldwin; 1861–1934), американського психолога, філософа, соціолога

Джеймс Марк Болдуїн народився 12 січня 1861 в Колумбії, штат Південна Кароліна.Закінчив Коледж Нью-Джерсі (нині Прінстонський університет). Стажувався в Німеччині уВільгельма Вундта в Лейпцизі і у Фрідріха Паульсена в Берліні. У 1885 став викладачемфранцузької та німецької мов в Прінстонській духовній семінарії. У 1889 розпочав працювати в Університеті Торонто на кафедрі логіки і метафізики. Створення ним лабораторіїекспериментальної психології в Торонто (яка, як він стверджував, була першою в Британськійімперії) збіглося з народженням його доньок Гелен (1889) і Елізабет (1891), що надихнулойого на кількісні і експериментальні дослідження розвитку немовлят, які справили враженняна Жана Піаже і Лоуренса Кольберга. У 1903 Болдуїн перейшов на професуру філософії тапсихології в Університеті Джона Хопкінса. Тут він відродив експериментальну лабораторію,яка була відкрита засновником педології Дж. Стенлі Голлом в 1884 (закрита в 1888 у зв’язку з від’їздом Голла, який став президентом Університету Кларка).

 Болдуїн був одним з небагатьох учених межі XIXXX століть, хто вважав за необхідне досліджувати не лише пізнавальний, а й емоційний та моральний розвиток дитини. В праці «Духовний розвиток з соціологічної і етичної точки зору (дослідження з соціальної психології)» (1913) Болдуїн зазначав, що необхідним є діалектичний підхід до аналізу духовного розвитку, тобто вивчення того, що являє собою особистість з соціальної точки зору, і вивчення суспільства з точки зору особистості. Говорячи про те, що в духовному розвитку переплітаються набуті і вроджені якості, вчений відзначав, що і соціальне середовище, і спадковість визначають рівень соціальних досягнень людини в суспільстві, оскільки в процесі соціалізації діти навчаються однаковим речам, всім даються однакові знання, однакові норми поведінки, моральні закони. Індивідуальні відмінності полягають не лише у швидкості засвоєння, але і в можливості адаптації до тих норм, які прийняті в суспільстві.

Надаючи великого значення поширенню психологічних знань, Болдуїн заснував в 1895 один з перших наукових психологічних журналів «Психологічний огляд». Виданий в 19011905 під його редакцією «Словник філософії і психології» став значною науковою подією і згодом неодноразово перевидавався. Його концепція пізнавального розвитку дітей, викладена в тритомнику «Генетична логіка» (19031908), вплинула на погляди Жана Піаже, який в той період навчався в Женевському університеті і був учнем одного з

найближчих друзів Болдуїна – Едуарда Клапареда.

З 1912 Джеймс Марк Болдуїн мешкав у Парижі, де й помер 8 листопада 1934.

All day: Петро Смолічев: 130 років

All day
12.01.2021

130 років тому народився Петро Іванович Смолічев – український археолог, історик стародавнього Сходу, Греції та Риму, краєзнавець та педагог, перший дослідник археологічного комплексу Шестовиця.

Навчався у Чернігівській духовній семінарії, Петербурзькій духовній академії і Петербурзькому археологічному інституті. Брав участь в організації та роботі ХIV Археологічного з’їзду, що відбувся у Чернігові в серпні 1908.

У 1919–1923 працював викладачем у Чернігівському педагогічному інституті, читав лекції з історії стародавнього Сходу, Греції та Риму, а також кілька спецкурсів із педагогіки. Навесні 1923 обійняв посаду завідувача 2-го Чернігівського Радянського музею, який згодом став археологічним відділом Чернігівського державного музею. З 1925 – дійсний член ВУАН, пізніше – співробітник комісії Лівобережної України при історичній секції ВУАН. 

1925 за ініціативою П. Смолічева були розпочаті дослідження комплексу давньоруських пам’яток поблизу с. Шестовиця Чернігівського району. Під його керівництвом тут проводились  розкопки протягом 1925–1927. У різних курганних групах поблизу с. Шестовиця дослідили 42 насипи, провели обстеження та «пробні» розкопки городища в урочищі Коровель. Петро Іванович присвятив старожитностям Шестовиці кілька статей.

Влітку 1927 на прохання Дмитра Яворницького П. Смолічев разом з іншими кваліфікованими археологами був відряджений до експедиції, що працювала в зоні затоплення Дніпробуду. На посаді старшого археолога експедиції він здійснив розкопки культових пам’яток на о. Похилий (1928), розвідки та розкопки на островах Таволжаний, Перун, Орлина Стрілиця (1929), досліджував наскельні зображення між Лоханським та Вовнизським порогами, інші археологічні об’єкти. На підставі отриманих матеріалів П. Смолічев сформулював головні завдання наукового вивчення пам’яток Надпоріжжя.

