110 років від дня народження Андрія Сови (1912-1994), українського актора, гумориста, педагога
Андрій Корнійович Сова народився 30 грудня 1912 в Одесі, в сім'ї робітників. З дитинства відрізнявся веселою вдачею і вмінням знаходити спільну мову з людьми – якості, властиві справжньому одеситу. Дитинство провів на Балківській вулиці в будинку діда Онуфрія. Коли підріс, його віддали в приватний дитячий садок Клавдії Шевельової, де навчали читати, декламувати, ліпити, малювати та правил хорошого тону. За це навчання мати віддавала майже половину місячного заробітку. В Одесі пішов навчатися в школу імені Івана Франка, де працювало безліч гуртків — спортивний, хоровий, танцювальний, драматичний. Андрій добре знав одеський фольклор, був гарним оповідачем.
Після школи закінчив Одеське морехідне училище, потім потрапив на торговий флот. Працював мотористом I класу на торговому судні «Цюрупа». Багато бував у середземноморських країнах, в Греції, Іспанії, Франції. У рейсах почав виявлятися талант майбутнього артиста: в закутку біля трюму збиралася вільна від чергування команда (це місце жартома називали брехайлівкою), і часто чулося: «Совушко, підкинь трошки гумору. Зобрази парочку речей із власного життя».
Далі, у 26 років, Сова закінчив акторське відділення Одеського театрального училища і багато знімався в кіно. У передвоєнні роки і роки Другої світової війни знявся в таких картинах, як «Танкер «Дербент», «Таємничий острів», «Морський яструб», «Молоді роки», «Два бійці», «Я – чорноморець», «У далекому плаванні» та ін. Колоритні образи, які він створював на екрані, полюбилися глядачеві. Після війни та евакуації повернувся до Одеси в травні 1945. Там чекали на нього лише старенький батько і сестра Марія: мати померла, загинув на фронті старший брат. Тут познайомився з Амвросієм Бучмою. Зустріч стала доленосною.У повоєнні роки його популярність зростає, з'являються фільми «Максимка», «Тінь у пірса», «Море кличе», «Є такий хлопець», «Звичайна історія», «Королева бензоколонки», «Стара фортеця».
Київський період життя Андрія Корнійовича розпочався зі вступу до Театру Радянської Армії, який згодом ліквідували. Та хлопці й дівчата створили «веселу й співочу бригаду», мандрували селами і містами України. Виступали де випаде – в клунях, у коморах, на полі. При гасових лампах, свічках або й при місячному сяйві. Музика, пісні, романси і, звичайно, гумор. Потім група розпалася. Дружина Сови – Галина Жирова стала актрисою Театру імені Лесі Українки. Андрій Корнійович залишився при філармонії і повністю перейшов на гумор, заприятелювавши зі Степаном Олійником та Павлом Глазовим.
23 листопада 1960 у артиста народилася донька і в цей же день йому присвоїли звання Заслуженого артиста України. А в жовтні 1965 земляки запросили Андрія Корнійовича на святкування знаменної події – присвоєння Одесі звання Міста-героя. За тиждень Сова став Народним артистом УРСР.
Особливий період у житті Андрія Корнійовича – це робота з учнями: протягом багатьох років тричі на тиждень приходили до нього на Червоноармійську студенти Київського училища естрадно-циркового мистецтва по науку. Викладати ж у Театральному інституті імені Карпенка-Карого йому не дозволили: мовляв, не має вищої освіти.
Помер Андрій Сова у грудні 1994, похований на Байковому кладовищі. В Одесі з 2000 щовересня проводять Всеукраїнський конкурс виконавців і авторів гумору та сатири, естрадного та фольклорного мистецтва імені Андрія Сови.
Запрошуємо переглянути фільм-спогад про Андрія Корнійовича Сову: https://www.youtube.com/watch?v=E9k_sgOpnWw
Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022-2023 роках» 110 років від дня народження Андрія Сови відзначається на державному рівні
Комітет гуманітарної та інформаційної політики
Згідно з Рішенням Київська міська рада «Про відзначення на території Києва пам'ятних дат та ювілеїв у 2022 році» 110 років від дня народження Андрія Сови відзначається на території м. Києва
Департамент культури КМДА
