150 років від дня народження Андрія Лободи (1871–1931), українського фольклориста, літературознавця, етнографа, педагога

 Андрій Митрофанович Лобода народився 26 червня 1871 у м. Свенцяни (зараз м. Швянченіс, Литва). Середню освіту він здобув в Катеринославській класичній гімназії. У 1890 вступив на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира.

У 1896–1897 А. Лобода успішно складає магістерські іспити. У 1898 його затверджують приват-доцентом кафедри російської словесності Київського університету, а в 1904 – екстраординарним професором.

А. Лобода був одним із ініціаторів повторного відкриття Київських вищих жіночих курсів у 1906, де він також читав лекції. З 1915 вчений став головним редактором «Университетских известий». Одночасно він викладав на історико-філологічному факультеті Українського народного університету, який у 1918 було реорганізовано в Київський державний український університет

13 лютого 1922 А. Лободу було обрано академіком ВУАН зі спеціальності етнографія. У 1923–1925 він був віце-президентом ВУАН. У 1925–1930 був головним редактором журналу «Етнографічний вісник».

Загалом, за життя А. Лобода опублікував близько 100 праць щодо історії української та російської фольклористики і східнослов’янського героїчного епосу, а також низку розвідок, присвячених окремим постатям, зокрема М. Максимовичу, В. Антоновичу, М. Дашкевичу.

У педагогічній діяльності з перших днів роботи в Київському університеті А. Лобода приділяв велику увагу практичним заняттям студентів. Учений стверджував, що у навчанні паралельно з аудиторними заняттями потрібні також і практичні заняття студентів, зокрема написання рефератів, творів тощо. Для самостійного вивчення він пропонував такі теми, як «Мотиви українських дум», «Старовинні українські вірші», «Південно-слов’янський вплив в українських думах і піснях», «Побудова та сюжети південно-російської драми ХVІІ–ХVІІІ ст.» тощо.

Павло Попов, який слухав лекції Андрія Лободи в університеті, згадував: «Він був чудовим лектором: читав вільно і цікаво, в той же час стисло, цілеспрямовано. Особливо майстерно проводив він спецсемінари, де обговорювались кращі реферати студентів. Професор умів збуджувати творчу ініціативу і енергію молоді. Його лекції і семінари з фольклору, літератури, педагогіки слухали сотні студентів різних фахів...»

Майже два десятки наукових праць студентів університету, виконаних під безпосереднім керівництвом Андрія Лободи, відзначено золотими та срібними медалями.

Промовистою оцінкою Андрія Митрофановича як педагога є те, що багато його вихованців стали відомими дослідниками у галузі фольклору, етнографії та літературознавства: В. Гіппіус, М. Гудзій, С. та В. Маслови, В. Петров, П. Попов, О. Раєвський та ін.

 Помер Андрій Лобода 1 січня 1931. Похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі.