Джером Селінджер народився 1 січня 1919 в єврейській сім’ї. Його дитинство та юність минули на Манхеттені в Нью-Йорку. Майбутній інтелектуал часто зазнавав невдач під час навчання: його вигнали з кількох приватних шкіл через те, що він не хотів вчитися. Пізніше він покинув також університет і так і не здобув вищої освіти.

Він завжди знав, що буде письменником, і до того ж хорошим письменником. Його оповідання публікувалися в журналах і знаходили свого читача, але слава до Селінджера так і не приходила. Але все змінила війна. Саме на фронті, в польових умовах, письменник почав писати свою повість «Ловець у житі». Саме цей твір став квінтесенцією всього, що він хотів сказати світові.

Селінджер був настільки вражений жорстокістю війни та пригнічений смертю товаришів, що в повісті головний герой Голден Колфілд говорить: «Якщо коли-небудь буде ще війна, то нехай мене краще зразу виведуть і поставлять до стінки. Я не опинатимусь».

У 1948 оповідання Селінджера під назвою «Чудовий день для рибки-бананки» опублікували в престижному журналі «Нью-Йоркер». Це, безперечно, був успіх. Про це оповідання говорили, мабуть, усі.

В 1951 повість «Ловець у житі» побачила світ і одразу розійшлася мільйонними тиражами. «Як письменник, якому 32 роки, зміг так точно передати думки підлітків, знати, що вони відчувають?» – думали критики. А журналісти тим часом мучили Селінджера запитаннями про «творчі плани» і «продовження повісті».

Слава, на яку так чекав Селінджер, виявилася не дуже приємною. Мабуть, йому справді остогидло, що від нього всі чекають ще чогось, кращого. І тоді письменник видає книгу «Дев’ять оповідань», в яку увійшли опубліковані раніше в журналах твори та декілька нових. А потім дременув з Нью-Йорка в штат Нью-Гемпшир і оселився в ліску, в будинку в Корніші. «Він був самітником, ідеальний сусід для мене» – говорив чоловік, який жив неподалік Селінджера.

Робота для нього була понад усе. Письменник мав навіть своєрідну уніформу, старий комбінезон, який він надівав, коли йшов писати. І ще – дуже стару друкарську машинку, стук клавіш якої був сигналом, що його в жодному разі не можна турбувати. Готові фрагменти Селінджер ховав у сейфі, позначаючи різними кольорами, які з них готові до друку, а над якими потрібно ще попрацювати.

З 1965 Селінджер взагалі перестав публікуватися. І продовжував писати. Але тепер, як він говорив, для самого себе. Бо його цікавив процес. А публікації – відволікали. Своє останнє інтерв’ю Селінджер дав у 1980.

Попри все, інтерес до «Ловця у житі» не згасав, а Голден Колфілд продовжує бути кумиром для молоді.

Селінджер помер 27 січня 2010 на 92-му році життя, з яких протягом останніх 45 років не публікував нічого з написаного.

Якщо ви хочете дізнатися детальніше про життя та творчість Джерома Девіда Селінджера, подивіться фільм «Селінджер» (2013) або читайте: Шейн Салерно, Девід Шилдс «Селінджер»; Маргарет Селінджер «Ловець снів».