1933 П. Смолічев у адміністративному порядку був висланий до Середньої Азії. У 1940-х дослідник працював в Інституті історії, археології та етнографії АН Таджицької РСР, здійснив розкопки в районах міст Душанбе, Сталінабада та Дангари. Останні роки життя провів у Таджикистані.

Петро Іванович вільно володів французькою, непогано знав латину, був кваліфікованим художником-графіком і власноруч виконував креслення та замальовки до наукових звітів про археологічні розкопки.

Рік смерті П. Смолічева точно невідомий. За версією сина, він помер 1944. Водночас інші інформаційні матеріали подають інформацію, що П. Смолічев помер 1947 або на початку 1950-х.

13.01.2021(1 event)

All day: Антін Лотоцький: 140 років

All day
13.01.2021

Антін Лотоцький народився 13 січня 1881 у с. Вільховець (нині Тернопільської області). Навчався в Бережанській гімназії, Львівському університеті. З 1911 викладав у Рогатинській приватній гімназії, займався літературною творчістю.
А.Лотоцький був членом гуртка «Молода Україна», співпрацював з газетою «Діло». Свої твори друкував майже в усіх виданнях «Пресової кватири» –культурно-просвітницького відділу легіону Українських Січових Стрільців; був співредактором стрілецьких часописів, співзасновником у Рогатині видавництва «Журавлі», «Сині дзвіночки», а також займався виданням журналу «Рогатинець» – органу Українського педагогічного товариства. Брав активну участь у львівському часописі «Світ дитини». У 1923 залишив учительську працю, щоб займатися насамперед письменницькою, видавничою діяльністю.
Автор книги «Пішки на гору Маркіяна» (1912), дослідження «Тарас Шевченко в німецьких перекладах» (1914), повістей «Наїзд обрів» (1923), «Пригоди Лиса Микити» (1924), «Казка про Шевченка…» (1924), сценічної картини «В ніч святого Миколая» (1931), «Історія України для дітей» (1934), оповідання «Княжа Галиця» (1936), «Роксоляна. Історичне оповідання з XVI ст.» (1937), поеми «Золоті ворота» (1937) та ін. Мав псевдоніми «Я. Вільшанко», «Лотон», «Тото-Долото». В Рогатині вийшов двома виданнями (1936, 1938) його підручник «Коротка граматика української літературної мови» (у співпраці з М.Угриним-Безгрішним).
У 1946 А.Лотоцького прийняли до Спілки письменників України.

Помер А.Лотоцький у Львові 28 травня 1949, похований на Личаківському цвинтарі.

 

14.01.2021
15.01.2021(1 event)

All day: Агатангел Кримський: 150 років

All day
15.01.2021

Сьогодні – 15 січня – виповнюється 150 років від дня народження ученого, філолога-поліглота , письменника, критика, перекладача, історика-сходознавця, фольклориста, етнографа та педагога - Агатангела Кримського (1871–1942).
 
Народився Агатангел Кримський 15 січня 1871 р у м. Володимир-Волинський. Батько походив з кримсько-татарського роду, був вчителем географії. Кримський, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській національній ідеї та Україні. Як він сам писав: «Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від "офіційних занять часину я присвячував Україні».
 
У трирічному віці майбутній вчений навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п'ять років (1876—1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881—1884) та Другій київській гімназії (1884—1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885—1889).
 
У 29 років - він вже професор східних мов Лазаревського інституту, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу. Протягом життя опанував понад 60 мов. Агатангел Кримський – автор першої в світі історії арабської літератури в 5 томах: автор 26 томів зі сходознавства.
 
Кримський став одним із засновників АН УСРР, до 1928 р. був її вченим секретарем. У 1921-1929 рр. академік очолював Інститут мовознавства, був професором Київського університету.
 
Не зважаючи на кволе здоров’я, астму, серцеву недугу, професор працював по 18 годин на добу. Крім наукових праць, Кримський уклав три збірки поезій, перший в українській літературі філософський роман «Андрій Лаговський».
Від 1930 р. вченого часто викликали на допити, звинувачуючи в « українському націоналізмі". У 1941 року Агатангела Кримського було заарештовано співробітниками НКВС зі звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності. В результаті чого вченого ув’язнено в одній із тюрем НКВС. 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.
 
