Сьогодні виповнюється 170 років від дня народження Володимира Науменка ‒ відомого громадсько-політичного діяча, педагога і науковця, журналіста, етнографа, одного з найяскравіших представників українського національного руху.
Володимир Науменко народився 19 липня 1852 р. на Чернігівщині. Освіту здобув у 2-ій київській чоловічій гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. Із початку 1870-х років і до кінця життя Володимир Науменко – активний учасник українського руху. Він належав до складу Старої громади, був членом київської «Просвіти», редактором і видавцем провідного українського часопису «Київська старовина», засновником Українського наукового товариства в Києві. Саме за його ініціативи та активної участі побачив світ «Словник української мови Бориса Грінченка» (Київ, 1907-1909).
Із початком Української революції 1917-1921 рр. Володимир Науменко був серед засновників Української Центральної Ради та керував її роботою до приїзду Михайла Грушевського. З 14 листопада по 14 грудня 1918 р. обіймав посаду Міністра освіти та мистецтв в уряді гетьмана Павла Скоропадського. На посаді міністра виступив одним з організаторів Всеукраїнської академії наук. Сам Павло Скоропадський ставився до Науменка з великою повагою: «Новий міністр освіти був особливо видатною постаттю в новому кабінеті. Людина надзвичайно культурна, відомий педагог поміркованих поглядів, який любив Україну. Мені завжди дуже подобалися його доповіді, оскільки я вбачав у ньому світлу ідейну особистість».
Із професійної точки зору Володимир Науменко реалізував себе насамперед, як педагог. Одразу після закінчення університету він почав викладати у своїй рідній 2-й київській гімназії, згодом у Фундуклеївській та Ольгинській жіночих гімназіях, чоловічій колегії Павла Ґалаґана, Київському Володимирському кадетському корпусі. Вершиною його педагогічної діяльності стало заснування ним у 1905 р. власної приватної гімназії. Вона розташовувалася в будинку на вулиці Ярославів Вал, 25, і мала програму, адаптовану до тогочасних державних гімназій.
Володимир Павлович увійшов в історію української педагогіки не лише як блискучий вчитель-практик, але й як досвідчений методист-новатор і теоретик. Майже щороку від різних земських управ йому надходили запрошення очолити літні вчительські курси і він не відмовлявся. Він систематично проводив методичні заняття з педагогами недільних шкіл Київського товариства грамотності, головою якого він був у 1897-1907 рр. Тривалий час його запрошували перевіряти знання вихованців київських дитячих притулків. Ці своєрідні іспити В. Науменко перетворював на зразкові уроки не тільки для учнів, а в першу чергу для вчителів і вихователів. В Інституті рукописів ім. В. І. Вернадського зберігаються тексти лекцій за різні роки, які Володимир Павлович Науменко читав учителям народних шкіл.
У І-й половині 1917 р. Володимир Науменко був директором Педагогічного музею. Вчений прагнув перетворити музей на науково-просвітницький центр українського вчительства.
За свою проукраїнську діяльність Володимир Науменко став жертвою більшовицького «червоного терору». 7 липня 1919 р. чекісти заарештували діяча, а вже наступного дня розстріляли.
Похований В. Науменко у загальній могилі на Лук’янівському цвинтарі Києва.
Посмертно реабілітований 13 грудня 1991 р.
Іменем Володимира Науменка названа одна з вулиць у Голосієвському районі м. Києва. На будівлі гімназії Володимира Науменка в Києві встановлено охоронну дошку з надписом: «Колишня гімназія В. П. Науменка».
Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 2021 року № 1982-IX “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках” 170 років від дня народженя Володимира Науменка відзначається на державному рівні.