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» 150 років з дня народження Агатангела Кримського відзначається на державному рівні.
16.01.2021(1 event)

All day: Іван Занчевський: 160 років

All day
16.01.2021

160 років від дня народження Івана Занчевського (1861–1928), українського математика, педагога

 

Іван Михайлович Занчевський народився 4 січня 1861 в Одесі в сім’ї військовослужбовця. Закінчив Рішельєвську гімназію, а в 1879 вступив до математичного відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету. У 1883–1884 працював вчителем математики Одеської жіночої гімназії. В 1886–1887 був у науковому відрядженні в Парижі і Берліні.

З грудня 1887 – в Новоросійському університеті, де викладав механіку. Основні наукові дослідження І. Занчевського були присвячені теорії гвинтів і векторів та її застосуванню в механіці. Одним із перших в Росії він розпочав вводити векторні методи і теорію гвинтів в практику викладання механіки в університеті.

Іван Михайлович був блискучим лектором. Він читав курси теорії руху твердого тіла, гідростатики і гідродинаміки, теорії притягання, спецкурси з кінематичної геометрії, теорії гвинтів, з інтегрування диференціальних рівнянь

із застосуваннями.

І. Занчевський брав активну участь у роботі X і XI з’їздів природознавців і лікарів (1898, Київ, 1901, Санкт-Петербург), де керував дискусіями з питань методики викладання математики. У вересні 1905 Радою університету він був обраний ректором. Час його ректорства співпав з першою російською революцією. В цей період І. Занчевський підтримує студентський революційний рух, дозволяє діяльність студентських спілок у стінах університету, клопочеться за звільнення студентів, затриманих поліцією, з його дозволу в університетських лікарнях надають медичну допомогу пораненим революціонерам. За такі дії проти нього було порушено судову справу, внаслідок чого у липня 1907 його було звільнено з посади ректора і віддано під суд. На два роки затягнулося слідство, і в 1909 суд прирік його до виключення зі служби.

У 1909 сім’я Занчевських переїжджає до Санкт-Петербурга. Там І. Занчевський працює в банку до 1916, потім переїжджає до Києва. А навесні 1917 повертається до Одеси і розпочинає працювати в Новоросійському університеті професором кафедри теоретичної і практичної механіки і деканом фізико-математичного факультету, а з листопада 1917 до лютого 1918 знову

працює ректором університету. В 1917–1920 завідує кабінетом механіки й механічною майстернею університету. Після ліквідації університету працює професором та завідувачем кабінету механіки в Фізико-математичному інституті (1920–1921). З 1921 перебуває на посаді голови предметної комісії з математики й механіки в Інституті народної освіти (ІНО), в 1921–1922 – професор кафедри теоретичної механіки в Одеському політехнічному інституті (ОПІ).

У 1922 Іван Занчевський важко захворів і пішов на пенсію. Помер учений 15 липня 1928.

17.01.2021
18.01.2021
19.01.2021
20.01.2021(1 event)

All day: Іван Шиманський: 125 років

All day
20.01.2021

125 років від дня народження Івана Шиманського (1896–1982), українського методиста математики, педагога

Іван Євгенович Шиманський народився 20 січня 1896 в селі Кардани на Київщині. У 1915 вступив на фізико-математичний факультет Київського університету, але наступного року був призваний в армію. Закінчив університет у 1922. Працював сільським учителем, викладав математику у Київському гідромеліоративному та сільськогосподарському інститутах. У 1938-1941 працював доцентом кафедри математики Київського педагогічного інституту. Під час Другої світової війни деякий час перебував у лавах Червоної Армії. В 1942 року звільнений у запас, працював у с. Райгород Сталінградської області вчителем математики у школі, викладав математику в Горьківському інституті інженерів водного транспорту. У 1944 повернувся до Київського педагогічного інституту, де з 1953 по 1971 завідував кафедрою елементарної математики та методики математики У 1947 захистив дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.

 І.Шиманському належить понад 40 науково-методичних праць. Його наукові інтереси були пов'язані з галуззю математичного аналізу, методикою його викладання в педагогічних вишах та методики викладання математики в школі. В методиці викладання математичних дисциплін в педагогічних інститутах розглядав проблему професійної спрямованості викладання математичного аналізу. Наполягав на тому, щоб майбутні вчителі математики та фізики мають оволодіти знаннями і навичками прийомів роботи з диференціального й інтегрального числень, звертаючи особливу увагу на ті, що відносяться до питань елементарної математики середньої школи.

Як керівник кафедри, дібрав чудовий колектив методистів-математиків, і кафедра стала фактично однією з найкращих кафедр методики математики в СРСР. Насамперед стараннями І. Шиманського у 1964 було організовано друкування щорічника, республіканського науково-методичного збірника статей «Методика викладання математики». Відповідальним редактором перших його випусків був Іван Євгенович. У цей самий період при кафедрі починає діяти Республіканський науково-методичний семінар, активними учасниками якого були викладачі, науковці, вчителі та аспіранти. Під керівництвом І. Шиманського захистили кандидатські дисертації з методики викладання математики 16 осіб.

Помер Іван Шиманський 7 березня 1982, похований на Байковому цвинтарі у Києві.

21.01.2021(1 event)

All day: Іван Павловський: 170 років

All day
21.01.2021

Іван Павловський народився 21 січня 1851 в с. Боброве Калузької губернії. В 1854 переселився з батьками в Україну, спочатку до містечка Хомутець Миргородського повіту, згодом до Полтави. Закінчив Полтавську чоловічу гімназію та історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира.
Впродовж 1874–1913 викладав історію в Полтавському кадетському корпусі та одночасно був секретарем Полтавської губернської ученої архівної комісії. Член Полтавського церковного історико-археологічного комітету, організатор та завідувач музею Полтавської битви (1909–1918). Був організатором, учасником народних читань та недільних шкіл на Полтавщині.
І.Павловський – автор понад 150 праць, насамперед студій з історії Полтавщини XVIII-XIX ст., біографічних словників: «Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века» (1912, з доповненням 1913), «Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители» (1914). Був одним з укладачів систематичного покажчика часопису «Киевская старина» (Полтава,1911).
Помер І.Павловський 14 травня 1922 в Полтаві.

22.01.2021
23.01.2021
24.01.2021(1 event)

All day: Генрі Барнард: 210 років

All day
24.01.2021

210 років від дня народження Генрі Барнарда (Henry Barnard; 1811–1900), американського педагога, громадського діяча

Генрі Барнард народився 24 січня 1811 в Хартфорді, штат Коннектикут.  ЗакінчивЄльський університет (1830). В 1835–1836 здійснив  поїздку по Європі з метою ознайомлення з використанням методики Песталоцці. В 18371839 був членом законодавчих зборівКоннектикуту, здійснивши в 1838 проходження законопроекту, який передбачав «поліпшеннянагляду в середніх школах» і створення ради «комісарів середніх шкіл» в штаті. У 18381842 секретар ради інспекторів громадських шкіл штату Коннектикут, заснованої з його ініціативи. 18451849 – комісар громадських шкіл Род-Айленда.

У 1839 Г. Барнард і Емма Віллард заснували один з перших педагогічних інститутів у Хартфорді. За їх уявленнями, в цих закладах мали викладати три групи предметів, перша з яких – «Вчинки і мистецтво». Вивчаючи предмети цієї групи, студенти дізналися б, як має себе поводити вчитель та як краще навчати дітей читання, правопису, каліграфії тощо. В другій групі предметів – «Мистецтво і науки» – акцент робився на вивченні наукових та творчих дисциплін. В третій – «Обов'язки і благословення» – вивчали, які моральні чесноти необхідні вчителям, щоб бути успішними в своїй професії.

Г. Барнард завідував департаментом освіти США (Federal Bureau of Education) з першого року його організації (18671870), заклавши на цій посаді основи для подальшої значної роботи департаменту. Барнард був непохитний у своєму переконанні, що розвиток загальноосвітніх шкіл необхідний для покращення ситуації в країні. Він вважав, що демократія та освіта мають іти пліч-о-пліч «в ім’я істини – в ім’я справедливості – в ім’я свободи – в ім’я патріотизму – в ім’я віри». Барнард був переконаний, що державні школи дадуть змогу безпрецедентно широкому колу американців повною мірою скористатися перевагами якісної та всебічної освіти. Під «всебічною» він розумів таку освіту, що розвиває людину «фізично, інтелектуально та морально».

Г. Барнард сильно вплинув на розвиток освітньої галузі США. Він не лише спроектував систему безкоштовних шкіл у Коннектикуті, але й заснував журнал «Державні школи Коннектикута», а в 1855–1881 редагував «American Journal of Education», 31 том якого є справжньою енциклопедією освіти.

В результаті свого європейського турне Барнард зацікавився освітою для глухих. Спираючись на досвід, отриманий у Європі, він спрямував всі свої сили на гуманізацію освіти для різних категорій населення. На Барнарда дуже вплинув його наставник, преподобний Томас Галоде, відомий діяч у галузі освіти для глухонімих. Вплив Галоде був настільки значним і Барнард був так захоплений його діяльністю в галузі освіти глухонімих, що присвятив перші випуски «American Journal of Education» саме діяльності Галоде.

Помер Генрі Барнард 5 липня 1900 р.

25.01.2021
26.01.2021
27.01.2021(1 event)

All day: Іван Филипчак: 150 років

All day
27.01.2021

150 років від дня народження Івана Филипчака (1871–1945), українського педагога, письменника, музеєзнавця

 Іван Пилипович Филипчак  народився 27 січня 1871 у с. Лішна на Сяніччині (тепер Польща). З 1889 вчився у Сяніцькій гімназії, потім навчався в семінарії у Станіславові. У 1896 закінчив вищі вчительські курси у Львові й був призначений учителем в школі в Комарні. З 1889 працював у семінарії в Самборі. В часи УНР був лектором Міністерства освіти на курсах українознавства для вчителів Вінниці та Білої Церкви, також був членом Товариства «Просвіта».

Згодом повернувся до Самбора, де вчителював у місцевих середніх школах. Наукові студії І.Филипчака пов’язані з краєзнавством та історією шкільництва: «З історії села Лішні Сяніцького повіту» (1929), «З історії шкільництва на західній Бойківщині» (1931), «Історія села Берегів Самбірського повіту» (1935), «Ц.К. Окружна Головна школа в Лаврові» (1936), «Школа в Стрільбичах» (1936), «Історія Тиряви Сільної Сяніцького повіту» (1937), «Учительська семінарія в Самборі (1938), «Школа в Гордині. Нарис з історії шкільництва» (1938).

У січні 1940 І. Филипчака затвердили на посаді директора музею «Бойківщина», співорганізатором якого він був ще у 1930-ті роки. Педагог розглядав музей як важливий осередок національно-духовного життя українців Галичини у 20–30-х рр. XX ст. Наукові розвідки, рецензії, звіти про роботу музею публікувалися у часописі «Літопис Бойківщини», що виходив упродовж 1931–1939. І. Филипчак вбачав місію музею не лише у збиранні, зберіганні, експонуванні історичних експонатів, а й постійно акцентував на винятковому значенні музею для повноцінного національного виховання молоді, потребі взаємодії музею і школи, створенні музейно-педагогічних програм, залучення учнів народних і середніх шкіл до пошукової, експедиційної роботи, створення експозицій тощо.

Іван Филипчак був талановитим педагогом і активним громадянином. Однак для радянської влади це стало підставою для вироку. У листопада 1944 його, вже 73-річного дідуся, заарештували, вивезли спочатку до концтабору біля Омська, потім – біля Тайшета Іркутської області, де від голоду і холоду він осліп, а потім і помер 21 жовтня 1945. Могила загубилася в далекому чужому краї.

У 1999  Кабінет Міністрів України присвоїв Самбірському педагогічному училищу ім'я Івана Филипчака. В училищі організовано кімнату-музей. У 2001 на території навчального закладу відкрито пам'ятник І. Филипчаку.

28.01.2021
29.01.2021
30.01.2021(1 event)

All day: Шарль Роллен: 360 років

All day
30.01.2021

 

360 років тому народився Шарль Роллен (1661-1741 рр.) - відомий французький історик і педагог.

З дитинства цікавився навчанням, завдяки чому  отримав стипендію в коледжі і успішно закінчив курс. У віці 22-х років Шарль Роллен був уже викладачем. Він викладав на кафедрі риторики і красномовства, пізніше кілька разів був на посаді ректора Парижського університету, завідував колежем в Бове, був членом академії написів і красного письма.

Шарль Роллен своєю практичною діяльністю і своїми підручниками вніс великий вклад у французьку педагогіку. Новим підходом було його прагнення викласти шкільне керівництво не латинською, а на французькій мові. Він також намагався відвести більше часу викладання вітчизняної історії.

Після більше ніж 30 років викладання Шарль Роллен присвятив себе літературі. В свої 59 років, він сів до написання «Трактат про навчання»( Traité des études, 1726-31)  тут він виклав способи вивчення гуманітарних наук (belles-lettres), послідовно розглянувши мовознавство, поезію, риторику, елоквенції, історію та філософію, як казав сам автор «для більшої користі розуму і серця»; в 67 років - розпочав писати «Давню історію» (1730—1738), в 76 років - перейшов до написання «Історії римської». Всі ці книги відрізнялись легкістю стилю, цікавістю і зв’язністю викладеного матеріалу, для свого століття вони були неабияким джерелом знань.

Шарль Роллен видав ще «Institutiones» Квинтилиана, скоротивши їх і додавши примітки (1915). Після його смерті вийшла  «Opuscules» - збірка листів, промов, віршів і т.д.(1771).

Помер Шарль Роллен 14 грудня 1944 року.

31.01.2021